Колись садили. Тепер висаджують

Ця історія добре ілюструє, наскільки «рівноправною» може бути дружба з Росією. І вкотре підтверджує тезу про цінність паперу, на якому пишуться угоди з Москвою. Зовсім нещодавно президент Росії Дмитро Медведєв вирішив відзначити новий етап у взаєминах із Україною і розпорядився скасувати практику «чорних списків» — переліку осіб, яким заборонено в’їзд на територію країни. Медведєв пішов на такий крок «на основі взаємності від обмежень на в’їзд громадян у відносинах між Росією і Україною». Інакше кажучи, Київ із Москвою симетрично вирішили відмовитися від переліку осіб нон ґрата.

Проте минуло трохи більше двох тижнів від появи благородної новини, як виявилося: «чорні списки» — діють! У ніч на 23 липня російські прикордонники зняли із поїзда Василя Овсієнка — в’язня сумління, який відсидів у радянських таборах 14 років. Овсієнко їхав на форум «Пилорама — 2010», який відбувався у музеї на території колишнього табору.

Чого боїться Москва?

«Я їхав поїздом у Москву, — розповідає «УМ» Василь Овсієнко. — Приїхали на Хутір Михайлівський — українська сторона не мала жодних претензій. Наступна станція була вже на російській стороні, Брянськ. Зайшли прикордонники. Перевірили документи. Відкрили таку велику книгу — чорну теку, де тримають файли — і знайшли там моє прізвище. То був список осіб, яким заборонено в’їзд на територію Росії».

Прикордонники перевірили дані з «чорної книги», кудись передзвонили — усе підтвердилось: Овсієнко — персона нон ґрата. «Як законослухняний громадянин, хоч у радянської влади я і був рецидивістом, я зібрав речі й вийшов із поїзда. Все було чемно, без криків. Мене вивели в «дєжурку». Сказали зачекати годину — обіцяли посадити на зворотний потяг», — розповів пан Василь. До Конотопа український дисидент їхав коштом російської залізниці, а потім був змушений купити у начальника поїзда квиток до Києва.

Овсієнко, координатор програм Харківської правозахисної групи, їхав у село Кучино Пермської області. Він мав добратися до обласного центру літаком із Москви. У Кучино діє музей історії політичних репресій і тоталітаризму «Пермь–36». Експозиція розташована в приміщенні колонії особливого та суворого режиму ВС–389/36. У 1981—87 роках тут був ув’язнений і сам Овсієнко. Саме в цьому таборі загинув Василь Стус, відбували покарання Олекса Тихий, Юрій Литвин, Валерій Марченко, Левко Лук’яненко, Михайло Горинь, Іван Кандиба, Іван Гель та інші вороги режиму.

«Метою моєї поїздки був громадянський форум «Пилорама–2010». Мене запросив директор музею Віктор Шмаров. Форум проходив на території колишньої пилорами. Там діяла сцена, було багато митців, громадських діячів. Я мав брати участь у дискусіях: «Розпад СРСР. Плюси та мінуси», «Трагедія російського села», «Незавершена історія», «Який нам потрібен правозахист?», «Світ несвободи і культура», — розповів Овсієнко. Сам пан Василь є членом ради музею у Кучино. Не потрапивши в Росію, він влаштував віртуальну екскурсію прикордонникам. «Я показував їм альбомчик із музею: бараки, камери, одяг. Російські прикордонники оглядали його з інтересом, а українські — навіть із великим інтересом», — розоповів пан Овсієнко.

Москалі внутрішні й зовнішні

Василь Васильович ніколи не мав проблем із в’їздом у Росію. Востаннє він був у РФ у 2006 році, на заходах із нагоди 30–річчя створення московської Гельсінської групи. А 2005–го він бував у Кучино. Що ж такого трапилося за ці чотири роки, що Овсієнко став «нев’їзним»?

«Оскільки я не мав проблем із владою, то, очевидно, причиною стали мої публікації, — припускає правозахисник. — Я пишу про політв’язнів, часом моя публіцистика буває дуже гострою щодо російського імперіалізму — і минулого, і сучасного. Мабуть, спецслужби відстежували мої публікації».

Проте, вочевидь, навіть найбільш гостра публікація не зрівняється із хамськими заявами мера Москви Юрія Лужкова. А його, між іншим, таки пустили в Україну. І він знову палко виголошував українофобські заяви.

Овсієнку прикро за таке «рівноправ’я»:«Це означає, що російська влада є, а української нема. А якщо є, то вона теж російська. Колись іще Герцен писав: «туркі внєшніє» і «туркі внутрєнніє». Так і в Україні: є «москалі зовнішні», а є «москалі внутрішні».

В українському МЗС кореспонденту «УМ» повідомили, що «ситуація з’ясовується». Деталі обіцяли надати згодом.

ОФІЦІЙНО

Василь Овсієнко направив офіційного листа послу Росії в Україні Михайлу Зурабову, аби він пояснив причини відмови у в’їзді. «Пане посол, я прошу пояснити, в чому моя провина перед Росією, на яку я відпрацював як невільник років десять? Може, це вона мені винна? Вважаю, що російська влада, яка не слухається свого президента, повинна б принаймні опублікувати свої «чорні списки» громадян України, щоб вони не витрачали, як оце я, свого часу та грошей на підготовку до поїздок у «братню» Росію», — зазначає Овсієнко в листі до посла.

Українська Гельсінська спілка з прав людини та Харківська правозахисна група закликають Президента України та міністра закордонних справ, аби ті вимагали пояснень з приводу інциденту. «Понад місяць тому президенти обох країн публічно домовлялися про скасування «чорних» списків нев’їзних осіб. Українська влада дозволила в’їзд багатьом особам, незважаючи на їхню діяльність на території України. Добросусідські стосунки між країнами не можуть існувати в умовах таких необґрунтованих дій, що порушують право особи на свободу пересування, особливо, коли ця особа насправді ніколи не вчиняла дій, спрямованих проти Російської Федерації», — зазначає УГС.

НАПРОТИВАГУ

Уперше за два роки в Севастополі побував мер Москви Юрій Лужков, оголошений за президентства Віктора Ющенка персоною нон ґрата в Україні. Разом із ним святкування Дня російського флоту відвідав ще один російський політик, який раніше був нев’їзним, — Костянтин Затулін. На мітингу Лужков заявив, що Чорноморський флот Росії — «назавжди» у Севастополі, почав скандування «Севастополь — Росія!» та розкритикував «політикана Ющенка». Також Юрій Лужков заявляє, що уряд російської столиці готовий вкладати кошти в курортну галузь Криму і купити тут п’яту здравницю.