Чи має жінка право?
Поштовхом до цього звернення для депутатів став лист Тернопільсько–Зборівського єпарха Василія Семенюка з проханням «допомогти змінити у Конституції України положення про штучне переривання вагітності, бо воно не узгоджується з християнським ученням і гуманним ставленням до людської особи». «Православна та католицька церкви навчають, що людина отримує безсмертну душу в момент зачаття, тобто від моменту зачаття у лоні матері росте і розвивається людська особа, знищення якої шляхом аборту рівнозначне смертельному гріху зумисного вбивства вже народженої людини», — аргументують депутати.
Відколи у 20–х роках минулого століття аборти були узаконені, в суспільстві не стихає дискусія: чи морально це — вбивати життя, яке вже зародилося? І чи має право жінка вирішувати там, де є воля Господа? Противники абортів категоричні: навіть крихта хліба — це хліб, і людський зародок — це дитина, яка має право на життя. Нікому ж не спадає на думку з доброго дива відтяти собі руку чи ногу. Чому ж так легко ми вирішуємо долю часточки себе? Їхні опоненти впевнені, що не можна порівнювати яйце з курчам. І додають, мовляв, довкола нас багато людей, чиє життя залежить від нашої доброї волі: ми ж вирішуємо — дати грошей жебраку на хліб чи дитині на операцію, але ж ніхто не силує нас віддавати свою нирку хворому. Так і в ситуації з незапланованою вагітністю: це насильство — змушувати жінку дарувати життя небажаній дитині.
Правда, частина суспільства в своєму ставленні до абортів усе ж тримається золотої середини. Адже ситуації бувають різні: вагітність загрожує здоров’ю матері або дитина має народитися з вадами. До такої думки схиляються й лікарі. Треба визнати, що переривання вагітності за медичними показаннями дозволене в більшості країн світу: держава все–таки зацікавлена у здорових громадянах. І лише церква закликає змиритися з будь–яким випробуванням: мовляв, у кожного свій хрест та на все воля Божа...
Заборона нічого не змінить
«Повністю заборонити аборти, як цього хотіли б релігійні конфесії, в сьогоднішньому цивілізованому суспільстві неможливо, — каже «УМ» Юлія Давидова, завідуюча акушерським відділенням екстрагенітальної патології Інституту педіатрії, акушерства та гінекології. — У повоєнний час у Радянському Союзі така заборона вже була. І ні до чого хорошого це не привело: підвищилися смертність та кількість ускладнень унаслідок підпільних абортів. Якщо сьогодні заборонити штучне переривання вагітності, то жінки поїдуть в інші країни і зроблять це там, або збільшиться кількість абортів, виконаних у позалікарняних умовах.
Позбавлятися дитини для матері — протиприродно... Але коли вагітна жінка приходить до акушера–гінеколога, як правило, її пізно відмовляти — вона вже все вирішила. Хоча і вмовляємо, і переконуємо, і психологів залучаємо. Наприклад, у ситуації, «ми вже маємо одну дитину, але машину не купили» ще вдасться переконати, що машину можна купити й пізніше. А якщо чоловік покинув жінку і їй здається, що вона не зможе сама поставити дитину на ноги, якщо нема підтримки родини або вагітність настала внаслідок зґвалтування, то все одно вона вчинить по–своєму. І якщо лікар скаже: «Я цього не робитиму», де гарантія, що жінка не вийде з кабінету і не кинеться з відчаю з моста? Або ж піде на аборт до якоїсь бабці. Внаслідок некваліфікованого втручання отримаємо сепсис, приберемо матку. І кому ми зробимо добре? І ця дитина не народилася, й наступні ніколи не народяться.
Забороною ми нічого не змінимо. Зусилля суспільства, медиків, релігійних організацій у питаннях протидії абортам мають бути спрямовані на виховну і роз’яснювальну роботу щодо планування вагітності, чистоти шлюбу, профілактики незахищеного сексу і раннього статевого життя. Ось це має бути основним. Якщо дівчинка–школярка знатиме, що аборт — це гріх, це може поламати їй життя або зробити інвалідом, то й масштаби проблеми будуть зовсім іншими.
