Хрест на знак майбутнього храму святого Пантелеймона, який православні й греко–католики будують разом. (Фото з сайту http://kolomyya.org)
У місці, вибраному для храму святого Пантелеймона Цілителя, він особливо потрібен: біля коломийської онкологічної лікарні. Дехто з її пацієнтів уперше замислюється над потребами власної душі, утім більшість — люди віруючi й прагнуть часто бувати на службі Божій, приймати святе причастя. Добре, коли церква неподалік і коли прийти до неї може кожен потребуючий. Незалежно від конфесії. «У лікарні пацієнтами є і греко–католики, і православні, — каже єпископ Коломийсько–Чернівецької єпархії Української греко–католицької церкви владика Микола (Сімкайло). — Коли збудуємо — будемо разом правити в храмі, почергово з православними. Спільно службу Божу правити і причащатися ми поки не можемо, а молитися будемо спільно — що нам ділити? Думаю, Бог вислуховує молитву незлостиву, добру і хоче від нас миру і єдності. Якщо люди відчувають від молитви радість — це ж добре! Історія нас хіба не навчила, що маємо бути єдині?»
Єпископ Коломийської єпархії Української православної церкви Київського патріархату Іван (Бойчук) живе майже поряд із владикою Миколою. Обоє — дієві прихильники єдності церков Київської традиції. «Із часу утворення нашої єпархії відносини з владиками УГКЦ у Коломиї складаються справді по–дружньому. У нас є спільна мета — побудова єдиної Церкви в Україні. Через проведення спільних заходів ми єднаємо наших вірних в одну християнську родину», — зазначив владика Іван. А спільні заходи — це й урочисті молебні з нагоди свят, панахиди за жертвами тоталітарних репресій, спільні відправи Хресної дороги, і кроки для виявлення «любові в дії» — спільні соціальні проекти для допомоги хворим, неповносправним, бідуючим, самотнім.
Храм почали будувати 29 липня, відразу після святкування Дня святого князя Володимира–Хрестителя, що вже втретє відзначався на державному рівні як День хрещення України–Русі. Адже і УГКЦ, і УПЦ КП — це гілки Церкви, що бере початок від Володимирового Хрещення, яка певний час зберігала єдність і зі Сходом, і з Заходом — з Римом і з Константинополем одночасно.
24 серпня в Коломиї відбувся спільний молебень за Українську державу, а 19 серпня, у свято Преображення Господнього, вулицями прикарпатського міста пройшла хресна хода з двома владиками на чолі — адже і в греко–католицькому, і в православному соборах Коломиї у цей день храмове свято.
У нинішній Україні серед усіх, хто відчуває приналежність до віковічної київської традиції, зріє усвідомлення, що оте нове сяйво слави Божої «на нашій — уже своїй — землі» може і повинно променіти з єдиної Київської церкви. До осмислення та узгодження її еклезіально–богословських, канонічно–правових, суспільно–політичних і духовно–культурних підстав доведеться докласти ще чимало наполегливої праці та щирої молитви.
Любомир, архієпископ Києво–Галицької митрополії Української греко–католицької церкви.
До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>
На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>
Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>
Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>
Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>
Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>
