Адміністрація vs секретаріат

Адміністрація Президента Віктора Януковича ще не набула в суспільстві таких демонічних рис, як це було за часів Дмитра Табачника, Віктора Медведчука, а почасти — й Віктора Балоги, але, всупереч Конституції, стала реальним центром української політики. Нещодавня заява Нестора Шуфрича про те, ніби «всі складнощі у владі в тій чи іншій мірі стосуються діяльності Сергія Льовочкіна (глави АП)», зайвий раз підтверджує міру впливу Банкової на політичні процеси в Україні.

«УМ» попросила фахівців «минулого призову» проаналізувати, наскільки відрізняється робота адміністрації часів Януковича від секретаріату Ющенка.

Один голос. Януковича

Перше, на що звертають увагу експерти, — це різні умови, в яких довелося працювати командам Ющенка та Януковича. «Було проведено політреформу. Секретаріат був однією гілкою, а парламент — іншою. Вони постійно конфліктували, — каже Валентина Руденко, заступник глави секретаріату Президента Віктора Ющенка. — Звичайно, хотілося б, щоб між цими органами влади існувала гармонія, але її не було. В Ющенка не було більшості, навіть своєї фракції в парламенті. Якщо ви попитаєте депутатів — вони вам висловлять купу претензій про секретаріат».

Пані Валентина пригадує, що на парламентську трибуну чи на прес–конференцію міг вийти кожен нардеп і висловити яку завгодно думку про СП. Навіть при тому, що цей депутат був із «рідної» фракції «НУНС».

Натомість адміністрація Президента Віктора Януковича працює «у стилі one voice». «Принцип «одного голосу» часто діє під час виборчих кампаній. Політтехнологи працюють над тим, аби команда говорила одні й ті самі речі. Один «месидж» транслюється різними спікерами. Бувають різні нюанси, але одна думка доноситься як генеральна лінія», — ділиться думками з «УМ» пані Руденко. Новій владі вдається вести таку «одноголосу» політику, адже адміністрацію Президента, уряд і парламентську більшість контролює конкретна політична сила — Партія регіонів.

І все ж нова команда двічі дала тріщину. Перший раз — коли було звільнено Володимира Семиноженка (це рішення, прийняте на Банковій, було вельми несподіваним для обох боків вулиці Грушевського, але ВР і Кабмін його підтримали). Наступного разу «тріснуло», коли Нестора Шуфрича перевели з посади міністра надзвичайних ситуацій у крісло заступника секретаря РНБО. Остання перестановка засвідчила конфлікт усередині «регіоналів». Зокрема, неприязнь однієї із фракцій усередині ПР до голови АП Сергія Льовочкіна. Утім пані Руденко відзначає, що, не зважаючи на цю колізію, Партія регіонів продовжила говорити одним голосом. «Це був особистісний конфлікт. Хлопці з’ясовували стосунки. Однак вони визнали, що лідер у них один», — каже пані Валентина. Водночас екс–заступник глави СП вважає, що це лише початок — надалі розкол посилюватиметься.

Хто буде громовідводом?

Політолог Вадим Карасьов, який був політтехнологом Банкової–2009 та радником голови СП часів Ющенка, звертає увагу на те, що специфіка діяльності колишнього секретаріату та нової адміністрації проявляється вже в самій назві: за нових умов Льовочкін займається здебільшого адмініструванням.

«Секретаріат працював в умовах політичної конкуренції між владою та опозицією. А також в умовах дуалізму виконавчої влади, коли Прем’єр–міністр і де–юре, і де–факто мав політичний статус і разом із Президентом змагався за роль глави виконавчої влади. Секретаріат значно менше займався адмініструванням політики. Він був у тому числі й політичним інструментом Президента в стосунках із конкурентами та опозиційними силами. Якщо з Прем’єром велася інституційна боротьба, то з опозицією — ідеологічна. За часів Ющенка секретаріат не міг не бути політичним органом», — відзначає директор Інституту глобальних стратегій Карасьов.

Що ж до адміністрації Президента Януковича, то вона працює в нових координатах. «Між Президентом і Прем’єром нема конкуренції, бо це — уряд Президента, — каже в коментарі «УМ» пан Карасьов. — Ми не бачимо конкуренції і в парламенті — там є лояльна пропрезидентська більшість. Тому для адміністрації Президента не потрібно бути інструментом політичним — вона інструмент адміністрування. З Банкової керують і урядовими, і парламентськими процесами. АП має на них вплив».

