Юрій Чебан: «Сувенірні» медалі — не для мене

На майбутній Олімпіаді в Лондоні до цього спортсмена буде прикута особлива увага українських уболівальників. Каноїста Юрія Чебана, в якого ще навіть немає олімпійської ліцензії, уже зараз розглядають як одного з головних претендентів на медалі. Про 24–річного одесита широкий загал дізнався у 2008–му: на Іграх у Пекіні Чебан поповнив скарбничку нашої збірної «бронзою», фінішувавши третім на дистанції 500 м. Відтоді ледь не з усіх світових і континентальних першостей веслувальник повертається з нагородами різного ґатунку.

Яскравим прикладом є цьогорічне літо: спочатку в липні Чебан піднявся на п’єдестал чемпіонату Європи в іспанській Трасоні — здобув «срібло», а днями привіз дорогоцінні метали зі світового форуму, який приймала польська Познань (індивідуальну бронзову нагороду плюс срібну — за неолімпійську дисципліну, естафету). На обох змаганнях він виступав у новій для себе дисципліні: віднедавна Юрій приділяє всю увагу спринту на 200 м.

«Головне — Олімпіада»

— Юрію, на чемпіонаті світу в Познані ви завоювали срібну і бронзову нагороди, місяцем раніше була медаль чемпіонату Європи. Задоволені другими–третіми місцями чи хотілося більшого?

— Я дуже хотів виграти скрізь, націлювався на золоті медалі, особливо готувався до світової першості. Але й отриманий результат є прийнятним. Назву його нормальним. Вважаю, що кожна нагорода є відображенням готовності спортсмена на конкретний момент.

— Що завадило поборотися за перемогу в Польщі?

— У Познані якнайкраще виступити не вдалося, бо був фактор вітру, специфічні погодні умови, які теж вплинули на результат. Але місце в трійці мене тішить. Гірше було б, якби фінішував на четвертому місці, наприклад. Опинитися за крок до медалі — то величезне розчарування.

Моя «бронза» «на світі» важлива й тим, що я її виборов на олімпійській дистанції, яка буде представлена на майбутніх Іграх у Лондоні. А ось естафети каноїстів там не буде, тому вона сприймається не так серйозно.

— На Олімпіаді в Пекіні ви свою бронзову медаль здобули на 500–метровій дистанції, тепер же постійно змагаєтесь на 200 метрах. Це тепер ваша нова спеціалізація?

— Мені з самого початку, щойно я зайнявся веслуванням, подобалося «ходити» на 200 метрах. Цю дистанцію лише недавно зробили олімпійською. А всі спортсмени прагнуть потрапити на Ігри, тому обирають перспективні дисципліни, які б приносили важливі медалі, а не «сувенірні», як їх дехто називає. Саме тому раніше я виступав на 500 та 1000 метрів і лише зараз можу зосередитись на улюбленій відстані.

— Тобто та дистанція, яка стала для вас успішною на Олімпіаді–2008, — пройдений етап?

— Навряд чи я надалі виступатиму на ній на змаганнях. Хіба що ганятимусь лише в тренувальних цілях.

«Каноїстам потрібна стояча вода»

— Аби потрапити на наступну Олімпіаду, потрібно здобути ліцензію. Яким чином ви це плануєте робити?

— Маю все залагодити на чемпіонаті світу наступного року. Було заплановано, що він пройде у Франції, але зараз спортсмени подали протест проти проведення першості в цій країні, адже там потрібно було б веслувати на рухомій, а не стоячій воді, яка потрібна для нашого виду спорту. Думаю, що місце проведення чемпіонату таки перенесуть, але поки незрозуміло, куди саме. На цьому змаганні потрібно буде фінішувати серед першої шістки спортсменів, і неважливо, на якому місці, — у цій зоні всі отримають ліцензії на Ігри. А безпосередньо перед Лондоном буде ще чемпіонат Європи, і там також розіграють додаткові перепустки на Олімпіаду.

— Місце, де проводитимуть змагання серед веслувальників у Лондоні, вам знайоме?

— У цьому місті я не виступав ще жодного разу. Ми більше змагаємось у таких країнах, як Угорщина, Польща, Німеччина — уже знаю, що очікувати від тамтешніх каналів, від тамтешньої води. А в Лондоні все буде з чистого аркуша.

— Скільки ж ліцензій на Олімпіаду–2012 можуть здобути наші каноїсти, як ви гадаєте?

— Думаю, дві чи три точно має бути.

— Якщо порівнювати Юрія Чебана дворічної давності, медаліста Пекіна, і нинішнього, то який буде сильнішим?

— Якщо враховувати психологічний момент, то на попередній Олімпіаді я був краще готовий, ніж зараз. Тоді й настрій на боротьбу був особливий. Ігри мають свою атмосферу. Але зараз же ще не Олімпіада.

