...Скільки себе пам’ятаю, чорниця завжди була головною ягодою на столі поліщуків. «Мати по ягоди йдуть» — ця фраза знайома з дитинства. Бо коли мама збиралася до лісу, то це на цілісінький день, від рання до смеркання. І хоч у назві мого рідного села є слово «ліс» (Раків Ліс), по ягоди треба було їхати далеченько. Щоб колгоспниці могли заготовити чорниць на зиму, колгосп милостиво виділяв вантажівку, яка й везла жіночок до лісу. Ми, малеча, з нетерпінням чекали ввечері маминого повернення з повним козубом чорних ягід, прикритих зеленим листям папороті. А найкращим подарунком «від зайчика» був букетик чорничних гілочок. На вечерю того дня всім домашнім перепадало по тарілці ягід із цукром, чорним домашнім хлібом і холодним молоком. Ніякі магазинні ласощі не могли порівнятися з цією смакотою! А решту чорниць (літрів iз 20) мама висипала сушити на піч.

Кілька таких поїздок до лісу — і на всю зиму сім’я мала з чого варити смачні компоти разом із сушеними яблуками та грушами. А ще сушені ягоди були першими ліками, коли в когось болів живіт. Уже старшими дітлахами ми теж бігали до невеличкого ліска, щоб назбирати літрів 6—7 ягід. І покусані комарами, зморені літньою спекою, замурзані, але горді й щасливі поверталися додому з повними горнятками чорниць...