Якби весь світ жив таким безтурботним життям
— Ця країна вражає красою природи та якимось гармонійним укладом життя, — розповідає Олександр. — Скрізь панує спокій, тиша, умиротворення, — на перший погляд, може здатися, що фіни ніколи не сваряться і взагалі є ідеально вихованими людьми. Щоправда, першого ж дня у Гельсінкі мені довелося побачити двох п’яних чоловіків — один спав на сходинках театру, а другий на трамвайній зупинці. Проте важко собі уявити, щоб фінський п’яниця чіплявся до людей чи голосно співав. І річ не тільки в пильності поліції, — просто фіни уміють поважати спокій інших. Це складова їхньої культури. Якщо ж оцінювати фінів з точки зору українців, то можна відзначити один суттєвий недолік: вони не надто охоче беруть на нічліг. Тут уже і росіяни, і кавказці, і мешканці Середньої Азії виглядають значно гостиннішими. Фіни рідко користуються автостопом, якщо тут хтось і «голосує» на трасі, то це, найімовірніше, іноземець. Проте мені у дорозі щастило: від Хаміни до Котки довіз земляк із Черкащини, який прижився у Петербурзі, а у Фінляндію їхав, щоб повудити лосося... А до Гельсінкі підкинув молодий фін–неформал із сережкою в носі. За його словами, зупинився тому, що сприйняв мене за хіпі. Оскільки тепер у Фінляндії живуть люди різних національностей, то і я мимоволі покладався на оце розмаїття менталітетів...
Наприклад, у Гельсінкі мене прихистила на деякий час православна Покровська парафія — настоятель і більшість парафіян там росіяни, але до церкви ходять і українці, й білоруси.
Одного разу був свідком того, як чеченці пікетували російське посольство — в руках вони тримали плакати, де критикували нинішнього президента Чечні Рамзана Кадирова. І я пригадав, що у цій кавказькій республіці досі неспокійно, хоча, якщо вірити пресі, то вже все ніби гаразд... Кілька років тому, коли я подорожував по Кавказу, мене у Хасав’юрті затримали співробітники ФСБ і тримали ув’язненим цілу добу, аж поки не закінчили повномасштабну перевірку моєї особи. Пояснили це тим, що під час «першої чеченської» на боці збройних сил незалежної Ічкерії воювали два батальйони українських добровольців, тому певна недовіра до мене як до українця була... Щоправда, потім офіцери відвели мене у кафе і добре нагодували за свій рахунок. Все–таки вони були чеченцями, а у кавказців свій кодекс честі... А пікет чеченців у Гельсінкі нагадав мені про те, що Росії до гармонії ще далеко і на Захід люди тікають не лише від бідності, а й від остогидлої усім війни. А було б непогано, якби увесь світ жив спокійним, розміреним життям — як Фінляндія.
Цивілізована двомовність
Цікаво, що фіни зі своїми колишніми «окупантами» — шведами — чудово розуміються. Мабуть, тому, що свого часу розійшлися по–доброму. Не так вже й важко помітити сліди давнього шведського панування, скажімо, в невеликому містечку Х’ямеенлінна збереглася велична середньовічна фортеця. Уночі вона підсвічується, і це виглядає настільки гарно, що я навіть вирішив розбити намет біля озера і цілу ніч милувався мурами і баштами фортеці. А ще я тут відвідав чудовий музей артилерії, подейкують, що він найкращий у світі. Місто знамените й тим, що тут народився відомий фінський композитор Ян Сібеліус...
Але повернімося до шведів: їх у країні щось близько 10 відсотків, але шведська мова є другою державною мовою Фінляндії. Я скрізь бачив вивіски шведською: нею дублюються написи в метро, назви автобусних, трамвайних зупинок також двомовні. Шведи є лояльними громадянами країни і, звичайно ж, добре володіють фінською мовою. Свого часу вони підтримали незалежність Фінляндії, а дехто навіть героїчно воював під час радянсько–фінської війни у1940 році. Тому стосунки між цими двома народами давно стали дружніми, навіть важко уявити, щоб у цій спокійній північній країні було якесь мовне несприйняття одне одного, як, скажімо, у нас в Криму чи на Донбасі. За таких стосунків, звичайно, офіційна двомовність не є страшною для Фінляндії.
До–речі, шведська община може похвалитися дуже сильним, або, як тепер кажуть, «просунутим» театром; це підтримує їхню самобутність, до того ж театр активно відвідують представники титульної нації. Оскільки фіни добре знають шведську, то мовного бар’єру не існує, а оскільки театр справді хороший, то таким чином відбувається культурне збагачення.
Наші там почуваються впевнено
У мене немає даних, скільки українців проживало у Фінляндії до розвалу СРСР. Припускаю, що якась кількість була, адже під час радянсько–фінської війни тут працювали представники зарубіжних українських центрів, які агітували українців–військовополонених не повертатися додому, оскільки там на них могла чекати тюрма або табори ГУЛАГу. Серед агітаторів був і відомий діяч «Холодноярської республіки», що існувала на Черкащині у 1919–1922роках, — Юрій Горліс–Горський. Отже, про ті часи повної інформації немає, але знаю, що тепер у Фінляндії мешкає близько трьох тисяч українців, які потрапили до країни впродовж останніх двох десятиліть. У столиці мешкає близько 280 українців, вони навіть утворили Спілку українців Фінляндії (СУФ) і намагаються якось організувати своє культурне життя. Є обов’язкові заходи, скажімо, відзначення Голодомору, роковин Тараса Шевченка тощо.
Мені вдалося трохи поспілкуватися з Віктором Єгановим, заступником голови СУФ, і він мені розповів, що українці там почуваються впевнено: Фінляндія — демократична країна, тут практично немає проявів шовінізму, расизму, ксенофобії. Влада завжди готова вислухати, дати якусь пораду, допомогти конкретними справами — все у цій країні чесно і відкрито, корупції практично не існує. Керівництво не відірване від народу, добре ставиться до простих людей. Тому для багатьох українців країна Суомі стала другою Батьківщиною. Є й такі, хто намагається забути Україну, прагнуть стати стовідсотковими фінами... Але у багатьох любов до рідної землі тільки загострюється, тому чимало трудових мігрантів однаково палко люблять як Фінляндію, так і Україну.
Поступово фінський спосіб життя стає певним еталоном для українців, а фіни, як відомо, дуже прив’язані до сім’ї, полюбляють спорт, тому в країні є чимало гольф–клубів, а також тенісних, футбольних тощо. У країні дуже активне культурне життя, проводиться багато щорічних фестивалів. До речі, держава підтримує саме ті гурти, які пропагують народну пісенну культуру або народні танці.
Якщо фіни працюють переважно в деревообробній, електронній промисловості або є власниками невеликих кафе, барів, ресторанчиків, то українці працюють здебільшого за фахом. Українська освіта загалом затребувана, треба тільки вивчити фінську мову. Той же Віктор Єганов, з яким я розмовляв, працює лікарем. Також є вже чимало людей, які пробують себе у бізнесі... У цілому ж українці у Фінляндії впевнено дивляться в майбутнє...