Вдала Джамала

«Привіт! Я Джамала» — тонка, смаглява дівчина, що протягнула мені руку для вітання, і в житті відповідає своєму сценічному образу — хитро закручений тюрбан на голові, стильна теракотова сукня, високі підбори. Але більше за весь цей жіночий антураж вражає щира посмішка й відкритий погляд красивих карих очей. Гадаю, у попередньому житті вона мала бути кішкою — надто в ній вчувається кошача сутність: експресивна в полі (на сцені), лагідна зі своїми (в побуті).Незважаючи на те, що популярність до співачки прийшла лише рік тому, вона вже встигла дати багато інтерв’ю. Каже, що не втомлюється від спілкування, єдине, що турбує, — часто повторювані запитання. Із Джамалою можна спілкуватися про все: її роботу, моду, стосунки між людьми. Як справжня жінка, вона може багато й красиво говорити на різні теми, хоча під час спілкування ти відчуваєш, що найбільше їй хочеться розмовляти про музику.

Леді Гага пише пісню під сукню, а в мене — навпаки

— 27 серпня у вас був день народження. Прийміть і наші запізнілі дещо вітання. Як святкували? Наскільки я зрозуміла з розмов з піар–менеджером, вечірка з приводу планувалася особлива.

— Це було грандіозно! Я звикла, що завжди мої свята відбувалися вдома, із сім’єю, а тут мені влаштували цілковитий сюрприз. Мені повідомили, що на цей день призначений виступ, і поцікавилися, чи я не проти. «Чому би й ні, — подумала я. — День народження можна відсвяткувати й наступного дня». Але коли приїхала на місце, то побачила всіх друзів, які відразу почали співати Happy Birthday, і все зрозуміла. Це було неймовірно! Хоча виступити мені все ж довелося, бо не буває такого, щоб якесь свято у нашій компанії закінчилося без сейшена. Слава Богу, всі люди в моїй команді музичні: Денис Козловський, прес–аташе, грає на гітарі, Ігор Тарнопольський, генеральний менеджер, — на барабанах, Лєра Левицька, концертний менеджер, — на басу.

— Як сформувалася ця команда? Адже працювати з ними ви почали одразу, як відійшли від Олени Коляденко.

— Я впевнена, що у житті нічого не буває випадково, і зустріч із Лєною не була випадковою, і я не шкодую ні про що ні хвилини. Але ще коли я працювала з Лєною, то більшість часу проводила тут, на студії Major Music Box, де писала пісні з Євгеном Філатовим (The Maneken. — Ред.). Тоді подружилася з Тетяною Скубашевською, дружиною Ігоря Тарнопольського, яка зараз пише вірші до моїх пісень. Потім коли я вирішила піти у вільне плавання, Ігор і Таня простягли мені руку допомоги: «Давай спробуємо, а якщо не сподобається, ти — вільна...».

— Ми знаємо Джамалу як сильну співачку з оригінальним образом. Такою ми вас побачили відразу після «Нової хвилі». Це наслідок ваших внутрішніх пошуків чи такий образ допоміг знайти дизайнер Назар Дідик?

— І те, й інше, я би сказала, — 60 на 40. Із Назаром ми відчували однаково: тільки я це пояснювала по–своєму, по–простому, а він — професійно. Мій образ — це насамперед моя музика, все інше формується від цього — спідниця, тканина, чалма. В якомусь інтерв’ю я прочитала, що Леді Гага пише пісню під сукню. А в мене навпаки.

— Цей образ уже сформований, як у Мірей Матьє чи Едіт Піаф? Чи ви готові мінятися?

— Якщо ви простежите мої виходи, то я з’являюся і з розпущеним волоссям, і просто з «хвостиком». Так, мені подобається музика 60–х, я східна дівчина і виховувалася повністю на класиці. Можливо, через це мене інколи називають консервативною — я не люблю перебір. І якщо хтось думає, що наді мною можна експериментувати, то це не так. Я не можу так, як Гага, віддаватися неймовірній фантазії перукарів і дизайнерів: на голові щось подібне до банки, збоку — меч...

