Умань проти хасидів?

Менше тижня лишилося до святкування єврейського Нового року — Рош–Га–Шана. 8 вересня до Умані на могилу рабi Нахмана традиційно з’їдуться десятки тисяч хасидів із різних країн світу. Утім цей рік особливий: у жовтні виповнюється 200 літ iз часу смерті і поховання брацлавського цадика в цьому місті, отож паломників планується ще більше. Минулий рік також був особливий: уперше за два десятиліття громадськість і журналісти відверто заявили про тіньове збагачення місцевої влади на «хасидському питанні» і пов’язану з цим стимуляцію ворожнечі між місцевими мешканцями та паломниками–хасидами — з метою, звісно ж, матеріальної вигоди. Чому таємне стало явним лише минулого року? Бо всюдисуща криза цього разу не дозволила хасидам заплатити за все, що від них «вимагалося». Тим часом громада, в якій щорік наростало роздратування у дні паломництв — сміття повно, ДАІ перекриває вулиці і тероризує місцевих водіїв, і взагалі в місті ніби «надзвичайний стан» — була готова збунтуватися проти хасидів. Утім інформація про щорічні побори, від яких власне містові немає ніякої користі, вийшла назовні. І проблема розкрилася в іншому світлі.

Уманців «дістали»

«Як і більшість уманців, я до хасидів був налаштований їжакувато. Усю інформацію ми досі отримували від міського голови та від його радника Світлани Ліпінської. Нам говорили, що хасиди «висять» на уманському бюджеті, що вони порушують спокій. Але мені випало познайомитися з хасидами поближче, і я розкрив для себе кілька «таємниць», — розповідає уманський журналіст Володимир Галяниця. —Відкрилося, що кожного року Міжнародний благодійний фонд ім. рабі Нахмана сплачував чималі кошти міським службам: водоканалу, комунальникам, податковій, санепідемстанції, пожежникам. Але ні громада, ні журналісти про це не знали». Чималі суми передавали владі неофіційно, готівкою. Адже у благодійного фонду немає рахунку, документацію не ведуть, витрати не фіксують. Секретар фонду Шимон Бекзкіля каже, що упродовж 20 років у них вимагали платити безпосередньо кожній організації чи структурі окремо. Але через кризу в паломників поменшало можливостей, отож було вирішено врегулювати все в рамках законності, «платити розумні гроші, причому з квитанціями», як заявила прес–секретар фонду Марина Гончарук.

Міський голова Юрій Бодров — напозір дуже скромна людина. Мало хто з уманців знає, які дорогі ресторани він відвідує у Києві і які ділянки прикуповує, — от хоча б у курортній Конча–Заспі. Мешканці міста пригадують, що в радянські часи Бодров був секретарем з ідеології міськкому компартії. Нині він і далі завчено переконує, що паломництво хасидів — це велика проблема для Умані. Хоча його товариш, колишній радник «губернатора» Черкащини Володимир Грановський так не вважає. Бо підприємству «Паломник», яким він керує, міська влада надала шiсть гектарів землі, де тепер побудовано нелегальний супермаркет для хасидів, який не сплачує податків.

Чого бояться гості?

Особливі питання — сміття і вода. Центр міста в час паломництва нагадує сміттєзвалище. «Інфраструктура Умані, техніка, трудові й матеріальні ресурси розраховані на 90 тисяч мешканців, — розповіла «УМ» радник міського голови Умані Світлана Ліпінська. — А паломників прибуває до 20 тисяч. Постійно в районі працюють три двірники, на час паломництва — дванадцять, сміття вивозять через кожні півгодини. Для того, щоб збільшити кількість сміттєвозів, слід розвинути міську інфраструктуру». Чому ж її не розвинули досі?

Своєї питної води в місті немає. Світлана Ліпінська пояснює, що місто задля паломників має постачати додатково 25 тисяч кубометрів води з Білої Церкви, тому в хасидів беруть 180 тисяч гривень. Але ж найбільше споживає води синагога, де стоять лічильники, як і в значній частині квартир. Виходить, за воду паломники платять двічі. Кілька років тому хасиди провели водогін до синагоги за 150 тисяч доларів. До нього підключилися місцеві жителі, і напір ослаб. Але люди думають, що то місто провело трубу, а хасиди п’ють «їхню» воду. «Перед молитвою хасиди мають омитися в спеціальних басейнах — міквах, що в синагозі. Але там постійно перекривають воду, мовляв, не заплатили водоканалу, — розповідає «УМ» Марина Гончарук. — Можливо, не знають, що цим порушують статтю 179 Кримінального кодексу про паплюження святих місць, серед яких — місто Умань, могила рабі Нахмана. І минулого року воду також перекривали. Ненадовго, бо хасиди лякливі. Їх налякаєш — і вони біжать платити, щоб «усе було нормально». Найбільше паломники бояться місцевих жителів: міська влада переконує, що то «різуни», і для захисту потрібні сотні міліціонерів. Також щороку за місяць до паломництва служби забороняють експлуатацію різних об’єктів. Пожежники не дозволяють використовувати синагогу. Водоканал каже, що відключить воду, Уманьгаз — газ. Потім хасиди дають гроші — і отримують дозволи. Питання: чи потрапляють ці гроші в міську казну? Відповіддю можуть стати розбиті дороги, брак цілоденного водопостачання і каналізації в багатьох будинках, неопалюваний узимку краєзнавчий музей.

