Світло і тіні Великих Сорочинців

Чи не вперше в історії ярмаркування у Великих Сорочинцях цьогорічне торжище офіційно відкрили навіть трохи раніше визначеної години. Зробив це, як уже повідомляла «УМ», Президент України Віктор Янукович, котрий прибув сюди з незвичним для VIP–гостей «запасом» часу… За таку пунктуальність глава дер­жави, без сумніву, заслужив окремої подяки звичайних ярмаркувальників, які втомилися від «маринувань» безпрецедентними заходами безпеки.

«Коридор» для Президента

Ярмаркувальники відчули пильність президенської охорони, як кажуть, на власній шкурі ще за три десятки кілометрів од Жабокрицького майдану, коли перед проїздом президентського кортежу даішники штучно створили величезну «пробку» під Миргородом, фактично зупинивши рух транспорту в бік Великих Сорочинців десь на півгодини. Подібних прикрощів вистачало і в епіцентрі дійства, де було так само «гаряче» від пильних поглядів, постійних окриків і зауважень, а часом і штурханів різношерстих охоронців у формі й цивільному одязі.

У такий спосіб вони створювали для Президента «живий коридор», лише провокуючи тисняву на далеко не безрозмірній «галявині». Причому від повороту з центральної алеї до самісінької головної сцени, з якої мав промовляти гарант, той «коридор» доповнили ще й масивними металевими щитами, які пильнували міліціонери, відганяючи від них усіх, хто наблизився до огорожі надто близько. Тож підійти до сцени ближче ніж на десяток метрів було неможливо. А коли під час зачитування Віктором Януковичем своєї промови один із немолодих чоловіків підняв над головою листок цупкого паперу з написом–проханням до Президента подарувати йому трактор, на дядька одразу накинувся охоронець у цивільному... Хоча навіть за радянських часів державні мужі відвідували Сорочинський ярмарок для того, щоб продемонструвати свою близькість до народу, а не навпаки.

Воли мучаться, хекають, а діло роблять

Та все ж Сорочинський ярмарок у незрівнянно більших обсягах продукував те, що з надлишком компенсувало подібні втрати нервових клітин. Бо хіба ж може не з’явитися посмішка «по самі вуха», коли бачиш, скажімо, давніх знайомих і водночас найколоритніших «зірок» Жабокрицького майдану — волів Солов’я та Гая, що вже немало років поспіль «підвозять» до головної сцени гоголівських героїв (сам Микола Васильович останніми роками вирушає «у люди» оспіваною ним «птахою–трійкою» коней). Чимало «завсідників» ярмарку переживали, чи витримають ці велетні неймовірну спеку цього літа. «Та бачите ж — воли, як і люди: мучаться, хекають, а діло роблять», — заспокоїв власкора «УМ» незмінний погонич круторогих Василь Муха.

«На Сорочинці працюємо весь рік»

Дід Іван — чи не єдиний на всю Україну майстер, який виготовляє гребінці з коров’ячих рогів. Беззмінний учасник десятків таких ярмаркувань із зовнішністю Тараса Бульби став уже своєрідним талісманом сорочинського містечка майстрів. На запитання автора цих рядків, чи багато продав уже свого краму й узагалі як йому ярмаркується, дід Іван, котрий живе в сусідньому з Миргородщиною районі, відповів по–своєму: «Та добре, хлопці, — на дорогу додому вже вторгував».

Дорога до Великих Сорочинців майстрині української вишивки Ярослави Герман, яка представляє відомий далеко за межами свого краю вижницький осередок Спілки народних майстрів України, пролягла здалеку. Привезла сюди дивовижної краси сорочки, вишиті бісером «по–буковинськи». Розповідає, що так вишивала її бабуся, мама, а тепер уже й свою доньку Галинку до цього діла залучила. Така сорочка коштує від 200 гривень, більше 300—400 «править» рідко, бо ж зараз більшість людей обсіло безгрошів’я. Організаторам ярмарку з урахуванням так званого «оргвнеску» й оренди шести квадратних метрів торгової площі на центральній алеї заплатила 1600 гривень — це майже «минулорічна» ціна з незначним подорожчанням. Добре, що Спілка сприяє бодай оренді кращого місця, бо ж зараз «за перекупниками не втовпишся» й у містечко майстрів. На організаторів ярмарку пані Ярослава не нарікає, умови для торгівлі й «польового» побуту вважає пристойними. Надто за умов, що порівняно з іншими відомими «точками» подібних ярмаркувань найуспішнішими для неї залишаються торги саме у Великих Сорочинцях, на які, за її словами, «працюємо весь рік».