Слава Богу, зараз я можу купувати речі відомих західних дизайнерів. Також люблю співпрацювати і з нашими — при цьому, повірте, ціна, що шити у наших, що полетіти у Лондон і купити там, фактично однакова. Хоча я людина, яка працює в Україні і яка любить свою країну, тому намагаюся підтримувати наших дизайнерів. І коли зараз кажуть: «Це закордонне, отже, класне», то хочу, щоб так говорили і про українську музику чи моду.

— Після «Нової хвилі» ваш рейтинг співачки дуже піднявся. Чи вдалося вам потрапити чи наблизитися до сходинки, яку в нас займають «Океан Ельзи», «Бумбокс», «ВВ» чи Потап і Настя Каменських — я маю на увазі за кількістю й вартістю виступів?

— Якщо вірити журналу «Фокус», то я увійшла до 30–ки найуспішніших українців — зірок шоу–бізнесу та спорту. Але я не прагну до цього. І повірте, якби хотіла зробити пісню, як у Насті, що ротується весь час по радіо, то зробила б це за два дні. Але мені потрібно не тільки це. Головне — це музика, яка відповідає моєму внутрішньому світу. Я йду своїм шляхом, а популярність — це просто питання часу.

Хто стомився від Брітні Спірз, слухає Еммі Уайнхауз

— Ваша музика складна не лише для виконання, а й для сприйняття непідготовленим слухачам. Джаз і соул — святе місце, що до появи Джамали в українському шоу–бізнесі фактично пустувало. Свого часу до джазу зверталися Доліна та Повалій, але відмовилися заради можливості бути поп–співачками. Наскільки у вас є готовність бути вірною своєму вибору до кінця?

— Не знаю навіть.. Я дуже люблю те, що роблю, люблю класику. Як на мене, я роблю цю музику доступнішою... Коли є час, ходжу в клуби, де виходжу на сейшени, імпровізую з музикантами. У 60—70–ті з’явилося багато нереальної музики: у класиці — зазвучав Шостакович, у джазі — Хербі Хенкок, Чік Корія, Джеймс Браун, трохи раніше — Біллі Холлідей. І зараз ми повертаємося туди. Та ж сама Еммі Уайнхаус; вона порвала увесь світ, тому що люди втомилися від Брітні Спірз та Крістіни Агіллери й захотіли почути музику Біллі Холлідея. Я вірю, що зараз це потрібно й дуже актуально.

— Фактично не поміченою залишилася ваша участь в оперних постановках: опера Моріса Равеля в Києві та постановка «Бондіани» в Росії. Це були разові акції?

— Равеля я співала у Великому залі консерваторії. Це була постановка молодого режисера, при підтримці французького посольства. Я виконувала головну роль, партію Концепсьйон. Було непросто, бо треба було вивчити французький текст, крім того, моя героїня — дівчина легковажна: у неї чотири хлопці, яких вона періодично зустрічає–проводжає, і на сцені ми боролися так, що я мала закидати на чоловіків ноги. Уявіть, при моєму пуританському вихованні! А коли я з’явилася у нічній сорочці — хоча насправді це була сукня — з–під якої виглядали мережива панчіх, моя мама була просто в шоці...

Але повернімося до опери. Для мене класика — це чудова школа. Зараз навіть я збираюся відновити уроки у Наталії Горбатенко, свого педагога з консерваторії. Хоча сама займаюся щоденно, але стала помічати, що з часом у ставленні до вправ з’являється деяка роз­хлябаність.

— Існує у вас режим для голосу?

— Звісно! Я по–доброму заздрю людям, які ведуть нічний спосіб життя, ходять на дискотеки і після цього можуть співати. А я не можу виходити на сцену з хриплим, несвіжим голосом. Тому я не палю, не вживаю алкоголь. Навіть усе літо боролася з кондиціонерами, бо як тільки переходжу з тепла в холод, голос відразу сідає.

