Інший погляд: про воєнний альбом Андрія Котлярчука «Звільнена Київщина»
Попередній воєнний альбом Андрія Котлярчука «Добровольці. >>
Йос Стеллінг. (Фото з сайту oiff.com.ua.)
Здається, ця людина має все — славу, визнання, любов, фінансову незалежність. Проте всі ці земні блага не зробили з культового голландського режисера пихату зірку. Йос Стеллінг з’являвся на багатьох подіях, що відбувалися в рамках Одеського кінофестивалю: був відкритий до спілкування, замість одного провів два майстер–класи й не втомлювався давати інтерв’ю. 10 хвилин розмови з режисером отримала й «Україна молода».
— Пане Стеллінг, в Україні ви не вперше і часто відвідуєте Росію. Чим вмотивована така любов до Східної Європи?
— Це все через публіку. Між нею та моїми фільмами виникає, так би мовити, хімічна реакція. Як на мене, публіка тут досить поетична і відкрита до візуального сприйняття. Взагалі, фільми у вас дуже візуальні завдяки Сталіну, який посприяв становленню кіноіндустрії. Тобто відповідь на ваше запитання має бути наступною — це шлюб між режисером та аудиторією.
— Знімаючи «Душку», ви натрапили на проблему фінансування з боку українського Міністерства культури. Тому не шукали грошей в Україні для зйомок нової картини «Дівчина і смерть» (The Girl And Death, вийде в прокат наступного літа. — Ред.)?
— Ну я не єдиний потерпілий. Знаю принаймні ще кількох фінансово постраждалих режисерів. Коли я тут знімав, мені обіцяли оплатити роботу всіх, хто працював над фільмом, але не заплатили. Тому це лягло на наші плечі й ми втратили багато грошей, знімаючи в Україні. Ось що трапилося з «Душкою». Хоча, з іншого боку, українська команда, що працювала зі мною над фільмом, була просто фантастична.
Тепер коли на Заході у мене запитують про мій досвід роботи тут, я відповідаю чесно. Думаю, вам варто створити незалежний кінофонд, який акумулюватиме гроші на фінансування фільмів. Тому що коли в цей процес включений уряд, знімати кіно фактично неможливо — влада має значно важливіші справи, ніж фільми.
— Ваша нова картина знову про самотність? Яка роль в ній відведена Сергію Маковецькому?
— Чесно кажучи, ми ще його не затвердили, лише думаємо над цим. Але ця роль, до слова, не головна, досить негативна — герой просто жахливий, він жадібний. І, звісно, це кіно про самотність. Я зажди знімаю про самотність (сміється). Самотність — це смерть, а смерть найбільше натхнення для життя: щодня ми боремося зі смертю, тому й їмо та спимо. Думаю, що особливо самотність проявляється в старості, найгірше, що може бути, — це старі самотні люди, які чекають на своїх дітей. Така ситуація дуже поширена на заході, де молодші люди зайняті своїми справами, а старші часто виявляються відокремленими від сім’ї.
— У Голландії ви володієте двома кінотеатрами й одним кафе. Це реалізація дитячих мрій кіномана чи бізнесовий інтерес?
— Обидві відповіді будуть правильні. Я мріяв стати режисером із шести років. У мене був маленький проектор і всього лише один фільм — жахливий такий, про те, як убивають свиней. Фільм тривав усього десять хвилин, і коли він закінчувався, я починав дивитися його у реверсі — там свині оживали й поверталися у хліви. Тобто вже тоді я творив свою власну історію, переглядаючи цей фільм. Розказувати історії і дивитися фільм — неймовірно цікаве заняття. А вже набагато пізніше я став власником кількох кінотеатрів — це те, за що я живу й що допомагає мені почуватися незалежним. Бути вільним режисером для мене дуже важливо. Багато режисерів змушені знімати комерційне кіно, моє ж кіно не є заручником прибутків.
— А якби ви не стали режисером, чим би тоді займалися?
— Напевно, працював би на радіо. Мав би свою програму — робив би там огляди, інтерв’ю. Це фантастично!
— Які фільми вам подобаються?
— Мені подобається, коли в кіно присутня іронія — це може бути й драма, й комедія. А не подобаються мені режисери, які сприймають себе надто серйозно, це виглядає досить смішно. Фільм — це певною мірою жарт. Тому кожен може зняти кіно, але не кожен — хороше.
Попередній воєнний альбом Андрія Котлярчука «Добровольці. >>
У місті Парк-Сіті американського штату Юта в день відкриття кінофестивалю Sundance 23 січня відбудеться світова прем’єра другого повнометражного фільму українського режисера Мстислава Чернова «2000 метрів до Андріївки». >>
До основної конкурсної програми 75-го Берлінського міжнародного кінофестивалю вперше за 25 років відібрали стрічку української режисерки: цьогоріч - це фільм Катерини Горностай "Стрічка часу". >>
Створену Кременецько-Почаївским державним історико-архітектурним заповідником за дорученням Міністерства культури та стратегічних комунікацій інвентаризаційну комісію - не допустили до роботи представники Свято-Успенської Почаївської лаври. >>
Список із 25 об’єктів світу, що потребують збереження оприлюднив Всесвітній фонд пам’яток (World Monuments Fund, WMF). Серед об'єктів, що увійшли до переліку на 2025 рік – столичний Будинок вчителя, турецьке місто Антак'я, історична міська структура Гази та Місяць. >>
«Я зрозумів, що мушу бути українофілом – це я зрозумів цілком свідомо. І от я жадібно ухопився за українство. Кожнісіньку вільну від «офіційних занять» часину я присвячував Україні. Перша ознака національності є мова – я й нею найперше заклопотався», - писав Агатангел Кримський. >>