У Мiносвiти вважають, що в Києвi готують забагато будiвельникiв. (Укрiнформ.)
Президент Всеукраїнської асоціації працiвникiв професійно–технічної освіти Микола Садовий звернувся до Президента та Кабінету Міністрів із проханням скасувати вищезгаданий наказ МОН. Бо хоча мотивуються такі дії оптимізацією мережі професійно–технічних навчальних закладів, але сумнівів, що за цією вивіскою стоять наміри вилучити в училищ Києва майно та землю для передачі іншим господарям, немає. «Схема відпрацьована багаторазово, — пише у своєму зверненні Микола Садовий. — За період iз 1991 року по 2004 року в Києві за наказами МОН України закрито 20 навчальних закладів профтехосвіти, їх будівлі, гуртожитки та земля передані іншим господарям. Економіка міста отримала вiд такої «оптимізації» величезний попит на робiтникiв, в першу чергу будiвельникiв. Будівельників привозять із Туреччини, Македонії, країн СНД. При цьому, за даними служби зайнятості Києва, освіта готує робiтникiв для столиці в 10 разів менше, ніж фахiвцiв із вищою освітою! Перекоси на ринку праці наявні, цей дисбаланс посилюється».
Реорганізація стала повною несподіванкою для колективів усіх трьох закладів. Як зазначає пан Садовий, дії МОН України щодо цього об’єднання були втаємниченими, ніхто не те що не спитав згоди, а й навіть формально не поцікавився думкою колективів трьох закладів і не пояснив, для чого це робиться. У МОН освітян заспокоюють: мовляв, усі залишаться на своїх місцях, жодну людину не буде звільнено, та в це мало віриться. Навіщо в одному училищі три бухгалтери, три методисти, три психологи? Звісно, когось таки та «оптимізують»! В училищі №26, наприклад, люди працюють цілими сім’ями. І що ж, тепер їх викинути на вулицю?
«Нас намагаються переконати, що дуже дорого сьогодні обходиться випускник профтехосвіти, — каже заступник директора з виховної роботи училища №26 Валентина Булка. — Мовляв, на одного учня припадає три працівники. Але це неправда. У нас трохи більше 100 співробітників разом із прибиральниками та іншим техперсоналом. А розраховане училище на 640 учнів. Ще одна неправда: нібито наші заклади заповнені лише на третину. Звідки в міністерстві це взяли? Адже ми щороку подаємо звіти. Так, минулий рік був дещо складніший щодо набору — але ми все одно виконали державне замовлення. А з огляду на те, що в нашому закладі навчаються діти–інваліди з вадами слуху, то в нас замість 22 груп було аж 27! Бо наповненість таких груп, згідно з нормами, не може бути більшою 12 осіб. І ми всіх їх утиснули в навчальний розклад. Розмістити на своїй базі ще одне училище чи навіть половину — це фізично неможливо! Бо цьогоріч ми очікуємо значно більшого набору, ніж торік».
У Міносвіти гнуть своєї, мовляв, на сьогодні у Києві існує 10 професійно–технічних училищ будівельного профілю, а попит з боку роботодавців на будівельників зменшується. Тому цікавлюся в пані Валентини, чи справді їхні випускники мають проблеми з працевлаштуванням. «Ми випустили цьогоріч 389 учнів, — каже вона. — Із них 58 пішли продовжувати навчання у ВНЗ. 34 іногородні учні повернулися додому, щоб шукати роботу там. А 297 — працевлаштувалися. До нас ось тільки позавчора телефонували з ДСК–4 і цікавилися, чи є в нас іще не прилаштовані випускники, бо їм робітники конче необхідні!».
А ось іще одна ілюстрація до того, чи справді так дорого обходиться державі учень профтехосвіти. «Коли наші учні працюють на будівельних об’єктах, то, за законом, вони отримують 50 вiдсоткiв зарплати, а решта йде на розвиток матеріальної бази училища, — каже Валентина Булка. — Саме за ці кошти в нас зараз оснащено 4 комп’ютерні класи, закуплено нові меблі для гуртожитків і училища, зроблено ремонти! На них придбано матеріали, інструменти, підручники — у нас учні жодного підручника не купили! Ви б побачили наші гуртожитки — не кожен університет такими похвалитися може. Адже ми самі будівельники і все можемо зробити самі. Були б матеріали, а руки ми маємо. Учні самі й їдальню прибудували, й ремонт у гуртожитку зробили...»
А в ліцеї фітодизайну, наприлад, руками учнів зроблено теплицю. «Як її можна перенести помахом руки на базу іншого училища? — дивується голова Київської міської асоціації працівників профтехосвіти Катерина Мірошниченко. — Якщо ці професії і переведуть на навчання деінде, то це вже не будуть кваліфіковані робітничі кадри. Тому що не буде відповідної бази».
«Наша біда тільки в тому, що ми знаходимось у центрі, — впевнена Валентина Булка. — Наше місце розташування (на Печерську, неподалік ботанічного саду та станції метро «Дружби народів. — Авт.) дуже зручне, і багато бажаючих відірвати цей ласий шматок. За останні роки це вже п’яте намагання забрати приміщення нашого училища». «Це все просто фокуси, щоб звільнити приміщення, які вже, напевно, розподілені між бізнесовими та іншими структурами, — підтримує колегу Микола Садовий. — Але чому за рахунок освіти?».
...Освітяни все ще сподіваються на реакцію Президента та Прем’єр–міністра, яким направили звернення. Якщо ж її не буде, з 9 серпня вони мають намір розпочати акції протесту.
— У кожному з ПТУ, що зараз реорганізовується, навчалось у середньому по 500 учнів при спроможності училищ навчати по 700 і більше, тому це викликало зайві, абсолютно не доречні, витрати з державного бюджету. Створення вищого регіонального професійно–технічного закладу дозволить підвищити якість підготовки учнів, яка здійснюватиметься на основі більш сучасної матеріально–технічної бази. Крім того, це буде повноцінний, повномасштабний навчальний заклад, де, звичайно, будуть повністю укомплектовані групи, оптимізовано керівний склад, зосереджено найкращі педагогічні кадри. Тобто мета реорганізації — підвищити якість підготовки професійно–технічних кадрів. І друге — не марнувати державні кошти.
Ще років зо двадцять тому в Києві було 50 професійно–технічних навчальних закладів, сьогодні їх залишилося 30. У трьох училищах, які спіткала реорганізація, на сьогодні навчається понад 1800 дітей та працює 500 викладачів.
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
