Готуй портфеля з початком канікул

01.09.2010

Сьогоднішній День знань є святом і для моєї родини — старша донька Арінка йде у перший клас. Зазвичай багато дрібних справ ми робимо в останню мить, але не цього важливого разу. Ще рік тому нас вразили ціни на шкільних ярмарках: матеріали колег–журналістів свідчили, що зібрати до школи першокласника коштуватиме близько 2,5 тисячі гривень, а першокласницю — усі 3 тисячі! «Наступного року буде ще дорожче», — припустили ми й вирішили готувати «сани з літа», тобто споряджати портфель, його вміст та шкільну форму для нашої першокласниці одразу з початком літніх канікул.

Купувати все необхідне почали на початку червня, коли донька вже попрощалася з дитсадком, а заяву на прийом дитини до першого класу подали до облюбованої школи та познайомилися з потенційною першою вчителькою. Звісно, до якого класу (А, Б чи В) потрапить наша донечка, ми тоді ще не знали, але інформація від вчительки про те, якого кольору має бути форма, що потрібно покласти дитині в портфель та багато інших дрібниць «першокласного життя», не була зайвою. Вирішили купувати все необхідне не в Києві та не в столичному передмісті, де мешкаємо, бо ціни там від столичних не надто відрізняються. Тож під час подільської «експедиції до тещі» ми непогано скупилися в Хмельницькому, а дещо докупили вже на рідному для автора Запоріжжі. «Курчат порахували» вже за два місяці, коли діти оздоровилися на морі та у бабусь, натомість колеги з різних видань почали традиційні серпневі підрахунки щодо вартості «першого класу» для батьків.

Ціни дійсно зросли: першокласник–2010 потребував не менше 3,5 тисячі батьківських інвестицій, а першокласниця — майже 4 тисяч! Звісно, лише за цінами шкільних ярмарків та магазинів столиці. В інформаційному просторі Президент Янукович гнівно наказував чиновникам розібратися з «першокласними» спекулянтами, але на кінець літа ті або знизили вартість товару лише на якісь копійки, або пропонували ту ж шкільну форму за дещо нижчими цінами, але з великим вмістом синтетики. Якщо ж споряджати дитину до школи в одному зі столичних міст–супутників, за підрахунками автора, зекономити вдасться не більше 20—25 %. У нашому ж випадку все обійшлося майже у два з половиною рази дешевше! Разом із квітами на 1 вересня та зошитами (стандарт і ціну останніх пропонують у школі для всього класу) сума «інвестицій» у нашу першокласницю не перевищила 1,5 тисячі гривень.

Судіть самі: чудову шкільну форму з натуральної вовни вітчизняного виробника (в комплекті піджак, спідниця, брюки) ми придбали у червні за 160 гривень зі знижкою. Тоді як нині столичні торговці пропонують форму не менше ніж за 325—350 гривень, при цьому навіть на дотик до тканини стає зрозуміло, що синтетики в ній вистачає. Або сарафан — дешевше ніж за 275 гривень нині не побачиш. Ми ж заплатили за якісний сарафанчик польського виробництва лише 130 гривень. Те саме й з іншими речами: за повсякденну непримітну блузочку для першокласниці просять не менше 155, а то й 170 гривень. За ці ж гроші ми купили дві урочистих (одна з мереживом, інша — з нашивними квітами). А повсякденні обійшлися не дорожче ніж за 50 гривень. За цю ж суму придбали й розкішну лляну з українською вишивкою...

А ще кілька спідничок, дві пари туфель, кросівки. Подалі від Києва падають ціни й на шкільне приладдя та спортивні костюми. Але особливо вражають ціни на портфелі для малечі. У столичних магазинах за дівчачий ранець із «Барбі» чи «Русалонькою» просять близько 290 гривень (а ціна у 225 гривень заявляється, як неабияка знижка!). На базарі ж можна придбати портфель й за 160 гривень, але ж якість тут значно нижча. Ми ж купили добротний ранець із ортопедичною спинкою лише за 80 гривень. Продавець зробила чималу знижку зі словами: «Літні канікули лише почалися, хто його зараз купить... От у серпні на таку ціну й не сподівайтеся!».

  • За що воюємо на Донбасі?

    У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>

  • «Ми розробили тести, здатні розпізнати справжнього вчителя»

    Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>

  • Майбутнє пам’яті

    Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>

  • «ХНУРЕреволюція»

    Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>

  • Луцький уже йде на посадку?

    Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>

  • Усе почалося з Брейгеля...

    Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>