Підсумки візиту підбивати рано, але деякі важливі моменти вже можна констатувати. Наприклад, невідповідність очікуваної та реальної участі віруючих у патріарших богослужіннях. Напередодні приїзду до Одеси організатори заявляли мало не про 200 тисяч паломників, що очікуються. На ділі ж на освячення Спасо–Преображенського собору прийшло від 3 до 6 тисяч осіб. І це при тому, що охороняти візит звезли 4 тисячі міліціонерів, а новозбудований собор може вміщати понад 10 тисяч людей.
Те ж саме відбулося в Дніпропетровську: на недільну патріаршу літургію очікувалося від 40 до 80 тисяч осіб, а насправді ж, за різними підрахунками, було від 3,5 до 10 тисяч. І це при тому, що мерія організувала безкоштовне підвезення людей до місця служби, і вона була широко розрекламована.
Другий важливий момент, який впадає в очі, — явне охолодження відносин між предстоятелями РПЦ й УПЦ. Звичайно, це можна заперечувати, пояснюючи різними об’єктивними обставинами, але факти неспростовні: якщо минулого року митрополит Володимир супроводжував патріарха на всіх богослужіннях, то нині програма візиту до Дніпропетровська в суботу і неділю пройшла без предстоятеля УПЦ. І зустріч із Президентом Віктором Януковичем патріарха Кирила відбувалася без участі митрополита Володимира. Поінформовані джерела стверджують, що такий формат зустрічі був наполегливо запропонований саме з боку патріарха. Про що б вони не говорили, факт відсутності на цій зустрічі митрополита Володимира викликає підозри, що розмова йшла саме про нього. Або про його гіпотетичного наступника. Або про такі ідеї патріарха відносно майбутнього УПЦ МП, про які митрополитові або його оточенню знати не потрібно.
Наступний цікавий момент — це поява у виступах патріарха Кирила в Дніпропетровську різких, навіть нервових, оцінок відносно «розкольників».
...Під час підготовки до візиту і самого візиту відчувається не стільки єднання УПЦ МП, скільки, навпаки, її розділення. Вільно або мимохіть, але патріарх замість посилення церковної єдності лише все більше її розхитує. З близьких до патріархії джерел в медіа запускається інформація, що дискредитує оточення митрополита Володимира, а його самого представляє недієздатним. На тлі постійно циркулюючих чуток про можливу відставку митрополита — добровільну або не дуже — загострюється боротьба за можливість стати «наступником».
Місце ще не звільнилося, але на нього вже, не приховуючи своїх амбіцій, претендують і донецький митрополит Іларіон, який сподівається на свої знайомства в новій владній команді, і одеський митрополит Агафангел, який давно іменує свою єпархію не інакше як «митрополією», служить у двох панагіях і з жезлом без сулка, що є традиційними зовнішніми знаками предстоятельства. Є й інші претенденти — від чернівецького митрополита Онуфрія до намісника Лаври Павла. І вся ця «передвиборча кампанія» намагається використовувати візит патріарха Кирила для того, щоб звернути на себе його увагу і добитися прихильності. Що, очевидно, ніяк не додає стабільності в УПЦ МП, де митрополит Володимир має високий авторитет і фактично є єдиним ієрархом, здатним врівноважувати в єпископаті різні групи та думки. Його відхід може привести структуру цієї конфесії до серйозних потрясінь.
Останнє, на що також варто звернути увагу, — зовнішній антураж візиту. Незмінні «патріарші прапори» в аеропортах і резиденціях, подвійне і навіть потрійне кільце охорони, тисячі міліціонерів — все це вельми контрастує з образом «рідного пастиря». Оточений охоронцями навіть під час служби (дивно, як ще біля престолу охорону не виставляють!), патріарх сприймається як високопосадовий іноземний гість. Але не свій пастви.
До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>
На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>
Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>
Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>
Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>
Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>
