Еротичні історії

У середу під вечір перед ясні очі фестивальної публіки з’явився автор «Стрілочника», «Летючого голландця» і «Душки» — Йос Стеллінг. Голландський режисер відвідує Україну не вперше: до цього його запрошували на київську «Молодість», він знімав тут кіно, тепер — він голова журі Одеського кінофестивалю. Надто перейнятий своєю суддівською роботою, щоб давати практичні заняття, він усе ж зустрівся із поціновувачами своїх фільмів на так званому «майстер–класі». Публіка прийняла майстра «на ура!», ловила кожне його слово, вдячно аплодувала після кожної відповіді. Йос Стеллінг відплатив тією ж монетою. Його відповіді були змістовними й відвертими (врахуймо, що на деякі питання він відповідає, можливо, вже всоте), у поведінці — жодної зверхності чи претензії на зірковість. Наразі режисер закінчує роботу над фільмом, що має з’явитися наступного літа: «Дівчина й смерть» (The Girl And The Death), це російсько–голландсько–бельгійська копродукція, і знову з Сергієм Маковецьким.

Йос Стеллінг — один із тих режисерів, хто досяг визнання як у «довгому», так і «короткому» метрі, й, здається, маленькі фільми — його слабкість: «Короткометражка» тим хороша, що для неї не треба придумувати історію, бо історія потребує проблематики. Я би порівняв «короткий» метр з оперною арією, яка показує емоції», — розповів він на майстер–класі. Відразу пригадалася його робота над «Еротичними історіями», на що Стеллінг відрефлексував: «Я відразу погодився на пропозицію зняти еротичну новелу, адже це просто: є чоловік і є жінка — от вам уже й історія, тільки певні перепони в їхніх стосунках домислити. Короткий метр тим і чудовий, що не треба багато придумувати». Але з цією відповіддю досвідчений режисер потрапив у пастку, адже так сталося, що багато фільмів у конкурсі містять відверті сексуальні сцени, зокрема з мастурбацією. Одна кмітлива глядачка не упустила моменту, щоб поцікавитися, як Стеллінг ставиться до такого розгулу емоції. Але цензура не дрімала, й саме на цьому питанні зник звук, хоча ми все ж добилися відповіді режисера: «Я люблю еротичні сцени, але не сексуальні. Емоції можна передати й без сексу, коли чоловік і жінка просто знаходяться поряд, коли ж вони зливаються — там немає місця для камери».

Це у Стеллінга немає, а у представників молодшого покоління російських режисерів дуже навіть є. Фільм про «це» і трохи більше зняв учасник конкурсної програми Андрій Кавун, автор «Кандагара». Стрічку «Дітям до 16...» продюсував Петро Тодоровський, тож вибір оператора був логічним — Сергій Михальчук (надто вже вдалим був їхній тандем у роботі над «Коханцем»). Отож у новому фільмі Михальчук знову багато працює із крупним планом, розтягнутим, ніби співучим, кадром, і додає дрібку нових емоцій через розмитий, мов у призмі краплі чи скельцях калейдоскопа, фокус. У такому антуражі нам оповідають love story cучасних студентів: Лея кохає Кирила, Кирило кохає Дашу, Даша нібито захоплена Максом, і він відповідає їй тим самим. Після одруження Даші та Макса, Кирило усвідомлює, що саме ця дівчина — кохання його життя. Він кидає Лею, розриває дружбу з Максом і отримує те, заради чого, як здавалося, варто боротися. Допоки... через три роки не зустрічає красиву й успішну Лею. «А чи знаєш ти, що таке любов? Ви ж не вмієте кохати!» — репліка батька нареченої може бути лейтмотивом усього фільму. Ех! Невже не вміємо? Так, як в історії «Вам і не снилося»?.. Хоча й знімати так уже не уміємо — глибоко, психологічно, щоб від самого шепоту мурашки йшли по шкірі. У будь–якому випадку, «Дітям до 16...» — добротний прокатний фільм.

Єдина в конкурсі британська картина на темі сексу не зациклюється, а переймається лінгво–психологічними проблемами. «Скелети» (Skeletotons) Ніка Вітфільда розбирається зі скелетами у шафі, себто секретами, які бентежать четвірку героїв: двох детективів, що займаються пошуками зниклих людей, та матері й дочки, що втратили, відповідно, чоловіка й батька. Фільм визначений за жанром як «чорна» комедія швидше скидається на невдалу пародію на «Секретні матеріали». Девіс і Беннет метушаться по садибі із допотопними приладами, що мають вловити присутність зниклого на цьому світі, у перервах між цим сваряться, докоряючи один одному зацикленістю на власних комплексах. У процесі виловлювання привидів розслідування перетворюється на детектив, і виявляється, що глава сімейства «зник» у напрямку до нової родини. Слабенька інтрига, слабенькі характери героїв (на певну мить глядача може зачепити хіба дитяча міміка товстуна–детектива), ще й відсутність цікавих діалогів змушують без тіні докорів покинути глядацьку залу, не додивившись фільм до кінця.

Після такого якраз на часі пройтися «Французьким бульваром» і переглянути «Спеціальні покази». Ці програми пропонують «Невдах» Жана–П’єра Жене (на його рахунку, нагадаємо, мегапопулярна «Амелі»), «Ілюзіоніста» Сільвена Шоме (номінованого на «Оскар» за «Трійцю із Бельвілля») й «Незвичайні пригоди Адель» від Люка Бессона. Viva France! n