Про такі матчі хочеться розповідати менше за все. Вони спустошують душу вболівальника, не надихають і фахівця, на деякий час відбивають бажання дивитися хокей взагалі. Але на щастя, існують команди, які повертають нам радість і приносять насолоду від великої гри. Того ж вечора феєричний поєдинок словаків і фінів нікого не міг залишити байдужим в забитій вщерть фанатами «ЧЕЗ Арені», хоча й породив біль за своїх та купу питань «чому»? Відповіді шукатимемо пізніше. Бо зараз, аби хокей як явище не зник в Україні, нашим гравцям треба зробити все можливе, щоб утриматися у вищому дивізіоні. Отже, панове, переходимо з «групи смерті» до групи бажаючих вижити.

Переповнений стадіон «Динамо» ім. Лобановського (18 тисяч глядачів на трибунах і кілька тисяч перед входом тих, кому забракло квитків) позавчора так і не стали свідками першої перемоги збірної України під проводом Олега Блохіна. Знову нічия, причому знову в матчі з далеко не найсильнішим суперником — Словаччиною. А головне — найкращий футболіст України минулого століття, народний депутат і за сумісництвом тренер нинішньої національної збірної після значного періоду роботи з командою так і не бачить контурів її оптимального складу — того, що побореться за вихід на чемпіонат світу 2006 року. «Я вже випробував усіх, і маємо те, що маємо» — це головна думка післяматчевої прес-конференції безвиграшного Блохіна. «Напишіть мені свої варіанти, де й кого шукати», — Олег Володимирович апелював навіть до журналістів. Від безсилля?