«У мене є готова пісня на «Євробачення»

— З жовтня треба буде представляти свою оригінальну пісню на «Євробаченні». Ви вже визначилися з композицією?

— У мене є готова пісня — правда, я збираюся її трохи переробити. Думаю, вона буде в середньому темпі, хоча я сама дуже люблю лірику. Але ця пісня подобається «моєму двору» — це моя мама, педагог із фортепіано, тато–диригент і племінниці трьох і п’яти років, які просто кричать: «Постав цю пісню». Взагалі діти мене якось по–особливо відчувають і сприймають мою музику. Мені здається, що я з ними перебуваю на одній хвилі і сприймаю світ очима дитини.

— Це чудово, але часто наївність й інфантильність призводять до того, що світ виявляється особливо жорстоким. Не доводилося ставати жертвою таких ситуацій?

— Аж таких випадків не було. Але можу сказати, що для мене великим розчаруванням став розрив із Лєною. Не так я хотіла розійтися із нею і з Назаром. Люди, які казали, що допомагають і люблять мене, не могли так вчинити... Може, я вимагаю занадто багато, але коли ти кажеш: «Знаєш, напевно, це не моє», у відповідь хочеш почути: «Добре, йди...».

— Це як у прощанні з чоловіком, коли ти хочеш, щоб усе було легко й просто, а він не може відпустити.

— Коли людина по–справжньому любить, то відпускає. У мене так було, коли я не могла відповісти на любов чоловіків до мене.

—  Давай привідкриємо двері на вашу творчу кухню, звідти виходять чудові продукти — кліпи Бадоєва, Каті Царик, зараз ви знімаєте кліп із Чарлі Стедлером, який працював у Лос–Анджелесі. Задоволення не з дешевих...

— Я зрозуміла в чому запитання. Розказати, чому він приїжджає? І працює практично «на шару» — українські кліпмейкери не взялися б знімати за такі гроші? Ми з ним познайомилися у цій студії: Чарлі працював із Женею Філатовим і почув, як я співаю. Йому дуже сподобалася пісня It’s Me Jamalа, і він запропонував знімати на неї відео. Якось так у мене в житті стається — там відкриються дверцята, там хтось трапиться...

— Але на підготовку до «Євробачення» ніхто знижки не робить. Ви готові, як Світлана Лобода й Альоша, ув’язатися в кредит?

— Я вже говорила, що хотілося б, аби це робилося на дер­жавній основі. Як воно буде — не знаю. Це завдання менеджменту. Я займаюся музикою.

— Паралельно у вас є плани на Америку...

— Ну я б так голосно не заявляла. Америка просто вийшла на мене: у facebook один чоловік мені написав: «Джамала, ти мені дуже подобаєшся як співачка. Приїжджай в Лос–Анджелес». Потім я дізнаюся, що це — Вольтер Афанасьєв, який працював із Селін Діон, Мерайею Керрі, Майклом Джексоном, Джастіном Тімберлейком.

Зараз ми у процесі переговорів, думаємо, як усе зробити, адже переїжджати у Лос–Анджелес я не збираюся. Хіба що це буде тимчасовий переїзд для запису альбому, а, може, просто пісні...

«Джамал» арабською означає «прекрасний»

— Готуючись до інтерв’ю, я виявила, що, незважаючи на молодий вік, у вас насичена й цікава біографія. Візьмімо з початку: будучи кримською татаркою, ви народилися в місті Ош, у Киргизії. Як ваша сім’я туди потрапила?

