ПАМ'ЯТЬ

* * *

Як він дзижчить, цей нестерпного кольору

Київ, в котрому я сам...

Щось розповість галілейському столяру

З Хорола пацан.

Що там розводитись піснею гопною?

Рано. Не час.

Чуєш, Уляшо, я зараз оговтаюсь.

Щас.

Плямами стіни шепочуть лишайними:

Плакать не варт.

Цвіль підворітень — ти, брате, лишаєшся, —

Вітер мансард.

Що мені зараз з отими? А нічого.

Ми тебе шлем

В засвіти. Замок Левового Річарда

В небо — шпилем.

Серпень. Вітрини. Біг–борди. Бандити.

Стяги незнаних земель.

На ЯрВалу обіцяє кредити

Банк «Даніель».

Як під тканинами стегна ворушаться...

Вікна. Пліссе.

Світу хода на мікрон не порушиться.

Вибув. Усе.

Ну, та нічого. Гірше не буде.

Раз — і уже...

Там же томи твого жаху і бруду.

Хвора душе.

Все приготовано... Видно підошви

З трунних дощок.

Все незворушно так. Що ж ви, ну що ж ви...

Сам я — ну що ж?..

Запам’ятовую день цей, проходячи.

Знизу. Вгорі.

Ти вже заїхав — агов, андруховичі, —

В світлий Paris.

Павло ВОЛЬВАЧ