Нових надходжень в київському музеї виставити не встигли. (Фото Тетяни ШЕВЧЕНКО.)
Перша виставка експонується у Кіровоградському обласному художньому музеї, другу минулого тижня відкрили у київському Національному музеї літератури. Експозиція із гучною назвою «Присвячую моїй сонячній Україні...» умістилася у невеличкій кімнаті на третьому поверсі музею. 18 квадратних метрів наповнені звичними експонатами: книги Винниченка, перевидані за часів незалежності або у 1920–ті роки, листи, фотографії (особливо багато з французького Мужена, де письменник провів останні роки життя), візитки, автографи, на стінах — олійні картини, здебільшого пейзажі, які особливо вдавалися художнику, менше портретів. Серед експонатів, що привертають увагу, витримка з листа Григорія Косинки: «Передаю Вам на підставі дописів у газетах таке: у Донбасі, де одна бібліотека закупила зразу 300 примірників «Сонячної машини», стоїть велика черга на книжку. Коротко: читач наш, виходить, має добрий смак». Ще з цікавого — лист від харківського видавництва «Рух», котре в 1928 році запевняло письменника, що платить йому неймовірні гонорари: «200 карбованців за аркуш не одержує ні один український письменник». Хочеться читати й знати про Винниченка більше, але 18 квадратних метрів — невеликий простір...
Виставлені предмети — з Інституту літератури НАНУ, які вже неодноразово експонувалися. Роботи Винниченка надходили в Україну в часи незалежності трьома траншами: понад 80 картин у 2000 році, ще з десяток у 2002–му і нарешті 20 полотен цього року (нові надходження можна оглянути у Кіровоградському музеї). «Ще залишилося передати особисту бібліотеку й архіви Винниченка, — каже «УМ» заступник директора Інституту літератури Сергій Гальченко. — Але тут питання економічне. Згідно з заповітом Розалії Винниченко, президент Колумбійського університету (де у депозитарії зберігається спадщина Винниченка. — Ред.) має право зробити копії архіву перед його поверненням в Україну. На сьогодні вартість цих копій — 200 тис. дол., — оплатити має Україна». Зважаючи на хронічну відсутність фінансування, бібліотеку й архіви Винниченка нам не бачити ще довго. Із тих самих причин не варто чекати й меморіального музею Винниченка. Тому всім цим експонатам судилося й надалі припадати пилом у фондах Інституту — до наступного ювілейного приводу. Хоча хтозна, чи тоді під Винниченка виділять хоча б 18–метрову кімнату...
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
