Вічно сяючий бей

Музикант, який перетворив гітару на оркестр і винайшов техніку дворукого теппінгу (коли пальці обох рук на грифі гітари, наче на піаніно), не може поскаржиться на неувагу до своєї персони. Сьогодні Енвер Ізмайлов — єдиний джазовий музикант в Україні, якому дали звання народного артиста. Його етноджаз знають по всьому світу.

Щоразу, захоплено спостерігаючи за Енвером Ізмайловим на сцені, я думала: цікаво, який він у житті без гітари: кримський татарин, за спеціальністю — газовий зварювальник, який самотужки навчився грати на електрогітарі і став першим джазменом у країні?

«Фольклор навчився грати на весіллях»

— Не знаю, як до вас правильно звертатися. Енвере — не личить. Пане Енвер — звучить неприродно. Будьте ласкаві, підкажіть, як заведено у кримських татар ввічливо звертатися до чоловіків?

— Енвер–бей. (До імені додається «бей», що означає старійшина, голова сім’ї. — Авт.). Я народився в узбекському місті Фергана. Моїх батьків депортували з Криму. У 90–ті роки, коли можна було повертатися, я сам приїхав на рідну землю, потім приєдналися батьки. Поселилися під Сімферополем, заснували кримськотатарське село Верхні Фонтани. У нас є дуже багато змішаних шлюбів як із росіянами, так і з українцями. Тільки на моїй вулиці таких сімей більше п’яти. Вони оженилися ще в Узбекистані. У Криму більше одружуються свої зі своїми.

— Весілля грають у народному стилі?

— Звичайно, це ж кримськотатарські весілля. Моє знайомство з народною музикою відбулося саме там. В Узбекистані та і в Криму весілля були моїм основним доходом. Мої батьки не музиканти, вони з робочого класу, народних пісень не співали. Тож вивчати фольклор почав на весіллях. Відтоді працюю з ним усе життя.

— На сьогодні у вашому селі дотримуються кримськотатарських традицій?

— Тільки на релігійні свята. За традиціями відзначаємо свято весни, Навруз (новий рік — у день весняного сонцестояння), Рамазан (священний піст), Курбан–байрам (свято жертвоприношення, коли ріжуть барана і пригощають сусідів, бідних). Сьогодні важко говорити про дотримання традицій. Людям не до свят. Криза. Більшість із них насправді виживає. Вдома ми стараємося жити за традиціями. У нас у сім’ї — усі кримські татари: моя дружина, чоловіки моїх дочок. Старша Лєніє має сина Гірая, живуть разом із нами, молодша донька Гульміра з чоловіком живуть поруч. У них троє дітей: хлопчик Самі і двоє дівчаток — Лейлу та Ясмін. Не знаю, чи хтось із них буде музикантом. До цього мають прийти самі, але музику люблять.

— Такі гарні імена у ваших онуків. Що вони означають?

— Гірай — татарське ім’я, але воно не дуже поширене: була така династія Гірая, яка правила кримським ханством. А називати дітей популярними іменами теж нецікаво. Самі означає «старший», Лейла — «чарівна ніч», дуже поширене ім’я в Узбекистані, арабських країнах, а Ясмін — це жасмин, тільки м’якший.

— А ваше ім’я що означає?

— Якось нескромно говорити. Енвер — вічно сяючий.

— Ось чому ви завжди такі сяюче радісні.

Джамала і Лєніє всіх би «поховали» на «Євробаченні»

— Із творчістю вашої доньки Лєніє багато хто знайомий завдяки вашим спільним проектам. Маєте за обов’язок вивести дочку у світ?

— Мені б хотілося, щоб вона більше сама виступала. Тоді вона буде незалежнішою. Без мене Лєніє співає поп–музику. Інколи я її запрошую у свої проекти як гостю. Так само як і барабанщиків. Зараз я працюю над новим проектом «Карадаг». У мене там задіяно барабани, скрипка, ударні, клавіші, вокал і гітара. Цей квінтет презентуємо на джаз–фестивалі Live in Blue Bay у Коктебелі.

—  Ви входите в оргкомітет Live in Blue Bay. Що цього року пропонуєте внести нового?

