«Ани» на злітній смузі

Інтеграція, як відомо, позитивно позначилася на розвитку авіаційної промисловості Європи, Америки й Бразилії. Наші вітчизняні підприємства також вирiшили застосувати цей позитивний досвід, щоб вивести з кризи авіаційнi серійнi заводи України. Адже, незважаючи на те, що за роки незалежності нашої країни розроблено сiм нових типів літаків, їх повноцінне виробництво так і не було налагоджено. До 2009 року на серійних заводах у Києві й Харковi було важке становище: підприємства накопичили борги не тільки перед банками, а й перед бюджетом, Фондом соціального страхування, iз зарплати. При цьому справу значно ускладнювало зірване постачання за уже підписаними контрактами. Так, Київський завод «Авiант» не міг відзвітувати перед Міністерством оборони за 143 млн. грн, якi були виділені на будівництво літака Ан–70 і невідомо, куди ділися. Така сама ситуація з фінансування «Лiзингтехтрансом» п’яти машин Ан–148, оплачених на 75 відсотків, однак навіть першу машину завод укомплектувати не міг. Російські партнери — Воронезьке акціонерне літакобудівне товариство (ВАЛТ) — у повному обсязі перерахувало в Київ гроші на матеріали для виготовлення десяти лiтакокомплектiв, а виявилося, що немає ні грошей, ні матеріалів. Але ситуацію вдалося змінити.

Як відомо, 10 липня 2009 року почався процес приєднання Державного підприємства «Київський авіаційний завод «АВІАНТ» до АНТК ім. О. К. Антонова (з лютого 2010 р. — державне підприємство «Антонов»). Як стверджує віце–президент ДП «Антонов», директор філії «Серiйний завод «Антонов» Микола Подгребельний, з початку 2010 р. конструкторське бюро перерахувало понад 200 млн. грн. на запуск серії літаків і виплату зарплати. Як наслідок, здано один літак Ан–148 і запущено серію цих лайнерів, виконано всі зобов’язання заводу з кооперації з Воронезьким акціонерним літакобудівним товариством, де також будують Ан–148.

Підприємство працює й над відновленням виробництва. Підготовлено комплексну програму технічного переозброєння на 2010—2014 роки, розраховану на збільшення потужностей для випуску 24 літаків у рік. Також запущено у виробництво п’ять унікальних верстатних довгомірних порталiв, проведено модернізацію верстатів iз ЧПУ, відремонтовано десятки верстатів після багаторічного простою. «Збільшується зарплата, боргів перед працівниками немає», — відзначив Подгребельний.

На користь об’єд­наного підприємства свiдчить також той факт, що вітчизняні авіабудівники повертають собі довіру замовників. Адже впродовж кількох останніх років не було підписано жодної нової угоди на постачання авіатехніки українського виробництва. А 20 липня, пiд час міжнародного салону «Фарнборо–2010», який вiдбувся у передмістi Лондона, «Антонов» і російська лізингова компанія «Іллюшин Фiнанс Ко.» підписали контракт на постачання 20 нових регіональних реактивних літаків нового покоління Ан–158. Ця подія одержала високу оцінку уряду України. Як сказав Прем’єр–міністр України Микола Азаров, — «вiдбувся довгоочікуваний прорив для вітчизняного авіабудівного комплексу».

А через десять днів, 30 липня, було укладено угоду на постачання двох Ан–148 одній з країн Південно–Східної Азії. За словами генерального директора «ІФК» А. Рубцова, «Ан–158 має хороше майбутнє. До кінця року ми плануємо збільшити кількість замовлень на нього до 60. Що стосується його попередника — Ан–148, то за своєю конструкцією він найкраще підходить для експлуатації в Росії й не тільки. Кількість замовлень на цей літак наразi становить 130 машин».

Отже, є замовлення, є робота. Звичайно, не можна не відзначити, що це хоч i вдалі, але, можна сказати, перші кроки у вирiшеннi головних завдань — налагодити серійне виробництво літаків у Києві й Харковi, створити потужну систему пiсляпродажного сервісу вітчизняної продукції.

Реалізація цих планів у повному обсязі потребує великих вкладень. При цьому потрібно визнати, що нашiй молодiй країні важко буде впоратися з цим самiй. Тому необхідно знаходити ефективні шляхи взаємодії, більш тісної інтеграції з іноземними партнерами, у тому числі розвивати налагоджене співробітництво з Росією. Тільки в такий спосіб вітчизняний авiапром зможе вийти з кризи, а Україна збереже за собою високий статус авіаційної держави.