Заповіт рабі Нахмана

Кілька років тому світ облетіла новина: зашифроване пророцтво, яке рабі Нахман із Брацлава передав своєму учневі Носону незадовго до смерті, змогли розкодувати ізраїльські вчені. Цей сувій із пророцтвом про грядущого Месію переховували в Україні та в Росії, а в 1963 році ребе Міхаель Дорфман нишком передав рукопис «американському туристові» Гедалії Фліру, який перевіз сувій до Єрусалима. Однак розкодувати таємничі записи змогли тільки в 2006–му. Нині текст уже оприлюднили науковці з ізраїльського університету Бар–Ілан. Цадик бачив Месію, як підлітка, який принесе визволення всім народам — без насильства і кровопролиття — умінням зцілювати.

Цю розповідь рабі Нахмана почув і зафіксував тайнописом його учень Носон 20 липня 1806 року, коли їхав з учителем підводою по Черкащині. Так виник «Сувій тайн». Рабі Нахман в останні роки життя розповідав своїм учням казки для дорослих, мовою їдиш. Вони схожі на українські народні, проте переказані трохи інакше і з глибоким духовним змістом у символах. Його учень рабі Носон казав, що ці історії «здатні пробудити кожного від духовної сплячки, щоб людина не проспала все своє життя». Казкові історії рабі Нахмана стали відомими на весь світ після того, як їх у 1906 році опублікував Мартін Бубер. Рабі Нахман мав власну світоглядну систему і закликав побачити Творця в усьому. Він наголошував, що чим простіша людина, тим ближча вона до Бога. «Той, хто заробляє хліб свій працею рук своїх, — знає про Всевишнього більше, ніж знають ангели», — казав цадик. «Людина має пройти по дуже вузькому мосту. І найголовніше для неї — зовсім не боятися», — навчав рабі Нахман. Для цього радив зосередитися на тому, що відбувається «тут і тепер».

Рабі Нахман народився в 1772–му в українському містечку Меджибіж на Поділлі. Був правнуком засновника хасидизму рабі Ісраеля Баал Шем Това. 20–річним він уже проповідував своє вчення. У 1798 році побував на Святій землі, продавши для подорожі все своє майно. Повернувшись, поселився у містечку Брацлав, який із 1802 року стає осередком хасидів, хоча тривала боротьба між різними лідерами хасидизму. Тут до нього долучився Носон (Натан) Штернгарц, що став найактивнішим його послідовником.

Коли померли обидва сини та дружина рабина, а сам він захворів на сухоти, й у 1810 році згорів його дім у Брацлаві, рабі Нахман переїхав жити до Умані. Ще в 1802 відвідав тамтешнє єврейське кладовище, де у 1766–му були поховані жертви гайдамаків і заповів, щоб його поховали серед цих мучеників. Вважається, що Умань він обрав ще й тому, що це місто стало одним iз перших у Східній Європі центрів руху «гаскала» — просвітництва. Рух зародився в Німеччині й поширювався на Польщу, Україну і Росію. Тогочасні інтелектуали прагли довести, що людина не пов’язана з Богом і обіцяли всім «рівність». Завдяки цьо­му євреї, які доти жили в замкнутих спільнотах, отримували доступ до неєврейської громади та культури і задля цього часто готові були пожертвувати вірою. Рабі Нахман передбачав, що, коли його могила буде в Умані, це місто перетвориться на центр іншого руху, духовного. 38–річний рабин помер 16 жовтня 1810 року. Перед смертю заповідав, щоб учні щороку приходили на його могилу в Рош–Га–Шана. Казав, хто пожертвує на благодійність і прочитає тут 10 псалмів, — він докладе всіх зусиль, щоб спасти і виправити цю людину. До того ж такі молитви на Новий рік допомагають цадикові виправляти світ.

Після більшовицького перевороту паломникам ставало все важче приїжджати до Умані. У 1937 році радянська влада перетворила синагогу на фабрику металовиробів. Після війни територію кладовища віддали під забудову й городи. Ділянку з могилою придбав утаємничений рабин і побудував поряд дім, оточивши його разом iз могилою парканом. Однак КДБ пильнувало й не підпускало нікого до святині. У 1963 році рабин Міхаель Дорфман під загрозою арешту привіз до Умані першого паломника. Дорфман, родом iз Кам’янця–Подільського, у 1930–х сім років відбув у таборах Сибіру, потім мешкав у Підмосков’ї, працював чоботарем та кравцем і листувався з хасидами в межах СРСР. Завдяки йому в 1988 році після тривалих переговорів атеїстична влада пішла на поступки і 250 паломників отримали змогу відсвяткувати Рош–Га–Шана в Умані. У 1989–му паломників було вже тисяча, наступного року — 2 тисячі. У вересні 1991–го десятки літаків iз паломниками прибули до Києва з Ізраїлю і, тоді ще через Москву — із США, Канади, Англії, Франції, Бельгії, Австралії... Нині хасиди з усього світу приїздять на могилу ребе Нахмана на осінні свята Новий рік (Рош–ГаШана), Судний день (Йом Кіпур) та Радість Тори.

СЛОВНИЧОК

«Хасидизм» перекладається як «учення благочестя». Засновник цієї течії Бешт (1700—1760) підкреслював, що справжній праведник не той, хто хизується своєю вченістю, а той, хто піклується про ближнього. Хасидизм по–новому осмислив заповіді іудаїзму.

Цадик — свята людина, всi почуття і думки якої є в повній узгодженості з Божественною волею. Призначення цадика — допомагати людям навертатися до Бога.

ПОГРОМ В УМАНІ

У багатьох джерелах вказано, що в Умані від гайдамаків загинуло до 20 тисяч поляків і євреїв. За переказом, коли гайдамаки увірвалися до міста, то поставили хрест і запропонували євреям на вибір — хреститися чи загинути. Спільнота іудеїв воліла загинути, не зрадивши віри. Утім об’єктивних наукових досліджень тих подій досі бракує. Відомо, що євреї опинилися в ті часи між двох вогнів: панів–поляків та поневолених українців. А між Росією та Польщею тривала боротьба за православне населення Поділля, яке Росія нібито захищала. Московія ж провадила жорстку політику нетерпимості до євреїв на релігійному ґрунті. Ці фанатичні переконання поширювалися на всю «канонічну територію» Російської православної церкви, яка охоплювала також українські православні парафії на теренах Польщі. Та й саму Коліївщину «благословив» архімандрит Мельхіседек Значко–Яворський. Польський дослідник гайдамацького руху Владіслав Сєрчик вказує, що релігійна боротьба створила таку небезпечну атмосферу, коли досить було іскри, щоби стався вибух. У 1768 р. в Умані гайдамаки позбавляли життя уніатських священиків, польську шляхту і євреїв: за офіційними даними, до 12 тисяч людей. До речі, за історичними (а не літературними) джерелами, ватажки Залізняк та Гонта намагалися контролювати повстанців і запобігти різанині в Умані. У 1793 р. Умань увійшла до складу Російської імперії, там тривала боротьба з уніатами. А в працях радянських істориків вказувалося, що гайдамаки боролися «за возз’єднання з Росією».