Оксана Бас уміє пригостити.
«Не треба чекати милості від законодавця» — до такого висновку приходять усе більше тих, хто взявся розвивати зелений туризм. Десять років точаться розмови про закон, який підвів би під цей вид діяльності нормативну базу, шість років у Верховній Раді лежить відповідний законопроект, що вже кілька разів ґрунтовно переробляли, а нещодавно він укотре пройшов перше читання. Годі вже казати про фінансове стимулювання ентузіастів!
Коли я поцікавився в Оксани Бас, яка очолює обласний осередок Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму, чи діють на Вінниччині відповідна державна або регіональна програма, вона відповіла коротко: «На папері!». Більше того: навіть точної узагальненої інформації про кількість тих, хто надає такі послуги, знайти не вдалося. Спілка об’єднує два десятки власників агросадиб, готових приймати гостей, ще про декого можна дізнатися з особистих контактів, але скільки їх загалом — інформації немає. Кожен виживає на власний страх і ризик, отримуючи хіба що методичну допомогу. Утім якщо взяти до уваги потужний рекреаційний потенціал регіону, то це виглядає абсурдно.
Зізнаюсь, відвідавши село Гайове Барського району, яке можна вважати столицею зеленого туризму Вінниччини, я теж трішки відчув себе туристом. Оксана Бас накриває стіл надворі в тіні крислатого горіха. Зазвичай тут, на свіжому повітрі, обідають її клієнти. По–сільському здорова, екологічно чиста їжа: приправлена зеленню картопля, глечик кислого молока, карафка із березовим соком. Жодних тобі консервантів, стабілізаторів та іншої хімії.
У Гайовому розташована гостинна садиба «Подільська родина» керівника Спілки, тому тут за підтримки місцевої влади створено навчально–тренінговий центр, де періодично відбуваються семінари для надавачів послуг. Людей знайомлять з азами цього виду підприємництва, розповідають, як і з чого можна почати власну справу. Слід сказати, що їдуть сюди за досвідом не тільки земляки, а й жителі сусідніх областей.
Оксана на власному досвіді знає, з яких труднощів починається праця туроператора. За фахом вона вчителька фізики, але вирішила залишити школу і 2007 року переїхати всією сім’єю з міста в село, взявши кредит спершу на купівлю будинку, потім — на недорогу автівку, без якої не обійтись. Рік витратили на те, щоб обжитися, а в 2008 році прийняли перших туристів. І справа пішла. Подружилися з власником сусіднього обійстя, який мешкає у райцентрі, а тут тримає город та пасіку, і чоловік люб’язно дозволив користуватися своєю хатою — все одно порожня стоїть. Зараз сім’я Басів може одночасно приймати п’ятнадцять осіб.
Місце для сільського відпочинку справді чудове. Відразу за городом, на пагорбі, розкинувся чималий вигін із краєвидом на сусідні села. Він збігає схилом до двох ставків: один орендують приватники, другий — водойма загального користування. Оксана сміючись розповідає, як гості пішли повудити рибу, а хвилин через десять у неї пролунав телефонний дзвінок: твої туристи рибалять не на тому ставку! До лісу теж рукою подати, а оскільки літо дощове, то грибів — хоч на базар вози.
географічна особливість Гайового ще й у тому, що воно розташоване поряд із «дахом» Вінниччини: найвища точка Подільської височини (звісно, тієї частини, що припала на територію області) — за три кілометри. З нею пов’язаний місцевий переказ про двох братів, що колись загинули тут від удару блискавки, їхня могила — під чотирма липами точно на тутешньому «Евересті». А коли пройти ще три кілометри, то в селі Комарівці можна перепочити у гостинній садибі «Цвіт калини», де хазяйнує Валентина Качуринець. Якщо з господинею заздалегідь домовитись, то вона проведе майстер–клас випікання хліба в старовинній печі за давніми українськими рецептами.
Туристам, які прагнуть ширше ознайомитися з окрасами Поділля, теж зручно. Відстань до міст Вінниця, Хмельницький, Могилів–Подільський, Кам’янець–Подільський — у межах ста кілометрів, отож екскурсійні поїздки не втомлюватимуть.
У сім’ї Басів туристичний бізнес стає цілком професійним. Якщо Оксана перекваліфікувалася на туроператора з педагога, то її дочка щойно отримала диплом бакалавра зі спеціальності «менеджер міжнародного туризму».
Якщо Гайове під Баром — столиця зеленого туризму Вінниччини, то Бушу Ямпільського району можна назвати Меккою.
Неповторний пагорбистий ландшафт i зумовлений ним м’який клiмат споконвіку приваблювавали в цю мiсцину людей. Вони жили тут упродовж тисячоліть, про що свідчить потужна археологічна спадщина різних культур — трипільської, буго–дністровської, скіфської, сарматської тощо. Від носіїв черняхівської культури тут зберігся унікальний (причому загалом для Європи) язичницький храм із ритуальним наскельним рельєфом.
