У кам’яному мішку

Підготовка

Експеримент, який тривав упродовж п’яти спекотних днів у 2008–му, починався так. Маленька квартирка на третьому поверсі панельного будинку. Низька стеля, паркетна підлога, у кімнаті три лаковані хазяйські шафи, напхані книгами, одягом, килимами та незбагненно великою кількістю нафталінових кульок. Вільного місця (а відтак — повітря) у кімнаті мало, а поверхонь, здатних випаровувати різну хімічну гидоту, — багато.

Сонце починає зазирати у вікна десь о шостій годині ранку, а припиняє лупити прямим промінням по стінах та підлозі лише після 15–ї години. Дерева під вікнами є, але затінку вони не створюють (сусідам із першого поверху в цьому плані пощастило більше). За 30 метрiв від будинку пролягла невеличка дорога, за 200 метрів — широка автомагістраль. Спекотно що вдень, що вночі. Найприємніше місце у квартирі — ванна з холодною водою.

Отже, День перший

РЕЦЕПТ: виходячи вранці на роботу, відчиняю всі вікна у квартирі та розсуваю штори — нехай свіже повітря вільно заходить у приміщення. У кімнаті залишаю купу мисок із водою — фізик нас учив, що рідина, випаровуючись, охоло­джує повітря. На спинках стільців розвішую кілька вогких рушників — із тією самою метою.

РЕЗУЛЬТАТ: провальний. Увечері кімната перетворилася на сауну. Спека неможлива, вологість зашкалює, у повітрі тхне автомобільними вихлопами, сигаретним димом і смаженими кабачками (мабуть, від сусідів натяглося). Незважаючи на відчинене вікно, повітря ніби «стоїть». Чогось починає «збоїти» серце: то стукотить, як ненормальне, то робить дуже повільні, наче через силу, удари. Дихаю, наче риба, викинута на берег, відчуваю задишку. (Згодом лікар пояснив, що гірше гарячого повітря може бути тільки вологе гаряче повітря). Спати просто неможливо...

День другий

РЕЦЕПТ: наглухо зачиняю всі вікна — щоб смог не потрапив до квартири. Зсуваю штори і накидаю на карніз темну цупку тканину — щоб сонце не пробилося до стін та підлоги. Миски для води ховаю на кухні. Сауни нам більше не треба.

РЕЗУЛЬТАТ: ще гірший. Задуха нікуди не зникла, температура істотно не знизилась, хіба що вологість лишилася невисокою. Машинами й сусідськими кабачками вже не смердить, натомість повітря наповнене синтетичними «ароматами» — випаровуваннями від нагрітого паркету та лакованих шаф. Та ще й відчутний сморід від нафталіну. Слів немає, суцільні емоції... Розчиняю вікна, з вулиці залітає порівняно прохолодний вітерець — стає трохи легше.

День третій

РЕЦЕПТ: ліплю на шибки звичайну фольгу, в яку кухарі загортають печеню. Клею дзеркальну плівку на внутрішній бік вікна — щоб вітром не віднесло і дощем не змило. Фольга, по ідеї, мусить відбивати сонячне проміння і не давати йому нагрівати підвіконня та штори. Тож паркет не спечеться... Відчиняю квартирку в спальні, вікно на кухні та двері між кімнатою і кухнею — нехай протяг пропрацює замість вентилятора. На карниз вішаю ледь вогке простирадло. Побачимо, що з цього вийде.

РЕЗУЛЬТАТ: більш–менш. Паркет уже не так смердить, вологість сумісна з життям і нормальним диханням, але до ідеалу ще далеко...

День четвертий

РЕЦЕПТ: фольга на вікнах уже є, залишаю відчиненими кватирки. Після роботи приймаю душ — але не холодний, а теплий, щоб зіграти на контрасті. Порівняно з паркою ванною спальня здається острівцем прохолоди. Щоправда, ефекту вистачає ненадовго. Буквально через 10—15 хвилин знову хочеться охолодитися. Тоді беру миску з прохолодною водою, вмочую туди бавовняну серветку та обтираю тіло. Цього теж вистачає ненадовго, але хоч повторювати процедуру легше.

РЕЗУЛЬТАТ: прийнятний. Температура повітря наче й не змінилася, але сприймати спеку стало легше. Зрештою, у пустелі теж люди живуть, і нічого...

День п’ятий

РЕЦЕПТ: уранці роблю те саме, що й попереднього дня. Перед сном, спокусившись удалим досвідом сусідки, укриваюся змоченим у холодній воді простирадлом.

РЕЗУЛЬТАТ: парадоксальний. Засинати справді було найлегше за всі дні — принаймні почуваєш себе людиною, а не вареним білком. Але вже на ранок у мене добряче «прихопило» горло — загострився хронічний тонзиліт (по–простому, ангіна). Довелося залишити експерименти з охолодженням й лікувати «улюблену» з дитинства болячку.

Висновок

Звичайно, я не спробувала ще багато цікавих методів «антиспекотної війни», запропонованих друзями, знайомими та користувачами інтернет–простору. Наприклад, не намагалася перетягнути до ліжка холодильник, відчинити його й тримати, поки прилад не «здохне». Холодильник був не мій, а власниці житла, та й ефект видавався вкрай нетривалим. Не пробувала наморожувати в холодильнику лід й розкидати прозорі шматки по квартирі. Як зазначає терапевт Ігор Лук’янчук, для того, щоб цей спосіб справді подіяв, треба дуже багато льоду — порівняйте обсяг мінусової води та обсяг повітря у кімнаті. І вентилятор мокрою марлею не завішувала, бо до вентиляторів маю особливу нелюбов — під ними вiдразу застуджуюся. А з того, що спробувала, мені найбільше допомогло обтирання тіла вологою серветкою та затемнення кімнати (коли на шибки клеїш фольгу — вона відбиває сонячне проміння).