Заслужена, але непошанована

Це видається неймовірним, але факт: досі в Україні немає жодного пам’ятника людині, яка увійшла в українську історію не лише як мати видатної Лесі Українки, а як талановита письменниця, видавець, фольклорист. Йдеться про Ольгу Петрівну Косач, знану більше як Олена Пчілка. Чому ж ця талановита жінка, яка народила й виховала чотирьох талановитих дітей, дбала про розвиток української мови й культури, залишається досі не пошанованою? Ставимо пам’ятники варенику, галушці, свині, салу, Проні Прокопівні, Остапу Бендеру, Катерині ІІ, Сталіну — цей список можна продовжити. І тільки Олені Пчілці в ньому місця не знайшлося. Парадокс? Аніскілечки. Це лише свідчення того, що ми ще не доросли до величі цієї жінки. І що українського в нас лише на сало з варениками й вистачає...

Дванадцять років тому волинський письменник Петро Мах спробував виправити цю несправедливість. З його легкої руки київський скульптор Микола Обезюк, який є співавтором пам’ятника Лесі Українці в Луцьку та Новограді–Волинському, взявся за цю роботу. Вже було зроблено гіпсовий варіант бюста. Однак він так і залишився лежати в майстерні митця. Київський письменник і художник Микола Дьомін, який був одним із тих, хто підтримав ідею Петра Маха, оббивав владні пороги, намагаючись «проштовхнути» пам’ятник і довести почату справу до кінця. Та марно.

І ось нещодавно Микола Дьомін з однодумцями зробив ще одну спробу. Волинська газета «Віче–інформ» оголосила збір коштів на пам’ятник Ользі Петрівні Косач. Розуміючи, як неоднозначно в умовах економічної кризи нині люди ставляться до зведення різних монументів, газета розпочала серію просвітницьких публікацій. Із них читачі дізналися про багатогранний талант цієї дивовижної жінки, яка була відомим громадським діячем, редактором, видавцем, письменницею. Її по праву вважають засновницею української дитячої літератури.

На спеціальний рахунок, відкритий Волинською організацією Національної спілки журналістів України, вже потекли скромні кошти. Відгукнулися письменники, журналісти, бізнесмени, прості люди. Зібрано вже більш як третину необхідної суми (всього потрібно 100 тисяч гривень). Зголосився допомогти також голова обласної дер­ж­адміністрації Борис Клімчук, за першої каденції якого на цій посаді так і не спромоглися виготовити цей пам’ятник і встановити. Для нього, як уродженця ковельської землі, де жила родина Косачів і де Леся Українка написала свою безсмертну «Лісову пісню», це має стати справою честі. Як, зрештою, і всіх волинян. Є надія, що ще до виборів 31 жовтня бронзова Олена Пчілка нарешті постане перед входом до головної книгозбірні Волині...

А ТИМ ЧАСОМ…

У Тернополі — справжній пам’ятниковий бум. «УМ» уже писала про відкриття в обласному центрі монумента славнозвісній оперній співачці, уродженці Тернопільщини Соломії Крушельницькій. Днями в центрі міста освятили постамент під скульптурно–паркову композицію, присвячену... бджолі. Ідея народилася нібито ще на початку 90–х в обласному товаристві пасічників, але тільки зараз одержала «добро» на реалізацію від міської влади, повідомляє наш власкор Світлана Мичко.

А біля входу в щойно відкритий торговельно–відпочинкового центру «Атріум» з’явилося аж три оригінальні вуличні скульптури, виготовлені коштом його власників. Перша — це пам’ятник тому самому дванадцятому стільцю з начебто зашитими в сидінні великими грішми, який так ревно шукав популярний герой Ільфа та Петрова Остап Бендер. На табличці поряд дотепно написано, що новий торговельно–відпочинковий заклад збудовано саме за кошти, видобуті зі стільця. Наступна скульптура — погруддя сантехніка, який вилазить із колодязя каналізації. І третя — пара таких собі чималих бронзових черевиків, у які може «взутися» будь–який перехожий — монумент людині–невидимці.