Така спокійна Фінляндія

29.07.2010
Така спокійна Фінляндія

Невтомний мандрівник Олександр Волощук. (Фото автора.)

Про Олександра Волощука, 37–річного мандрівника з Чернігова, вперше почув кілька років тому. Сашко автостопом об’їздив усю російську Північ, Зауралля, Західний і Східний Сибір, Камчатку, Далекий Схід, побував у Придністров’ї, Чечні, Дагестані, Грузії та Азербайджані... Скоро легше буде назвати ті місця в Євразії, де він ще не був. Скрізь намагається відшукати бодай якісь сліди українства, і треба сказати, що саме завдяки допомозі українських громад йому вдається побачити так багато. Адже за кордоном земляки гостинніші: неодмінно запросять додому, нагодують як рідного, а коли треба, то й грошей на дорогу дадуть.

Може, у цьому й перевага автостопу? Але цей вид подорожей і від мандрівника вимагає чимало: треба бути хорошим психологом, оповідачем і, звичайно ж, уміти слухати інших. Та й загалом, бажано любити планету і людей. Тому кожен «автостопник» із досвідом — це неодмінно філософ і майже готовий письменник. Після кожної великої подорожі Олександр намагається видати книжку. Ось тільки про поїздку до Фінляндії написати ще не встиг. Враженнями про цю країну я й попросив його поділитися.

 

Якби весь світ жив таким безтурботним життям

— Ця країна вражає красою природи та якимось гармонійним укладом життя, — розповідає Олександр. — Скрізь панує спокій, тиша, умиротворення, — на перший погляд, може здатися, що фіни ніколи не сваряться і взагалі є ідеально вихованими людьми. Щоправда, першого ж дня у Гельсінкі мені довелося побачити двох п’яних чоловіків — один спав на сходинках театру, а другий на трамвайній зупинці. Проте важко собі уявити, щоб фінський п’яниця чіплявся до людей чи голосно співав. І річ не тільки в пильності поліції, — просто фіни уміють поважати спокій інших. Це складова їх­ньої культури. Якщо ж оцінювати фінів з точки зору українців, то можна відзначити один суттєвий недолік: вони не надто охоче беруть на нічліг. Тут уже і росіяни, і кавказці, і мешканці Середньої Азії виглядають значно гостиннішими. Фіни рідко користуються автостопом, якщо тут хтось і «голосує» на трасі, то це, найімовірніше, іноземець. Проте мені у дорозі щастило: від Хаміни до Котки довіз земляк із Черкащини, який прижився у Петербурзі, а у Фінляндію їхав, щоб повудити лосося... А до Гельсінкі підкинув молодий фін–неформал із сережкою в носі. За його словами, зупинився тому, що сприйняв мене за хіпі. Оскільки тепер у Фінляндії живуть люди різних національностей, то і я мимоволі покладався на оце розмаїття менталітетів...

Наприклад, у Гельсінкі мене прихистила на деякий час православна Покровська парафія — настоятель і більшість парафіян там росіяни, але до церкви ходять і українці, й білоруси.

Одного разу був свідком того, як чеченці пікетували російське посольство — в руках вони тримали плакати, де критикували нинішнього президента Чечні Рамзана Кадирова. І я пригадав, що у цій кавказькій республіці досі неспокійно, хоча, якщо вірити пресі, то вже все ніби гаразд... Кілька років тому, коли я подорожував по Кавказу, мене у Хасав’юрті затримали співробітники ФСБ і тримали ув’язненим цілу добу, аж поки не закінчили повномасштабну перевірку моєї особи. Пояснили це тим, що під час «першої чеченської» на боці збройних сил незалежної Ічкерії воювали два батальйони українських добровольців, тому певна недовіра до мене як до українця була... Щоправда, потім офіцери відвели мене у кафе і добре нагодували за свій рахунок. Все–таки вони були чеченцями, а у кавказців свій кодекс честі... А пікет чеченців у Гельсінкі нагадав мені про те, що Росії до гармонії ще далеко і на Захід люди тікають не лише від бідності, а й від остогидлої усім війни. А було б непогано, якби увесь світ жив спокійним, розміреним життям — як Фінляндія.

Цивілізована двомовність

Цікаво, що фіни зі своїми колишніми «окупантами» — шведами — чудово розуміються. Мабуть, тому, що свого часу розійшлися по–доброму. Не так вже й важко помітити сліди давнього шведського панування, скажімо, в невеликому містечку Х’ямеенлінна збереглася велична середньовічна фортеця. Уночі вона підсвічується, і це виглядає настільки гарно, що я навіть вирішив розбити намет біля озера і цілу ніч милувався мурами і баштами фортеці. А ще я тут відвідав чудовий музей артилерії, подейкують, що він найкращий у світі. Місто знамените й тим, що тут народився відомий фінський композитор Ян Сібеліус...

