Кватирка в Україну

      Пересічному європейському громадянинові про нас відомо приблизно те, що й про якесь африканське плем'я. Прикро як за недалеких європейців, так і за українців, що мають одну з найдревніших історій на континенті. Але нещодавно нашим мистецтвознавцям випала унікальна нагода. Як сказав на презентації у Французькому культурному центрі посол Франції в Україні Філіп де Сюремен, «показати Європі, що собою насправді представляє Україна». Все почалося з візиту людини-легенди — Жана Кюїзеньє — до Києва. Французи цього сивого худорлявого чоловіка легендою охрестили за кількість справ, які встигає робити цей невтомний, аж незручно казати, пенсіонер. Він має власне видавництво Preses Universitaires de Franse, видає великий глянцевий часопис «Французька етнологія», директорствує в Національному музеї народного мистецтва і традицій у Парижі, за його книжками з філософії та етнології вчаться всі французькі студенти, а лекції для них читає той самий Жан Кюїзеньє. Він прилетів у Київ і, як пригадує директор Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського НАНУ Ганна Скрипник, сказав: «Номери «Французької етнології» вже присвячувалися Румунії, Росії та Болгарії. Наступною обов'язково має бути Україна. Ви ж держава за розмірами і населенням така сама, як і Франція, а ми про вас нічого не знаємо. А у вас, мабуть, відбулась переоцінка культури і мови. Тепер ви ж можете говорити без інформаційних бар'єрів... Словом, не підведіть...» І Кюїзеньє вилетів до Парижа. А в Україні почали роботу десятки фахівців. І ось нарешті номер «Французької етнології», присвячений Україні, презентують у Французькому культурному центрі. Приємно, що серед авторів — журналіст «УМ», мистецтвознавець Ярослава Музиченко. Вона висвітлила «Втрати в українській етнокультурній спадщині в часи ДСВ». У часописі також багато матеріалів про колективізацію і НЕП. Особливо ж зацікавила французів Оксана Косміна, дизайнерка одягу, етнолог. Про це вона розповідає кореспондентові «УМ»: «У своїй роботі я намагалася показати, як народний одяг адаптується в сучасному житті. На сцені ми вже намагаємося уникати шароварного стилю, тієї уніформи. А в житті народна символіка в одязі збереглася й дотепер. Хтось використовує тільки вишивку, вибиванки. У весільному вбранні зараз теж модно якісь елементи народної символіки мати. Але найбільш популярним стало в колах творчих молодих людей одягатися по-народному. Наприклад, мати полотняну або ткану сумку, носити вишивану сорочку, адаптовану до сучасних умов, таку ж жилетку, стьожки тощо. То було дуже незвично для французів...» Для французів, між іншим, було незрозумілим багато що. «Через це, — говорить Жан Кюїзеньє, — часопис, присвячений Україні, тричі перекладали. От наприклад, у Франції слово «фольклор» має негативний характер. Тому перекладачі це слово заміняли синонімами. Потім французи не могли зрозуміти, що жертви голодомору можна вимірювати мільйонами, а не тисячами, і коректори вносили в матеріали свої правки. Таких прикладів — десятки». Тому, коли нарешті журнал з'явився, звісно, його презентація зібрала чи не всю київську інтелігенцію. Серед присутніх у залі був і Мирослав Попович, директор Інституту філософії ім. Г. Сковороди. «Те, що відбулося, — сказав він про видання «Французької етнології», — це демонстрація української етнологічної науки на високому рівні; а з французами в цьому відношенні вийти на один рівень надзвичайно важко. Бо Франція — одна з вершин світової етнології. І те, що вона видала нас, те, що ми показали, хай навіть тільки з одного, етнологічного, боку, що таке Україна, саме за себе говорить. Як український інтелігент я радію, для мене така подія — велике свято».

      Голова Комітету ВР з питань культури і духовності Лесь Танюк як справжній народний депутат залишився незадоволеним: «Хоч французи вже і мають часопис про Україну, — сазав він кореспондентові «УМ», — до уявлення про нашу державу їм ще далеко. Наприклад, одна пані сказала ось, що написала наукову роботу про психологічну подібність українців та росіян. Має вийти десять «...етнологій» про Україну, але й тоді, боюся, їх буде замало».

      «Та якими б не були відгуки про видання цього часопису, оптимістичними чи не дуже, — підсумував Жан Кюїзеньє, — крок до України вже зроблено. Через кілька днів посол України у Франції Юрій Сергєєв представлятиме цей журнал у салонах ЮНЕСКО. Весь наклад, а це десятки тисяч примірників, розійдеться серед французьких викладачів і дослідників, по культурних установах. І якщо Європа буде інформована про Україну постійно, то, слід сподіватися, років через двадцять Україна увійде у світову спільноту».