— Це важка історія. Моїх прабабусю й прадідуся депортували в Андіжан, це Узбекистан. А я вже народилася у Киргизії, де мій тато зустрів мою маму. Киргизію ми покинули, коли мені було дев’ять місяців, і переїхали в Мелітополь, а потім — у Крим. Мій тато — справжній патріот: він хотів повернутися на Батьківщину, незважаючи на те, що в Мелітополі у нас був будинок, й на те, що його не прописували як кримського татарина — і це вже після відлиги! Через це батькам довелося розлучитися, і маму вже прописали як вірменку. До речі, ми були першими кримськими татарами, які купили будинок у Криму: татові у тих важких умовах довелося кинути музику й зайнятися вирощуванням тюльпанів. Звісно, він міг цього й не робити, сказати, що він музикант, що його руки не для цього, але наші чоловіки дуже відповідальні у питаннях, що стосуються сім’ї. Щоб зрозуміти, яке ставлення до кримських татар тоді панувало в Криму, я скажу, що господиня будинку, яка його нам продала, мало не проклинала нас, дізнавшись, що ми кримські татари. Як влада їх зазомбувала! І за що така агресія?! Вони ж такі люди, як ви!

Більше того, коли я їхала у 2001 році вступати до консерваторії, мені радили міняти прізвище, бо, мовляв, не приймуть. Але в Києві ставлення виявилося абсолютно протилежним: всі цікавилися мною, моєю культурою. Пам’ятаю, на колоквіумі при вступі все, що запитав мене відомий баритон Микола Кондратюк: «Як буде татарською «я тебе люблю»?». «Мен сені севем!» — відповіла я. Так і пройшла цей іспит.

— Цікаво, що означає Джамала. Чому ви вирішили змінити своє ім’я?

— Це сталося спонтанно. Як на мене, у імені Джамала є все: Схід, сила, класика, джаз, соул, етно. А Сусана таке солоденьке... Джамал — це також ім’я, що входить у 99 священних імен Аллаха і арабською означає «прекрасний».

— У вас часто запитують про те, чи маєте коханого чоловіка, яким би бачили свого обранця... Наскільки я знаю, кримські татари досить закриті у питаннях, що стосуються дотримання традицій, родини, тобто ваш обранець обов’язково має бути кримським татарином...

— Не обов’язково. Наприклад, моя сестра вийшла заміж за турка, вони зараз живуть у Стамбулі. І мій тато не заперечував, хоча, очевидно, хотів, аби вона знайшла людину своєї нації.

У мене в житті були випадки, коли до мене залицялися кримські татари, але у нас виявлялися різні світосприйняття. Очевидно, я надто вільна, приміром, у виборі між написанням пісні й приготуванням обіду віддам перевагу першому, хоча 90% кримських татар — гурмани, і їжа для них — культ. У той же час я східна дівчина, люблю почуватися «за мужем» — мені подобається, коли чоловік — господар.

ДОСЬЄ «УМ»

Джамала (Сусанна Джамаладінова) виконує джаз, соул, world music, ритм–н–блюз з елементами госпелу. Популярність до співачки прийшла після перемоги на конкурсі в Юрмалі «Нова хвиля–2009». Закінчила Сімферопольське музичне училище і Національну музичну академію по класу оперного вокалу. Мріяла стати солісткою міланської опери La Scala.

Батьки — Алім Джамаладінов, хоровий диригент, Галина Тумасова — піаністка (фортепіано). Має два сингли й відео до них: History Repeating (реж. Алан Бадоєв) і You’re Made of Love (реж. Катя Царик). Готує дебютний альбом, вихід якого заплановий на початок 2011 року.

Інші нагороди: на міжнародному конкурсі I Concorso Europeo Amici della musica (Італія) та на джазовому фестивалі молодих виконавців Dо#Dж junior 2006 (Україна). Любить слухати композиції Стіві Вандера, Арети Франклін, Джонні Мітчелла. Сама пише музику. У побуті любить гарні речі, з дизайнерських марок відзначає Вів’єн Вествуд, Соні Рікель, Крістіана Лабутена. П’є зелений чай. Мріє відвідати Індію, Кубу, Республіку Домінікана, Грузію та Вірменію.