До пізнішого періоду української історії відносяться події 1654 року, коли козацька залога місцевої фортеці героїчно оборонялася від польських військ. До речі, саме тоді командував Могилiв–Подiльським прикордонним полком прадiд лiтературного класика полковник Остап Гоголь, який часто приїжджав сюди. Від козацької фортеці збереглася висока наріжна вежа, яку кілька років тому відреставрували. Зараз тут створено Державний iсторико–культурний заповiдник «Буша».
Природа теж зробила селянам унікальний подарунок: в урочищi двома кiлометрами вгору по течiї річки Бушанки лежить геологічний заказник Гайдамацький яр. Скелі по високих крутих схилах урочища, що здiймаються на кiлька десяткiв метрiв, вражають своєю незайманою природною красою, а їхнi вигадливi форми нiби самi напрошуються на те, щоб отримати поетичнi назви: Мамут, Двiйнята, Гриб, Баран, Завiшана Скеля... Остання справдi висить у повiтрi — кiльканадцятитонний уламок не впав донизу, а зачепився за сусiдні й тримається на них просто дивом.
Чи слід дивуватися, що село набуло особливої популярності, а надто — серед митців. Щойно в Буші чи в сусідній Дорошівці звільняється хата, як її відразу намагаються купити — вінничани, кияни, одесити і навіть москвичі. А хто хоче приїхати, щоб понасолоджуватися красою Південного Поділля, то до їхніх послуг кілька хат гостинної садиби «У Надії», якими опікується сім’я Пірняків.
А ще вони можуть спробувати свої сили у гончарстві, до того ж у трипільському стилі, чи в обробці каменя–пісковика: із 1986 року тут щоліта відбувається пленер скульпторів–каменотесів, які приїжджають з інших регіонів країни і з–за кордону. Як результат, є тут величезний парк скульптур.
До Дністровського каньйону, який здобув статус одного з чудес України, від Буші близько десяти кілометрів. Утім є агросадиби, розташовані на березі річки, до того ж поблизу водосховища Новодністровської ГЕС: «Перлина Дністра» в селі Наддністрянське Мурованокуриловецького району та «Затишок» у селі Бернашівка Могилів–Подільського району. На покордонні з Молдовою і місцевий побут, і кухня зазнали впливу культури південних сусідів: тут почастують і мамалигою, і вином із домашнього винограду.
Із Дністром цілком би міг позмагатись за зелених туристів і Південний Буг, який теж десятками кілометрів тече в глибокому каньйоні з краєвидами на порожисте русло. У нього серйозні переваги — близькість до обласного центру, мешканці якого масово виїжджають у вихідні відпочити на річці, половити щук або сомів. Щоправда, тут інфраструктура зеленого туризму ще не набула серйозного розвитку, хоч крига вже скресла. В галузь почав інвестувати вінницький підприємець Володимир Маринчук, який викупив кілька старих садиб у селах Канава та Губник, розташованих на бузьких берегах, реставрував їх і розпочав у своїй бізнесовій діяльності ще один напрям під брендом «Родинне гніздо».
Перше, що вражає того, кому пощастить поспiлкуватися з панi Есрою Шакар — її пристойне володiння українською мовою. Усе стане зрозумiлим, якщо скажу, що панi Шакар вiсiм рокiв працювала в посольствi Туреччини в Українi i офiцiйна її посада — аташе з питань культури, туризму та iнформацiї посольства Турецької Республiки в Українi. >>
Туризм поєднує в собі і пізнання світу, і спорт, і відпочинок. Отже, може задовольнити смаки й уподобання кожного небайдужого до мандрів. Зважаючи на ветеранський вік більшості учасників нашої подорожі-керівнику групи Володимиру Дімітрюку майже 63, дещо менше Володимиру Грипасю й Олегу Дубині, і лише Михайла Квартюка та Ольгу Давидову можна вважати молодими, — ми мали б обрати останнє. >>
Мандрівники, які найбільше цікавляться давніми фортецями та палацами, серед найпривабливіших для себе регіонів однозначно назвуть Тернопілля. Адже за кількістю старовинних замків ця область займає перше місце в державі (тут зосереджено більше третини всіх українських оборонних споруд або їх руїн — 34). >>
Відомий російський мандрівник, засновник туристичного «Форуму Вінського» Сергій Вінський отримав відмову при спробі в’їхати в Україну. Скандал? Не без того. Формальною причиною видворення Вінського одразу по прибуттю із Москви в аеропорт «Жуляни» стала «не підтверджена мета перебування на території України». >>
Після того, як припинила роботу авіакомпанія «Wizz Air Україна», у наших мандрівників помітно звузилося поле для маневру — вже не так просто знайти дешеві варіанти мандрівок у Європу. Доводиться або платити більше, або пересідати на автобуси, або шукати точки вильоту в сусідніх країнах — Польщі, Словаччині, Молдові тощо. Але, як виявилося, припинення діяльності «Wizz Air Україна» не є остаточним. >>
Красиво жити хочуть терористи не лише «ДНР». У другому за кількістю населення місті Іраку — Мосул, яке торік перейшло під контроль джихадистів із терористичного угруповання «Ісламська держава Іраку та Леванту», на початку травня відкрився після реконструкції розкішний готель Waritheen (стара назва — Ninawa International Hotel). >>
