Олександр Косовець. (Фото Наталі РОТАЙ.)
Чи не кожного українця сьогодні хвилює банальне: коли ж закінчиться ця виснажлива спека? І чого від «небесної канцелярії» нам чекати в майбутньому? Невже таким літо тепер буде завжди? Розпитати про це ми вирішили директора Центральної геофізичної обсерваторії Олександра Косовця. Він саме у відпустці, але на запитання «УМ» люб’язно погодився відповісти.
«Ось прочитав у вашій газеті від 29 липня анекдот, — розпочав нашу розмову на веселій ноті Олександр Олександрович. — Коли телефонує керівник Гідрометцентру Микола Кульбіда Сергію Бубці в НОК і каже: «Ну що, Серього, зрозумів, як треба працювати? За місяць п’ять рекордів». Так–от я вам скажу, що до рекордів Микола Іванович ніяк не причетний. Бо його діло — робити прогнози, а фіксувати рекорди — це завдання саме нашої геофізичної обсерваторії...»
— Олександре Олександровичу, кажуть, що нинішнє літо побило всі температурні рекорди. Наскільки взагалі аномальною для України є нинішня спека?
— Ні, не всі рекорди цього літа побито. У липні ми наближалися до рекорду, але найвища температура, яка була зафіксована в 1936 році в Києві 30–го числа, — 39,4 градуса. Цей рекорд встояв. Так що бувало й спекотніше. Якщо говорити про серпень, то найспекотнішим він був у 1946 році. Тоді, 20 серпня, зафіксували 39,3 градуса. І цей рекорд, думаю, встоїть. Але це літо справді унікальне. Тим, що два місяці поспіль немилосердно пече. А люди від цієї високої температури практично не мають передиху.
Починаючи з 4 серпня, ми щодня в Києві били температурні рекорди. У неділю 8 серпня перевершено рекорд 1963 року аж на 5 градусів. Це дуже суттєво. Зазвичай рекорди б’ються на якусь десяту градуса, на градус. А тут на цілих 5!
Нинішня літня спека для нас справді є аномальною. Але у Південній Америці, наприклад, — дуже холодна зима. Тому говорити про те, яким цей рік буде в цілому на земній кулі, ще зарано. Свої висновки Всесвітня метеорологічна організація скаже десь на початку січня.
— Останнє десятиріччя взагалі вважають найтеплішим за весь час метеоспостережень. Отже, про глобальне потепління таки маємо підстави говорити?
— Ось передi мною графік, як росла середньорічна температура в Києві з 1853 по 2009 рiк. Тут видно, що справді має місце глобальне потепління. І навіть минула зима, про яку кілька місяців тому говорили, що вона аномально холодна, картини не змінила: виявилося, що тільки грудень і січень були холоднішими за норму, а вже лютий навіть був трошки тепліший за норму. І температура всіх інших місяців року є вищою за норму. А саме середньорічна температура найбільше свідчить про глобальне потепління. І якраз вона в Києві зросла. Найбільше цей процес потепління став помітним в останні півстоліття...
— Які тенденції очікують Україну у зв’язку з цим: зими теплішатимуть, а літо ставатиме ще спекотнішим?
— Стосовно зим, то ви правильно міркуєте. Зими у нас десь на 2 градуси стали теплішими. У цілому ситуація таким чином виглядає: найбільше потеплішали в нас зими, на другому місці — весни, осінь практично без змін залишилася, а в деяких регіонах навіть стала трохи холоднішою, а літо не дуже суттєво потепліло. Та й по цьогорічному літу висновки ще рано робити. Цьогорічна спека не є підтвердженням саме глобального потепління. Адже в 1936 і 1946 роках, які теж були спекотними, про глобальне потепління взагалі ще не йшлося.
— Найближчим часом глобальне потепління може зачепити наших аграріїв? Чи може так статися, що в наших широтах вирощуватимуть зовсім інші культури, ніж сьогодні?
— Поки що агрометеорологи Гідрометслужби розцінюють глобальне потепління в цілому позитивним для України. Чим вони аргументують? Тим, що в нас вирівнюється кількість опадів: на Поліссі, на північному заході кількість опадів зменшується, а на південному сході зростає. Опалювальний сезон у цілому скорочується. Значить, коштів на дорогий російський газ витрачатимемо менше. Останніми днями в пресі мені доводилося багато читати всілякої фантастики від представників різних екологічних організацій, які «пророкують», що на Донбасі буде пустеля, а на наші поля якась сарана нападе... Я вважаю, що це абсолютно нефахові судження.
— Аграріям слід робити вже зараз якісь висновки?
— В Україні клімат не такий уже й унікальний. Країни, де значно спекотніше, з ситуації ж виходять. Наприклад, Франція — досить розвинена аграрна країна, а влітку там пече ще більше, ніж у нас. При цьому пшениці ця країна вирощує досить багато. Отож треба на сусідів дивитися і з розумом переймати чужий досвід.
— Але разом із плюсами глобального потепління маємо й мінуси. У нас почастішала кількість стихійних явищ, раніше для України не характерних...
— Безумовно. Кількість шквалів, градобоїв справді зросла. Хвалити Бога, немає в нас руйнівних торнадо і тайфунів...
— ...Натомість частіше трапляються смерчі.
— Але це локальне явище. Звісно, якщо на якесь конкретне село налетить смерч, то накоїть біди. Але в цілому господарству України великої шкоди не завдасть. І великих руйнувань від нього не буде. Це не зрівняти з наслідкими тайфунів, які в Америці «накривали» Луїзіану чи Новий Орлеан. У нас у цьому плані — ще слава Богу. Хоча тенденція збільшення стихійних явищ спостерігається в усьому світі.