Заслужений майстер народної творчості Василь Казновецький із села Млинівці Кременецького району на Тернопільщині займається рогозоплетінням, зокрема й ексклюзивним. Та в Сорочинцях, каже, найходовішим товаром виявився «ширвжиток». Зокрема, личаки з рогозу, які розібрали у перший день торгів. Привіз іще кошики, капелюхи, обплетені рогозом скляні бутлі, глечики... «Багатьом старовинним речам ми даємо фактично друге життя, — каже пан Василь. — Ось дивіться — цьому глечику вже близько ста років, це ж кераміка ще австрійсько–польської випічки. Він не мав ручки і люди хотіли його викидати. Ми ж за допомогою рогозу зробили цей глечик схожим на амфору часів трипільської культури. Але це не музейний експонат, продаю за 80 гривень. Глечики, як і оці бутлі, люди беруть і для молока, і для води чи вина. Наливаєш будь–яку рідину в такий посуд — і не треба ніякого термоса. Сюди приїхав разом із земляками — майстром–керамістом і вишивальницею, а також нашими музиками. Усе ніби добре — вся Україна тут. От тільки грошей у людей малувато на покупки».

А от Дана Марчук із Коломиї, що на Івано–Франківщині, розклала свій крам уже за межами ярмаркового містечка. Попри те, на її вишиті сорочки із домотканого льняного полотна задивляються чимало модниць. Натуральні тканини з бабусиної скрині виглядають, як нові. При цьому одній із «перешитих» сорочок, за словами майстрині, вже кількасот (!) років. А просить вона за неї лише 600 гривень. Середня ж ціна її сорочок — 350—400 гривень. Запитую, чому таку красу продає за ярмарковою територією — тільки заради «економії» на офіційній оплаті організаторам за оренду торгової площі? «У тих, хто сам виготовляє такі речі, справді немає зайвих грошей, — відповідає пані Дана. — А найголовніше — ми не можемо конкурувати з перекупниками, які тут купують у нас товар, а потім несуть його в те саме містечко майстрів і продають там уже вдвічі–втричі дорожче».

А ТИМ ЧАСОМ...

Через спеку організатори відмовилися від запланованого на день офіційного відкриття приготування «рекордного» для України борщу в казані об’ємом 1000 літрів. Проти публічної кулінарії на відкритому вогні виступили як пожежники, так і фахівці санепiдемслужби. Зрештою, наїдків і напоїв на ярмарку вистачало. Гурмани могли посмакувати навіть японськими солодощами та заморським чаєм під час східної чайної церемонії. До речі, щоб узяти участь в останній і безпосередньо продегустувати натурпродукт, треба заплатити 40 гривень. Як запевнили власкора «УМ» господарі цього куточка Країни Схiдного Сонця з Українсько–Японського центру, зелений чай вони привезли у Сорочинці справжній, японський, який називається «мача».

ДО РЕЧІ

Ложка дьогтю. Й не одна

Непоштивості, а часом і відвертого службового хамства на ярмарку не бракувало. Скажімо, даішники «заганяли» пасажирський транспорт на найвіддаленіші польові стоянки. Навіть автобуси фольклорних колективів, більшість учасників яких мають поважний вік. Відтак півкілометровий марш–кидок до ярмаркової сцени у спеку для 70—80–річних бабусь і дідусів став пекельною мукою... Автор цих рядків мимоволі став свідком, як немолода жінка буквально зі сльозами на очах просила «синочка» з жезлом пропустити їхній автобус з аматорським колективом із Черкащини поближче до входу, бо, за її словами, «мої ж старенькі артисточки своїми хворими ногами туди не додибають». Але даїшник стояв непорушний, мов скеля.

Прикро вражає й засилля переважно російськомовної «попси» на, здавалося б, суто національному дійстві, яке Президент Віктор Янукович назвав «візиткою не лише Полтавщини, а й усієї України». При цьому чужомовна «попса» буквально бомбардує голови ярмаркувальників потужними децибелами з багатьох динаміків, які привозять із собою повпреди торговельних фірм і так звані «дискотечники». М’яко кажучи, не гармонує з головною ідеєю дійства й нав’язлива реклама алкоголю. Раніше здавалося, що вже не залишилося в Україні горілки, яка б не ставала «заглавною» на черговому ярмарку, однак новий горілчаний бренд знайшли і для Сорочинців–2010...