Цікаве спостереження: за часів Ющенка, мабуть, усі знали голову секретаріату і на ім’я, і на вигляд. Особливо це стосується Віктора Балоги, який мав намір побудувати на Банковій «альтернативний уряд» — із контрасигнацією, регулярними дорученнями й директивами Кабінету Міністрів, перевірками на дотримання урядом національних інтересів тощо. Натомість навряд чи більшість людей знають особу, котра нині очолює АП. Бо Сергій Льовочкін стоїть за лаштунками й веде тіньову роботу.

Вадим Карасьов каже, що Льовочкіну нема сенсу висовуватися. «У нинішніх умовах весь негатив, який формуватиметься невдачами нинішньої влади, лягатиме на Прем’єр–міністра. На відміну від старої моделі, коли весь негатив брали на себе Дмитро Табачник, Віктор Медведчук чи Віктор Балога. Тож Льовочкіну не треба бігти поперед Азарова в пекло. Громовідводом буде не він», — каже Карасьов.

Політолог передбачає, що така система породить конфлікти. Ситуація з Шуфричем — перша ластівка. Крім того, Вадим Карасьов звертає увагу на проблеми у стосунках між Льовочкіним і заступником голови АП Ганною Герман. «Оскільки конфлікти з політичної сфери переходять в непрозору, кабінетну та кулуарну площину, то конфліктність почне генеруватися в адміністрації, в команді», — резюмує політолог.

Які кадри за кадром?

Колишня заступник глави СП Валентина Руденко вважає, що звільнення Шуфрича з уряду, а також відставки Володимира Семиноженка та Віктора Бойка відкрили ще одну проблему нової влади — кадрову. «Партія регіонів п’ять років розповідала про те, що в них є кадровий резерв і вони можуть заповнити всі вакансії фаховими кадрами, до голови останньої сільради. Пригадайте їхні слова: «У нас така лава запасних — усіх замінимо». А тут виявилося, що ці кадри — неефективні», — говорить Руденко. Пані Валентина вражена тим, що заступником міністра з питань надзвичайних ситуацій було призначено сина Ганни Герман — Миколу Коровіцина. «Не можна призначати заступником міністра людину, в якої є лише три роки трудового стажу, тільки за те, що він — син «зама» глави адміністрації Президента. Спочатку він помічник депутата і водій — а потім координує в міністерстві питання Євро–2012», — підкреслює Валентина Руденко.

Колишня заступник глави СП здивована тим, що наразі Банковій усе сходить з рук, при тому що секретаріат Ющенка скрізь критикували. «Коли нас сиділо в кімнаті троє — я, прес–секретар Президента Ірина Ванникова і головний аналітик Ростислав Павленко — і ми радилися з якогось питання, то в нас було шість університетів на трьох. Ми вмикали телевізор, а там якийсь неук із Партії регіонів казав: «Ми прийдемо — ми їх мітлою виметемо». Ви не уявляєте, як це було прикро слухати», — відзначає Валентина Руденко.

Банкова, давай новини!

Ще минулого тижня Руденко як професійний знавець медіа–сфери звертала увагу на «сон» Банкової. «На сайті Президента — жодної новини, самі привітання. А коли ми працювали й не було новин до 12–ї ранку, до нас уже стукали журналісти: «Що ви там робите? Чому нема новин?». Діяльність була під контролем», — зауважує пан Руденко.

Згодом виявилося, що Віктор Янукович перебуватиме у тривалій відпустці (до речі, заздалегідь про неї не повідомили). І на сайті Банкової з’явилися якісь новини: Віктор Янукович щось доручив, когось узяв під контроль, зустрівся в Криму з Миколою Азаровим...

«Владі вдалося зібрати телеканали під свій контроль. А ми мали неприйнятний інформаційний режим. Будь–хто міг висловити що завгодно про секретаріат Президента. Пригадайте історію про РНБО. Юлія Володимирівна сиділа на засіданні, потім вийшла до журналістів на вулицю, наговорила, що хотіла, — і це передали на всю країну. Ціле засідання РНБО, всі раціональні рішення потонули в цій брехні», — пригадує Руденко.

Вадим Карасьов погоджується з думкою, що Віктору Януковичу та Сергію Льовочкіну легше працювати з огляду на прихильність більшості центральних ЗМІ. «В умовах конкурентної демократії Віктор Ющенко не міг керувати медіа — міг лише домовлятися. Президент міг брати участь у медійній грі на тих же умовах, що й інші ключові політичні гравці. А нинішня адміністрація Президента намагається взяти мас–медіа під контроль, вона стає монополістом», — зауважує політолог.