— Я запропонував Миколу Вересня привезти на фестиваль. Він дуже популярна, достойна особистість, має хорошу дикцію. До того ж мій друг. Він дав згоду вести фестиваль. Статус Live in Blue Bay має підкріплятися такими персонами, як Микола Вересень.

— Хто не знає, що Лєніє — донька Ізмайлова, сприймають ваш дует як пару старшого чоловіка і симпатичної дівчини. Ви спеціально вибрали такий образ дуету?

— Мені все одно, що думають. Я її взяв тому, що вона співає так, як ніхто інший. Вона співає, як я граю. Але Лєніє співає також інші речі, які я не граю. Для неї бар’єрів нема.

— У поп–музиці є правила, які часто викривляють особистість. Ось, наприклад, Джамала раніше гордилася тим, що кримська татарка. А в останніх розмовах чути: «Яка моя національність? Я з космосу». Лєніє теж частково представниця поп–музики. І завтра може відмовитися від свого коріння.

— Чомусь в інших людей, не кримських татар, не запитують про національність. Тільки в нас. Я не думаю, що походження можна приховати. Все одно про це дізнаються. Ми повинні жити так, щоб подібні питання не виникали. Незалежно від національності ми маємо бути друзями, братами та сестрами за релігійними, божими канонами. Коли бачиш людину, спершу цікаво, хто вона, що вміє робити, а потім уже звідки вона взялася. Джамала — красуня і молодець. Я її дуже добре знаю, знаю її батька. Шкода, що вона не поїхала на «Євробачення», вона б там всіх «поховала». Я думаю, якби і Лєніє поїхала туди, вона б могла претендувати на перше місце. Але я противник того, щоб вона брала участь у «Євробаченні». Там усе показуха, побудована на трюках, на світлі. Музики немає. Там багато непотрібного, а Джамала зробила б так, аби було красиво. Вона б підняла рейтинг «Євробачення», щоб не приїжджали туди бозна–хто і не співали чортзна–що.

Краще розказувати анекдоти, ніж рвати струни

— Вашу музику називають «уявним фольклором». Однак відомо, що для народної музики на першому місці достовірність відтворення, імпровізація не допускається.

— У будь–якій фольклорній музиці є елементи імпровізації. Якщо говорити про пісню, з неї слів не викинеш. Я теж співаю так, як це колись робили. А що стосується інструментальної музики, то зараз набагато більше можливостей удосконалити її, робити більш красивою. Є варіанти, коли народну музику роблять на електронній основі. Звичайно, краще грати на справжніх народних інструментах. Тоді це називається фольклором.

— На сцені ви рідко виступаєте з командою. Любите самотність?

— В останніх двох проектах я хотів показати, що на гітарі можна зробити все. Вона замінює будь–який інструмент. Переді мною стояло завдання показати, що на гітарі можна зробити оркестр. Для іншого альбому я запрошував обов’язково геніальних музикантів — Рустема Барі (зараз працює з ДіДюЛею), Боббі МакФеріна, десятиразового володаря Греммі. Над яким проектом працюю, таких людей і запрошую.

— Кожного літа професійні джазові музиканти підроблять на пароплавах. Вас теж запрошують поплавати?

— Буває. У цьому немає нічого поганого. Там усе наживо, без фонограми, без усіляких плюсів і мінусів. Граю всюди, крім похоронів. Недавно був на фестивалі в Голландії, там співав. У мене монгольський спів, горловий. Як я потрапляю за кордон? Відео з моїх виступів знаходять в інтернеті й запрошують на фестивалі та концерти в Європу. Недавно з Америки мені переслали рейтинг найкращих гітаристів світу, я — на 59–му місці.

— Недаремно вас називають богом гітари. Як ви самі оцінюєте свої досягнення?

— Бог у нас тільки один. На цю тему є анекдот. «Питають у музиканта, чи правда, що він є другим гітаристом у світі. Той відповідає: «Так, правда». — Цікаво, а хто ж перший? — Перших — до хріна».

— А ви мастак в анекдотах. Жоден концерт не обходиться без ваших жартів.

— Я люблю збирати анекдоти, розповідати їх. На жаль, у розмовному жанрі у мене тільки це і виходить. Коли на сцені згадую анекдот, обов’язково підганяю його під наступну композицію. На концерті треба говорити. Тоді можна отримати задоволення не тільки від музики, а й від анекдотів.