Також кількість паводків у Карпатах останнім часом зросла. Але й вони пов’язані не стільки з кліматичними змінами, скільки з вирубкою лісів. І тим, що люди стали частіше селитися біля води. І не враховують, що місця біля русла все–таки існують для сходу води, а не для того, щоб людина зі своєї веранди рибу вудила.
— Для Москви спека стала справжньою техногенною катастрофою: там уже пече понад місяць, до того ж місто «закутане» щільною димовою завісою. Чи можливий у Києві «московський сценарій»?
— У Москві в липні побито десь 15 температурних рекордів, у серпні, здається, вже 7. Ми тут, на щастя, відстаємо від москвичів. Під Москвою залісненість набагато більша. А в нас біля столиці особливо нема чому горіти.
— А торф’яники?
— Вони в нас не такі потужні, як у Росії. Тому нам «московський сценарій» не загрожує. Та й у Москві немає водосховища, немає потужної річки, такої, як Дніпро. Все–таки в Києвi дещо інший мікроклімат. Тому в нас це в принципі неможливо. Принаймнi цьогоріч.
— У понеділок у Києві відчувався в повітрі запах диму. Дехто каже, що його навіяло аж із Росії. Чи можливо це?
— У понеділок я перебував у селі буквально за 15 км від Києва. І коли повернувся в Київ, то був здивований тим, що тут відчувався смог. Бо в селі повітря було чистим. До того ж цього дня в атмосфері спостерігалося таке явище, як інверсія. Поясню. Зазвичай температура з висотою повітря зменшується, а при інверсії відбувається з точністю до навпаки. І коли о пів на третю ночі наша столична станція запустила зонд, то результати зондування показали, що на висоті 400—600 метрів температурний шар був тепліший. І тому природного провітрювання не відбулося. Зазвичай дим чому вгору піднімається? Бо він теплий. А тут його вгору не пускав оцей шар інверсії. Я ще й поцікавився в аерологів, що ми мали із напрямком вітру по висотах у понеділок. Був південний і південно–східний вітер. Тому ні з Воронезької області, ні з Підмосков’я чи Поволжя дим до нас долетіти не міг. Це ми вдихали «аромати» своїх рідних торфовищ, які тліють під Києвом, або ж звалище горіло.
— Чи можете сказати, якої зими нам варто чекати? Адже в народі кажуть, що коли літо спекотне, то й зима буде лютою...
— Народні прикмети у нас сьогодні практично не працюють. 2007 рік був найтепліший, а зима після нього 2007—2008 років була м’якою. Так що такої кореляції не iснує. Довгострокове ж прогнозування практично ніде у світі не є надійним. Навіть прогнозист Володимир Лис із Волині, ваш колега, помиляється: наші кліматологи у 2007 році відслідкували його прогнози, і виявилося, що дев’ять місяців було з точністю до навпаки, два місяці — ще так–сяк і лише один місяць він, так би мовити, вгадав.
Якою буде зима, поживемо — побачимо. Хоча, на мій погляд, імовірність того, що буде прохолодна осінь, є дуже високою. Бо ж маятник має хитнутися і в інший бік...
— Як особисто ви рятуєтеся від цієї спеки?
— По–перше, пішов у відпустку (сміється), хоч і невелику — всього на десять днів. Правда, запланував її давно. Я не дуже добре переношу спеку, тож намагаюся бути більше в тіні, побільше пити води, про спиртне забув. Кефір попиваю... До того ж я живу на Троєщині, а там широкі проспекти, відстань між будинками чимала. Звісно, взимку не дуже комфортно з цими протягами жити. А влітку навпаки — вони перемішують повітря, і дихається значно легше...
Косовець Олександр Олександрович
Народився 1951 року в селі Вишеньки під Києвом.
У 1973 році закінчив iз відзнакою Київський державний університет ім. Шевченка й отримав спеціальність «географ–гідролог». Працював 4 роки в університеті. Потім перейшов у гідрометслужбу, був начальником гідрометстанції в Баришівці. У 1981—88 роках очолює відділ контролю за забрудненням природного середовища в Управлінні гідрометслужби. З жовтня 1988 року є директором Центральної геофізичної обсерваторії.
Член Вченої ради Українського географічного товариства, почесний працівник гідрометслужби України та Росії. З 1992 року — голова робочої групи з моніторингу забруднення природного середовища міждержавної ради з гідрометеорології країн СНД. Співавтор кількох монографій, десятків наукових статей, карт.
Нинішній рік став чемпіоном за кількістю температурних рекордів на планеті за всю історію метеоспостережень. На сьогодні 16 країн зафіксували нові національні рекорди. У країнах Перської затоки температура досягла історичного максимуму й перевищила 50 градусів. А в Пакистані стовпчик термометра піднявся до 53,5 градуса, що стало новим азійським рекордом. Ця величина лише на 0,4 градуса поступається абсолютному світовому рекорду — 53,9 градуса, встановленому в американській Долині смерті.
Прикметно, що всі 10 рекордних теплих років, починаючи з 1880 року, були зафіксовані за останні півтора десятиліття. У планетарному масштабі найтеплішим був 1998–й, але, схоже, 2010–й його перевершить.
— Олександре Олександровичу, поясніть, будь ласка, як вимірюють температуру. Бо багато людей не знають цих тонкощів і завжди дивуються, чому Гідрометцентр передає 36, а на градуснику всі 42!
— А в декого й шкали не вистачає, якщо градусник висить проти сонця (сміється). Є такі метеорологічні будки, розташовані на висоті два метри. Там затінок і обов’язково мають бути протяги. Ось у них і вимірюють ту природну температуру, яка відповідає дійсності.
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