«Терористи» без проблем

У 2009 році Міністерство внутрішніх справ виставило благодійному фонду рахунок на 650 тисяч гривень за охорону — проти 250 тисяч у 2008–му. За словами прес–секретаря фонду Марини Гончарук, фонд міг би найняти приватників утричі дешевше, але фірми побоюються вступати в конкуренцію із МВС, щоб не позбутися ліцензії. Щороку в Умань перед паломництвом приїжджають 450 міліціонерів із Черкас і «опрацьовують місто»: у місцевих мешканців слов’янської зовнішності вимагають перепустки. Їх має виписати сам начальник міліції. Уманці бунтують, адже такий режим порушує їхні права. До того ж реальної охорони паломникам він не гарантує. Минулого року журналіст Володимир Галяниця зініціював показовий рейд. Роздобувши перепустки, підібрав трьох людей терористичної зовнішності, запхав до багажника «умовну вибухівку» — чорну сумку з газетами. «Терористи» проїхали за перепусткою всі міліцейські пости, і до багажника ніхто й не заглянув.

З іншого боку, «спілкування» лише із владою дає хасидам відчуття вседозволеності. «Паломники розбещені тим, що можуть від усього відкупитися хабарями, — вважає Володимир Галяниця. — Вони не вважають, що приїхали в цивілізовану країну. От, відламали дзеркало в міліцейській машині — і заплатили штраф 70 гривень. Відламав би уманець — сидів би 15 діб. Утім всю вину влада валить, знову ж, на хасидів». Хасиди ж найбільше слухаються двох ізраїльських поліцейських. Чи не економніше було б запрошувати взвод ізраїльської поліції, яка й податки з ізраїльських торговців збирала б до уманської скарбниці, і наркотики вилучала б у не надто духовних прибульців?

Спідниці й «жовта лінія»

Пересічних українців 20–й рік поспіль «накручують» ось такими месиджами в текстах про хасидів: «у період молитовних днів хасидам слід обов’язково зробити невірним, тобто жителям Умані, три пакості»... «Жителі Умані починають відчувати себе чужинцями в рідному місті, вони змушені носити із собою паспорти, навіть виносячи сміття з квартири»... «У нас вдома іноземці диктують, як одягатися нашим жінкам!». Річ у тім, що хасиди справді свого часу озвучили прохання, аби уманські дівчата й молодиці в час паломництва вдягали довші спідниці та кофтини, аби не відволікати чоловіків від молитов. Однак у листівках, які видрукувала місцева влада, прохання було подане як вимога: «Жінки, не з’являйтеся з оголеними руками!». Згодом скандал розгорівся через «жовту лінію» в одному з житлових кварталів, описану в пресі з подачі місцевої влади як «межу, за якою — їхній Ізраїль, і уманцям туди вже заходити не можна». З’ясувалося, що то хасиди встановили за архівними документами й позначили межі старого єврейського кладовища.

Утім звідки уманцям, та й загалом громадянам України знати про хасидів — усесвітньо відому релігійно–філософську течію юдаїзму, що зародилася в Україні? І про рабина Нахмана та його могилу — велику святиню України? У Краєзнавчому музеї Умані досі не було інформації про хасидів. «Школярі не відають, хто такі хасиди. В Уманській гімназії ми вивчали творчість місцевих письменників, але про цадика та його історії на уроках навіть не згадували», — каже Марина Гончарук.

Хасиди переконані, що місцеві мешканці мають гордитися своєю святинею. Однак досі фонд не цікавився, хто і в якому світлі поширює інформацію про хасидський рух в Україні. Лише зараз «відкрилося», що жоден літературний твір цадика не перекладений українською мовою (хоча рабин Нахман говорив і нею). Що бракує якісного психологічного й інформаційного супроводу для уманців. І що Україна, зі свого боку, не може надати паломникам правдивої інформації про дер­жаву та україно–єврейські стосунки (не лише про гайдамаків і Хмельницького) різними мовами, зокрема й на івриті. До Умані щороку інкогніто приїжджають дуже відомі люди різних національностей та віросповідань, Україна могла б допомогти місту стати світовим центром із сучасною інфраструктурою. Але місцевій владі державний центр паломництва, напевне, невигідний.

Купюри чи світло?