— Свої гітари ви називаєте іменами дочки, дружини. Коли струни рвуться, кажете: «Порвалася Лєніє»?

— Ті гітари, які я сам собі замовив у київській компанії, я назвав іменами дорогих мені людей. Інші ніяк не називаю. А на сцені говорити, що порвалася струна, немає часу, треба грати. Я знаю, що багато музикантів використовують такий трюк — спеціально рвуть струну, яка ролі не грає. Я струн не рву, щоб не думали, що я циркач.

— Якщо б запропонували ваше ім’я використати у рекламі туристичної агенції, лавашу, вина. Погодилися б?

— Погодився б на все, що корисне для здоров’я. Не рекламував би тільки алкогольну продукцію. Артисту треба, щоб його знали. Принаймні від реклами я не відмовлюся.

Сірий кардинал Ізмайлова

— Для публіки ви — зірка. Залишається час для того, щоб бути господарем вдома? Лампочку прикрутити, кран поремонувати, газони постригти?

— О, газони я стригти вмію. Стрижу із задоволенням. Вишні збираю, черешні, коли дружина Мевіде попросить. Вона у нас всім заправляє, лідер групи сімейного бенду, сірий кардинал, як себе називає. Мевіде має пряме відношення і до моєї творчості. Вона — мій найголовніший музичний критик. Без музичної освіти, проте має ідеальний слух. Вказує на місця, які їй не подобаються, і я виправляю їх.

Мевіде також добре співає. Інколи на сімейних святах ми збираємося всі разом. Я акомпаную, а дівчата співають фольклор, згадують ретропісні.

— Вас допускають до кухні?

— Звичайно. Я навчився готувати одну страву, яка всім подобається, — демляма. Важко розказати, яка вона смачна. Беру казан, ставлю на відкритий вогонь. Дрібно, розміром, як абрикос, нарізаю кілограм м’яса, покриваю ним дно казана, на м’ясо нарізаю шар цибулі, потім додаю моркву, капусту, болгарський перець, кілька помідорів. Чим більше овочів, тим більше вийде соусу. Кидаю спеції зіра, обов’язково головку часнику. Суміш накриваю листками капусти, які посипаю сіллю. Додаю склянку води, якщо м’ясо не жирне, тоді ще півсклянки олії. Накриваю кришкою. Вогонь підкручую на максимум. Коли кришка нагріється, зменшую вогонь і залишаю булькотіти на годинку. Тоді нехай вистигне, перемішую і подаю до столу.

— Про домашній затишок і гармонію в сім’ї Ізмайлових ми вже довідалися. На закуску залишаються подорожі.

— Я побував у багатьох країнах, на різних континентах. Буває, захоплюєшся якоюсь країною, а приїжджаєш у Крим і бачиш, що у нас не гірше. Все те саме, тільки на одному невеличкому півострові. Недаремно для відпочинку Крим облюбували художники, музиканти. У нас особлива атмосфера. На жаль, у мене немає вільного часу для мандрів. Подорожую туди, де даю концерти. У Криму немає нецікавих місць. Всі — улюблені. А найкраще почуваюся у себе в селі, з родиною, дітьми, онуками.

ДОСЬЄ «УМ»

Енвер Ізмайлов

Гітарист, композитор.

Народився 12 червня 1955 р. у Фергані (Узбекистан). Закінчив музичне училище мистецтв по класу фагота, сам навчився грати рок–музику на електрогітарі. Винайшов теппінг — прийом гри, коли дві руки лежать на грифі гітари. У 80–ті роки був учасником джаз–групи «Сато». На початку 90–х переїхав на постійне місце проживання у село під Сімферополем. Із 1995 р. — член президії Джазової асоціації України.

Брав участь у джазових фестивалях у Латвії, Росії, Фінляндії, Німеччині, Норвегії, Франції, Італії, Австрії, Швейцарії, Швеції, Голландії, Англії. Альбоми: The Eastern Legend (1993), «Мінарет» (1998), «Східна легенда» (1999), With My Best Wishes! (2004), Around the Black Sea (2007), River Of Time (2009).

Народний артист України.