У країнах Скандинавії, якщо жінка не бажає народжувати, її знайомлять із бездітною парою. Вона народжує, а її дитина одразу отримує батьків. Звісно, за дев’ять місяців вагітності жінка може й передумати та залишити дитину собі. Потім вона буде лише вдячна, що вберегли її від фатального кроку».
...Кілька років тому мені зателефонувала подруга. «Порадь, що робити. Я вагітна. Він дитини не хоче». Як у цьому випадку можна давати поради? Адже береш відповідальність за чуже життя. «Що я робитиму з дитиною? Житло орендую, чим платитиму за нього й за що взагалі житиму, коли піду в декрет? Він же не допомагатиме...» — плакала подружка, якій здоровий глузд підказував, що треба погоджуватися на аборт. На щастя, їй трапилася хороша лікарка, яка не вмовляла, а просто пояснила, які наслідки може мати для жінки у 30 років така операція. Подружка народила сина. Потім перевезла до Києва маму. Коли дитині виповнився рік, влаштувалася на хорошу роботу. Продала мамин будинок і, доклавши кредитних грошей, купила квартиру в столиці. «Знаєш, якби не дитина, я б і досі нарікала на життя та малу зарплату на зйомній квартирі. У мене не було б нічого! Це син змусив мене діяти. Ніколи собі не пробачила б, якби тоді зробила аборт». Як тут не згадати стару притчу: якщо вирушаєте у тривалу й важку подорож, візьміть із собою маленьку дитину. І сили, які з’являться у вас для неї, допоможуть здолати найскладніший шлях...
СТРАШНА ЦИФРА
Щороку в світі народжується близько 120 мільйонів дітей і близько 60 мільйонів гине від абортів. Тобто кожна третя зачата дитина так і не з’являється на світ.
ДО РЕЧІ
Чого хочуть тернопільські депутати?
Змінити статтю 27 Конституції України і викласти її у такій редакції: «Кожна людина має невід’ємне право на життя від моменту зачаття до природної смерті», а також вимагають скасувати ч. 6 ст. 281 Цивільного кодексу України та викласти ч. 2 ст. 25 Цивільного кодексу в такій редакції: «Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її зачаття». Крім того, тернополяни закликають посилити кримінальну відповідальність за проведення незаконних абортів.
КОМЕНТАР З ПРИВОДУ
Олена Беденко–Зваридчук, член Комітету медицини Асоціації юристів України:
— Згідно з Конвенцією про права дитини, дитиною є кожна людська істота до досягнення нею 18–річного віку. Але, приміром, Аргентина ратифікувала Конвенцію, уточнивши, що термін «дитина» означає людську істоту з моменту зачаття й до 18 років. Українське законодавство, згідно з 25–ю статтею Цивільного кодексу, визнає права дитини з моменту народження. Законодавством усього 4 країн із 193 аборти заборонені. В 119 країнах переривання вагітності допускається тільки за умови загрози для життя чи здоров’я матері. 70 країн дають право жінці самостійно вирішувати, чи готова вона дати життя новій людині. До таких країн належить і Україна: ст. 50 Основ законодавства України про охорону здоров’я дозволяє жінці перервати вагітніть на терміні до 12 тижнів. Водночас суспільство схиляється до того, що широке розповсюдження абортів протирічить праву дитини на життя.
Наразі світова практика передбачає два види показань для штучного переривання вагітності: медичні та соціальні. Але, наприклад, у Німеччині, Іспанії, Швейцарії аборт за соціальними показниками заборонений. Адже соціальні показання (інвалідність, перебування за ґратами, розлучення в період вагітності, наявність у сім’ї дитини–інваліда, рівень доходів на одного члена сім’ї) вельми умовні і в їх рамки вписується більша частина середньостатистичних сімей. Водночас повна заборона штучного переривання вагітності неможлива, оскільки це передбачувано потягне за собою велику кількість кримінальних абортів.