Солдати чужої армії

Валерій Солдатенко, нещодавно призначений урядом на посаду голови Інституту національної пам’яті, розставив акценти щодо того, як працюватиме УІНП під його проводом. Пан Валерій заявив, що Шухевича та Бандеру даремно нагородили званнями Героя України, а Голодомор не був геноцидом української нації. Уродженець Донбасу, член Компартії, Солдатенко чудово вписався в палітру нової влади.

Новий голова УІНП визнає, що Голодомор 1932—33 років — це наслідок злочинної діяльності Йосипа Сталіна та його поплічників, але не вважає той злочин актом із метою винищення української нації. «Перед нами не стоїть задача виправдати злочинні методи колективізації та хлібозаготівель, які призвели до таких наслідків, — зазначив новий голова Інституту національної пам’яті в учорашньому інтерв’ю газеті «Коммєрсант–Україна». — Але треба враховувати, в якому геополітичному становищі перебувала країна в той час, які процеси з неминучістю вели до нової Світової війни (Солдатенко відстоює точку зору, що Радянський Союз був змушений будь–якою ціною нарощувати економічну міць. — Авт.). Голод не був етноцидом українського народу. Ніхто, сидячи на троні, не приймав рішення про те, «як би мені заморити голодом українську націю».

Відповідаючи на питання про присвоєння Роману Шухевичу та Степану Бандері титулів Героїв України, Солдатенко заявив, що це «не найкращим чином характеризує українську політику і політиків». При цьому він використав аргумент, яким часто послуговуються противники ОУН–УПА: про те, що Шухевич мав військове звання офіцера вермахту. «Присвоєння найвищого звання Героя — це з розряду вседозволеності, мовляв, що ми хочемо, те ми й робимо. Але жодних наукових підстав присуджувати звання не було. У наукових, академічних колах це рішення вважали необґрунтованим. Цим рішення переслідувалися політичні цілі», — заявив блюститель національної пам’яті від «Регіонів».

Якщо вже говорити про політичну кон’юнктуру, то очевидно, що Солдатенка призначили керівником iнституту якраз для того, аби відпрацьовувати конкретні політичні цілі. Чого вартий лише той факт, що голова УІНП є членом Компартії! Хоча сам Солдатенко запевняє, що партійність не впливає на його професійне заняття. «Членство в КПУ ніколи не заважало моїй науковій роботі. Сподіваюсь, і надалі на заважатиме. Можливо, будуть привнесені якісь нові моменти, які змусять мене змінити свої політичні переконання (?! — Авт.), але поки що головними залишаються мої наукові уявлення, а похідними — відносини з політичними силами», — зазначив Солдатенко. Він додав, що симпатизує лівій ідеї, але те, що він пише у наукових працях, «не завжди сприймають «на ура» в Компартії».

Заяви Солдатенка не здивували колишнього директора архіву СБУ Володимира В’ятровича, який співпрацював із колишнім головою УІНП Ігорем Юхновським і на своїй посаді зробив чималий внесок у дослідження Голодомору та визвольних змагань. «Солдатенко повністю виконує політичне замовлення, яке йому поставила партія, — зазначив екс–директор архіву в коментарі «УМ». — Тези, які він висловив, тотожні російській позиції. Я очікував цього, тож нічого оригінального ми не почули. На жаль, справджуються побоювання, що Інститут національної пам’яті перетворюватиметься на ретранслятор російських поглядів».

Але В’ятрович упевнений, що перипетії довкола УІНП не змінять самої національної пам’яті — включно з оцінкою Голодомору та ОУН–УПА. «Досліджено дуже великий масив документів і фактів, виявлено багато інформації. Відбулися незворотні зміни в розумінні цих явищ. Відповідно, будь–які спроби розвернути акценти на 180 градусів приречені на поразку», — переконаний Володимир В’ятрович.

РУКОПИСИ НЕ ГОРЯТЬ

Дмитро Табачник–2003: Це був свідомий геноцид українського народу

Важко в це повірити, але якихось сім років тому віце–прем’єр–міністр із гуманітарних питань Дмитро Табачник (тоді він займав аналогічну посаду в уряді) був затятим прибічником думки, що Голодомор був актом геноциду українського народу, і офіційний Київ мусить домагатися відповідної оцінки від світової спільноти. І взагалі, якщо почитати виступ віце–прем’єра у Верховній Раді від 14 травня 2003 року, то виходить, що Табачник мав би палко підтримувати всі дії попередньої — «помаранчевої» влади щодо Голодомору!

«Ми мусимо донести до світу, що штучні голодомори радянської епохи були нашим українським Голокостом. Це був свідомий геноцид українського народу, який наклав свій безжальний відбиток на всю нашу історію, на національну свідомість. Жертв геноциду та їх нащадків мають знати. Ніхто незабутий і ніщо незабуте», — говорив тоді Табачник, який тепер кардинально змінив думку і почав верзти нахабні заяви на догоду Кремлю.

У 2003–му, при Президенті Кучмі, Табачник підтримав встановлення пам’ятників у пам’ять про жертв Голодомору, в т. ч. створення державного історико–меморіального комплексу жертв Голодомору, політичних репресій та насильницьких депортацій у складі монументу, музею, конференц–залу та науково–дослідного центру. Пан Дмитро виступив за необхідність розширення усної історії Голодомору, за збирання і впорядкування спогадів свідків, а також за порушення проблеми Голодоморну на міжнародній арені. «З нашої точки зору, якщо Верховна Рада аргументовано сформулює і поставить перед Організацією Об’єднаних Націй проблему визнання голодомору в Україні актом геноциду у 1932—1933 роках, то Україна має історичну можливість довести міжнародній спільноті факт геноциду українського народу у ХХ столітті», — казав Табачник–2003.