«Мого чоловіка кинули на звалищі помирати»

Два роки тому ця історія сколихнула Магдалинівський район. На початку травня в райцентрі було жорстоко побито двох чоловіків: 47–річного Івана Прокопенка та його приятеля. Обоє того дня повернулися з Дніпропетровська. Приятель попросив Івана допомогти продати автомобіль. Оборудка виявилася успішною, отож щасливий продавець запропонував відзначити таку подію в місцевому кафе…

Операцію робили у військово–польових умовах

Пізніше туди ж зайшли і четверо молодих хлопців iз села Топчине. Іван одного з них знав. Розговорилися про те–се. Зрештою, Іван iз приятелем запропонували молодикам приєднатися до них і відзначити вдалий продаж авто. Новоявлені компаньйони зметикували по–своєму: раз чоловіки отримали гроші, то з цього можна поживитися значно серйозніше, аніж перехилити чарку–другу. Дочекавшись моменту, коли Іван вийде з ними на подвір’я, нещасного побили до втрати свідомості й кинули в багажник свого автомобіля. Потім узялися за приятеля...

Непритомного Івана пізніше знайде на місцевому звалищі випадковий перехожий, який і викликав «швидку допомогу» та міліцію. Як потім зазначать медики, це Прокопенку врятувало життя, адже лік ішов буквально на години.

— Про те, що сталося, мені повідомили вранці, — розповідає дружина потерпілого Людмила Олексіївна. — У лікарні побачила його непритомного, всього побитого, голова забинтована. Лікар наполіг на терміновій операції, бо виявили наростаючу гематому. Якби відразу зробили рентген, то цьому можна було б запобігти. Але в ніч перед святом (з 8 на 9 травня 2008 року) такої можливості у Магдалинівці не було. Отож операцію мусили робити, як висловився лікар, у військово–польових умовах. Після цього Прокопенка доправили до Дніпропетровської обласної клінічної лікарні імені Мечникова, де прооперували повторно. Відтоді він там лікувався на стаціонарі чотири рази. І на сьогодні самостійно не може не те що піднятися з ліжка, а навіть розмовляти. Отож родина мусить наймати жінку, яка за Іваном Івановичем доглядає.

Сам на сам із горем

Виявити зловмисників труднощів не склало. Чимало людей бачили, з ким Іван Прокопенко проводив час у кафе. Отож підозрюваних затримали вже наступного дня. Відпиратися хлопцям було нічим, настільки все було очевидним. Зрештою, за рішенням суду двоє нападників отримали по 11 та 8 років позбавлення волі, ще двох звільнили з–під варти за амністією. Також суд постановив стягнути із засуджених на користь потерпілого Прокопенка 100 тисяч гривень, але й копійки з цих грошей родина не отримала, бо за винуватцями трагедії ніяких статків не виявилося.

Родичі одного із засуджених намагалися домовитися з Людмилою Прокопенко про те, щоб вона за певну суму забрала свою заяву з міліції. Проте жінка на пропозицію не пристала, оскільки не знала, у що виллється лікування чоловіка. Пізніше Людмила Олексіївна сама зателефонує одному з батьків засуджених, нібито місцевому фермеру, з проханням допомоги у лікуванні чоловіка, але той навіть не захоче з нею розмовляти…

І хоч від дня, коли Івана Прокопенка жорстоко побили, минуло понад два роки, лікарі не втрачають надії на повернення чоловіка до нормального життя: кажуть, що той зможе самостійно їсти, ходити, говорити. У січні наступного року йому мають зробити чергову операцію на голові. Для цього необхідний шунт, який коштує до 3 тисяч євро. Для знесиленої родини Прокопенка така сума здається непідйомною. Тому Людмила Олексіївна звертається до всіх небайдужих людей із проханням допомогти. Номер її мобільного телефона: 098–344–05–75.