«Незалежність» — це пиво, яблука і прикольний дідусь,

«Уже и теперь чуют дальние и близкие народы: подымается из Русской земли свой царь, и не будет в мире силы, которая бы не покорилась ему!» — такою пророчою з огляду на наше сьогодення фразою закінчився на телеканалі «Інтер» день 24 серпня. Саме з нагоди чергової річниці української Незалежності там у прайм–тайм поставили фільм російського комуніста українського походження Володимира Бортка «Тарас Бульба» — якісно й дорого зроблений комікс, у якому класика непомітно перетворилася на пропаганду. Інший популярний канал і вічний конкурент «Інтера» — «1+1» — показав своє бачення тієї інородної сили, яка має імперські амбіції: американський фільм під промовистою назвою «День Незалежності» розповідає про інопланетян, котрі зробили спробу захопити Америку в переддень її національного свята. Правда, на відміну від Бортка, його американський колега Роланд Еммеріх дав своїм співвітчизникам шанс не покоритися та відбити агресію.

Звісно, не кінопоказами єдиними живе щорічний ефір до Дня Незалежності. Проте це чи не перший рік, коли телевізійники майже нічого не готували «під дату». Агонізуюче українське кіно в перші роки Незалежності встигло поповнити вітчизняну фільмотеку стрічками на кшталт «Вперед, за скарбами гетьмана!», «Козаки йдуть!», «Гетьманські клейноди», «Чорна Рада», «Роксолана», «Нескорений», «Залізна сотня», «Вишневі ночі». Кожен цей фільм зокрема і всі вони та подібні — гуртом регулярно, від двадцять четвертого до двадцять четвертого, затикали «патріотичні» дірки у святковому телеефірі. Найчастіше — на Першому Національному.

Цього разу у святковий день на Першому Офіційному зранку зарядили прямі включення з різних урочистостей, де на першому плані у вигідному ракурсі опинявся Президент: коли сам, коли — в оточенні своїх «професіоналів». Під вечір відтворили святковий концерт із майдану Незалежності. Розрахунок простий: так можна утриматися від будь–яких ризикованих iз точки зору провладного курсу програм та тем, навіяних Незалежністю, просто показуючи без коментарів, як люди шанують владу, а влада — вітає свій народ. Ну а якщо хтось і побачив щось фальшиве — то вибачайте, самі є такими, нема чого на прямий ефір нарікати...

Новини на державному каналі у цей день стали одночасно зразком вітчизняної політкоректності та національної розгубленості. Перед початком випуску черговий раз дали ролик із привітанням Прем’єра, в якому замість банального «Зі святом Вас, жити стало краще, жити стало веселіше!» прозвучало: «Попередня влада розорила країну, залишила після себе борги, тому ми так і живемо!» Потім це ж саме, але в іншій формі, сказали у власне новинах: ось Президент говорить про необхідність міняти Конституцію під себе, а ось — якась жалюгідна тисяча громадян прийшла підтримати беззмістовну опозицію, лідери якої оперують порожніми фразами. Далі — цікавіше: показали розлогий сюжет про те, що є «незалежність». Виявляється, цим словом називають і сорт яблук (який, до речі, мало родить), і сорт пива (який, між іншим, давно не випускається, від нього лишилася тільки етикетка), і селище в Запорізькій області (якого не знайдеш на карті України). Тобто незалежність — це те, що неначе і є, й одночасно — немає. Можливо, Перший Національний заговорив езоповою мовою? Тоді воістину — канал для мислячих людей!

Позитивніше враження справив фільм «Вже не вмерла Україна», яким Новий канал презентував глядачам новинку сезону — документальний цикл «Новий погляд». Хоча б тому, що автори програми показали нехай дещо наївний, трохи награний, як і належить проектам у жанрі інфотейменту, але все одно — свій власний погляд на те, що відбувалося в нашій країні за останні 19 років. Свого часу саме Новий канал пропонував проект, котрий був аналогом російського «Намєдні. Наша ера». Його тоді вів Олег Панюта, але факти підбиралися тенденційно: крім політики, в Україні нічого не було. Тепер уточнюють: були і бандити, і проститутки, і свій перший космонавт, і свої порушники державного кордону, і навіть прояви агресії з боку інопланетян у вигляді російського царя... Але вже ввечері, коли команда ранкового «Підйому!» провела нетрадиційний для себе вечірній ефір, нам показали, серед інших, співачку Машу Фокіну, онучку Вітольда Фокіна, першого українського прем’єра часів Незалежності. «Мне тогда было 6 лет, и я помню только, что дедушки долго не было дома, — говорить вона. — Но потом, в школе, когда я увидела в учебниках по истории фамилию моего дедушки, это было прикольно».

Пробачити подібну наївність дівчині можна. Зрештою, для доньок та онук політичних діячів минулого Бог придумав як світоглядний приклад Ксенію Собчак. Але виглядає так, що нинішня офіційна влада теж ставиться до подій, у яких вона тепер змушена брати участь, як до пива неіснуючого сорту. Або — як до такого собі «приколу».

Андрій КОКОТЮХА