Цікаво, що всі перешкоди в паломництві хасиди сприймають як належне. Цадик заповідав усьому радіти і випробування сприймати як благо. «Ми віримо, що приїжджаємо в Рош–Га–Шана до рабі Нахмана, щоб допомогти йому зцілювати світ, — каже Шимон Бекзкіля. — Написано, що в Новий рік буде дуже складно досягти могили, багато що заважатиме, тому що це дуже блага справа. Погані духовні сили не хочуть цього, але наше завдання — навести лад». Коли минулого року для «подолання перешкод» забракло купюр, хасиди згадали, що є ефективніший спосіб поборювати темряву — нести світло, робити добрі справи.

Минулого року фонд вперше «вийшов у люди» — передав Уманському дитячому притулку по два комплекти постільної білизни на 60 ліжок та якісні мийні засоби. «Є звичай у час Нового року допомагати всім людям, які довкола. Це примножує доброту», — пояснює пан Шимон. «Уманці дуже позитивно відреагували на цей вчинок, — каже Марина Гончарук. — Благодійний фонд тепер планує закупити медичну апаратуру для дитячої лікарні».

Минулого року Фонд імені рабина Нахмана уперше звернувся до хасидів iз проханням дотримуватися законів України. На банерах розмістили на івриті і українською прохання не смітити і не галасувати після 22–ї; телефони міліції, швидкої допомоги, СБУ та напис: «Будьте вдячні за гостинність уманчан». Хасиди відчули, що Україна не пустеля. Представник фонду в Україні Даніель Даян уперше привітав уманців iз Рош–Га–Шана. Раніше він побоювався «народу», бо був переконаний, що тут самі «гайдамаки», від яких їх «захищає місцева влада». А виявилося, що українці не збираються «різати хасидів», натомість привітно реагують, коли їх вітають зі святом. Як буде цього року? Відомо лише, що громадськість наразі знову налаштована бунтувати проти приїзду паломників...

ЗАКОН ПРО ПАЛОМНИЦТВО

Про потребу закону «Про паломництво», який дозволив би вивести з тіні оплату за послуги прочанам та забезпечити потрапляння цих коштів у державний бюджет, уперше заговорили минулого року. Президент Євроазійського єврейського конгресу Олександр Машкевич заявив тоді, що найбагатші євреї світу готові інвестувати гроші в розвиток паломництва в Умані за умови прийняття відповідного закону. Про неналежний рівень обслуговування паломницького (релігійного) туризму в Україні, зокрема в Умані, час від часу нагадують науковці. Відомо, що наприкінці 1980–х років були пропозиції від американських та ізраїльських сповідників хасидизму належним чином профінансувати влаштування інфраструктури паломницького туризму в Україні (побудова відповідних аеропортів, шляхів сполучення, готелів тощо). Проте радянська влада проігнорувала цю пропозицію.

У 1996 році в Умані був створений і зареєстрований Мін’юстом України Міжнародний благодійний фонд ім. Рабі Нахмана із Брацлава, що мав опікуватися організацією паломництв. Фонд створено з ініціативи Уманської міськради (їй він і був до певного часу підконтрольний), за участі Всесвітнього об’єднання брацлавських хасидів, об’єднання релігійних громад міста Києва та Уманської хасидської громади. В Умані благодійний фонд представляє Даніель Даян.

У 2005 році Президент України Віктор Ющенко підписав розпорядження, де доручив Кабінету Міністрів створити державну програму паломництв. Утім уряд не справився з цим завданням. У 2007 році, під час візиту Ющенка до Ізраїлю, представники Міжнародного фонду ім. рабi Нахмана вручили йому Кубок благословення за підтримку паломників–хасидів.

ДОВІДКА «УМ»

Скільки коштує проща

Для пересічного хасида паломництво в Умань на Новий рік обходиться у півтори–дві тисячі доларів. Здавалося б, не так і багато для іноземця (хоча такими є і хасиди з Росії, Білорусі, Молдови тощо). Але брацлавські хасиди — люди духовні, отож небагаті. Серед них майже немає бізнесменів. Хоча, за вченням, кожен заможний хасид має привезти за свій рахунок до Умані семеро бідняків. Поселитися паломники мають якнайближче до могили рабі Нахмана. Із 20 тисяч паломників приблизно 5 тисяч поселяються в наметовому містечку, решта — на квартирах або в гаражах. У гаражах платять по 10 доларів за добу. В наметовому містечку — 60 доларів. У багатоповерхівці по вул. Белінського, що біля могили, минулого року за добу платили до 300 доларів; у кімнаті — від п’яти до 15 осіб. Із собою хасиди привозять кухарів, лікарів і кілька поліцейських.

ВАРТО ЗНАТИ

Указом Президента України № 283/94 від 07.06.1994 р. на місці поховання духовного лідера брацлавських хасидів цадика Нахмана в Умані Черкаської області створено Історико–культурний центр. Рішенням облвиконкому від 07.02.95 р. могила цадика Нахмана в м. Умань включена до Переліку пам’яток iсторії і культури, які перебувають під охороною дер­жави. У 1997 році розроблено генплан Історико–культурного центру брацлавських хасидів.