«Узимку тренуємося під Бурштином на каналі теплоелектростанції»

— На літо у вашому виді спорту припали дві найголовніші події — світова та європейська першості. Хоча б тепер маєте якийсь відпочинок, відпустку?

— До жовтня, а може, навіть і трішки довше, буду відпочивати. Адже спортсмени не залізні, їм потрібне відновлення після тренувань. У цей період не буде ні тренувань, ні якихось змагань. Будуть такі своєрідні відновлювальні відрядження в Крим — це вже за сприяння одеського ФСК «Хімік», вихованцем якого я є.

— Ви згадували про необхідність тренування на стоячій воді. Де в Україні є бази, на яких можуть займатися каноїсти?

— Найкращі умови — в Дніпропетровську, там на Дніпрі є місце з фіксованою, стоячою водою. Є база у Києві, на Трухановому острові, але там одночасно тренуються й «академісти», і байдарочники з каноїстами, плавають моторні човни, які створюють хвилю та заважають тренуватися. Також непогані умови в Херсоні з його чисельними єриками.

— За кордоном збори проводяться?

— Останній раз ми були на зборах у 2007 році в Португалії, тренувались там перед Олімпіадою. Але грошей на такі постійні виїзди немає, тому практично все літо ми провели в Дніпропетровську.

— А взимку у вас як проходить тренувальний процес? На холоді, між снігів і криги не надто приємно веслувати, як здається.

— На цей період є спеціальний одяг, який допомагає переносити холод. Узимку тренуємось в Бурштині Івано–Франківської області. Там є штучний канал, який слугує для охолодження місцевої ТЕС, і на ньому можна тренуватися навіть при серйозній мінусовій температурі, адже вода там ніколи не замерзає.

— Скільки часу на день ви проводите у каное на тренуваннях?

— У кожного спортсмена цей період може бути різним, це залежить від настанов тренера. У середньому ми проводимо на воді десь по три години.

«Пробував бокс. Але пішов стопами матері»

— Зараз в Україні усе більше проходить змагань європейського та світового масштабу. Що треба для того, аби в нас організували хоча б континентальну першість із вашого виду спорту? Сусідня Білорусь, для прикладу, уже приймала чемпіонат серед веслувальників.

— Насамперед, потрібно бажання це організувати. У нас практично вся інфраструктура є: канали, готелі для розселення учасників. Звичайно, це все ще треба привести до відповідного вигляду, аби можна було запросити спортсменів з–за кордону. Хоча і змагався у багатьох країнах, не скажу, що скрізь організація була аж такою високою. Іноді умови бувають чи не гірші за ті, що ми маємо вдома. Але чомусь інші країни зацікавлені приймати такі події, а в нас поки з цим глухо. Усе впирається у бажання — схоже, що в Україні нікому не треба зайва морока з веслами.

— До речі, про бажання. Як ви взагалі прийшли у веслування?

— У мене мати була чемпіонкою СРСР із веслування на байдарках і каное, і вона мене з дитинства направляла до різних секцій: був і бокс, і танці різні. Але у веслуванні в мене виявились найкращі результати, тому я й залишився у «маминому» спорті. А мати досі є моїм тренером, разом із В’ячеславом Сорокіним.

— В Одесі де можна стати веслувальником? Тобто де ви починали тренуватися?

— У місті Південне, воно біля Одеси розташоване, є невеличкий ставок із прісною водою, десь півтора кілометри завдовжки, там ми й займаємось. Хоча я там зараз рідко тренуюсь, а лише між зборами, коли вдома буваю.

— Спорт вимагає жертв. Від чого ви відмовилися заради медалей і перемог?

— Моєю найбільшою пожертвою можу назвати навчання. Освіта в мене є, звичайно, але свідоцтва я здобув не знаннями, а радше результатами у спорті — звична ситуація для спортсмена. А ще страждає особисте життя, адже постійно в роз’їздах, концентруєшся на тренуваннях. Нам заборонено вживати якісь продукти. Той же алкоголь — табу.

— А є бажання його вживати?

— У спекотну погоду на пляжі випити келих пива іноді не проти.

ДОСЬЄ «УМ»

Юрій Чебан

Заслужений майстер спорту з веслування на байдарках і каное (спеціалізація — каное).

Народився 5 липня 1986 р. в Одесі.

Володар бронзової медалі Олімпійських ігор 2008 р. в Пекіні на 500–метровій дистанції. Чемпіон світу і Європи 2007 р. серед молоді на 200–метрівці. Багаторазовий призер світових та континентальних першостей. Учасник Олімпійських ігор 1994 р. в Афінах (п’яте місце).

Закінчив Одеський державний педагогічний університет ім. Ушинського.

Перший тренер — Євген Лесяк. Тренери — Людмила Чебан, В’ячеслав Сорокін.

Представляє спортклуб Збройних сил.

Зріст — 186 см, вага — 86 кг.

Хобі — комп’ютер, інтернет.

Неодружений.