Але повернімося до шведів: їх у країні щось близько 10 відсотків, але шведська мова є другою державною мовою Фінляндії. Я скрізь бачив вивіски шведською: нею дублюються написи в метро, назви автобусних, трамвайних зупинок також двомовні. Шведи є лояльними громадянами країни і, звичайно ж, добре володіють фінською мовою. Свого часу вони підтримали незалежність Фінляндії, а дехто навіть героїчно воював під час радянсько–фінської війни у1940 році. Тому стосунки між цими двома народами давно стали дружніми, навіть важко уявити, щоб у цій спокійній північній країні було якесь мовне несприйняття одне одного, як, скажімо, у нас в Криму чи на Донбасі. За таких стосунків, звичайно, офіційна двомовність не є страшною для Фінляндії.

До–речі, шведська община може похвалитися дуже сильним, або, як тепер кажуть, «просунутим» театром; це підтримує їхню самобутність, до того ж театр активно відвідують представники титульної нації. Оскільки фіни добре знають шведську, то мовного бар’єру не існує, а оскільки театр справді хороший, то таким чином відбувається культурне збагачення.

Наші там почуваються впевнено

У мене немає даних, скільки українців проживало у Фінляндії до розвалу СРСР. Припускаю, що якась кількість була, адже під час радянсько–фінської війни тут працювали представники зарубіжних українських центрів, які агітували українців–військовополонених не повертатися додому, оскільки там на них могла чекати тюрма або табори ГУЛАГу. Серед агітаторів був і відомий діяч «Холодноярської республіки», що існувала на Черкащині у 1919–1922роках, — Юрій Горліс–Горський. Отже, про ті часи повної інформації немає, але знаю, що тепер у Фінляндії мешкає близько трьох тисяч українців, які потрапили до країни впродовж останніх двох десятиліть. У столиці мешкає близько 280 українців, вони навіть утворили Спілку українців Фінляндії (СУФ) і намагаються якось організувати своє культурне життя. Є обов’язкові заходи, скажімо, відзначення Голодомору, роковин Тараса Шевченка тощо.

Мені вдалося трохи поспілкуватися з Віктором Єгановим, заступником голови СУФ, і він мені розповів, що українці там почуваються впевнено: Фінляндія — демократична країна, тут практично немає проявів шовінізму, расизму, ксенофобії. Влада завжди готова вислухати, дати якусь пораду, допомогти конкретними справами — все у цій країні чесно і відкрито, корупції практично не існує. Керівництво не відірване від народу, добре ставиться до простих людей. Тому для багатьох українців країна Суомі стала другою Батьківщиною. Є й такі, хто намагається забути Україну, прагнуть стати стовідсотковими фінами... Але у багатьох любов до рідної землі тільки загострюється, тому чимало трудових мігрантів однаково палко люблять як Фінляндію, так і Україну.

Поступово фінський спосіб життя стає певним еталоном для українців, а фіни, як відомо, дуже прив’язані до сім’ї, полюбляють спорт, тому в країні є чимало гольф–клубів, а також тенісних, футбольних тощо. У країні дуже активне культурне життя, проводиться багато щорічних фестивалів. До речі, держава підтримує саме ті гурти, які пропагують народну пісенну культуру або народні танці.

Якщо фіни працюють переважно в деревообробній, електронній промисловості або є власниками невеликих кафе, барів, ресторанчиків, то українці працюють здебільшого за фахом. Українська освіта загалом затребувана, треба тільки вивчити фінську мову. Той же Віктор Єганов, з яким я розмовляв, працює лікарем. Також є вже чимало людей, які пробують себе у бізнесі... У цілому ж українці у Фінляндії впевнено дивляться в майбутнє...

Сергій ЛАЩЕНКО

 

ДО РЕЧІ

Самі фіни не називають свою країну Фінляндією. Це слово германського походження, а у фінській мові навіть немає звука «ф», — читаємо у Вікіпедії. Для фінів їхня країна — Суомі, а самі вони — суомалайсет (народ Суомі).

 

МАЙТЕ НА УВАЗІ

Прихильникам « автостопу»

За словами Олександра Волощука, «автостоп» у Фінляндії загалом непоганий, особливо на півдні країни. Чекати машину ви будете максимум дві години. Звичайно, на ваше прохання підвезти прореагує далеко не кожен водій. Але ж і автівок там море, тому шанс знайти «свого» водія є. На автобанах складніше, бо ніхто не хоче скидати швидкість. Та й поліція може зробити зауваження.

«Якось до мене під’їхала поліцейська машина, — згадує Олександр. — Полісмени сказали, що тут займатися автостопом не можна. А потім запропонували довезти до місця, де хайвей закінчується. І уявіть собі, мене підвезли на чималу віддаль, може, на сорок кілометрів! Якщо у Фінляндії така природа, такі дороги і такі поліцейські, то просто гріх не спробувати подорожувати «автостопом».

  • Дорогами Маямі

    Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>

  • Острів скарбів

    ...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>

  • У надрах Оптимістичної

    На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>

  • Мандри без візи

    Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>

  • Для кого співають цикади

    Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>

  • Шляхом апостола Якова

    Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>