Про Олександра Волощука, 37–річного мандрівника з Чернігова, вперше почув кілька років тому. Сашко автостопом об’їздив усю російську Північ, Зауралля, Західний і Східний Сибір, Камчатку, Далекий Схід, побував у Придністров’ї, Чечні, Дагестані, Грузії та Азербайджані... Скоро легше буде назвати ті місця в Євразії, де він ще не був. Скрізь намагається відшукати бодай якісь сліди українства, і треба сказати, що саме завдяки допомозі українських громад йому вдається побачити так багато. Адже за кордоном земляки гостинніші: неодмінно запросять додому, нагодують як рідного, а коли треба, то й грошей на дорогу дадуть.

Може, у цьому й перевага автостопу? Але цей вид подорожей і від мандрівника вимагає чимало: треба бути хорошим психологом, оповідачем і, звичайно ж, уміти слухати інших. Та й загалом, бажано любити планету і людей. Тому кожен «автостопник» із досвідом — це неодмінно філософ і майже готовий письменник. Після кожної великої подорожі Олександр намагається видати книжку. Ось тільки про поїздку до Фінляндії написати ще не встиг. Враженнями про цю країну я й попросив його поділитися.