Дотримуватися журналiстської етики «вчилися» в Будинку вчителя.
Комісія з журналістської етики, організація, яка, як нагадав її голова Володимир Мостовий, зародилася із надр корпоративної акції 2001-го року «Журналісти — за чесні вибори», збиралася у суботу на свій з'їзд. Фахова зустріч не випадково відбулася саме зараз, коли у всіх на слуху висунення майбутніх кандидатів у Президенти. «Захід нам дає зрозуміти, що поки держава не візьметься за послідовне впровадження норм демократії, зокрема свободи слова і дотримання прав журналістів, говорити про реальне приєднання України до Євросоюзу не доводиться. Чи не головним «лакмусовим папірцем» у цих процесах мають стати чесність і прозорість виборів наступного Президента країни», — каже пан Мостовий, головний редактор громадсько-політичного тижневика «Дзеркало тижня». За його словами, «ми є свідками того, як певні владні сили готуються перетворити суспільство на загальнонаціональний Мукачівський виборчий округ». «За таких умов значення об'єктивного, етичного висвітлення перебігу виборчої кампанії важко переоцінити», — відзначив він.
За рік, що минув, журналістів, які прагнуть не порушувати в роботі етичні принципи, побільшало до 600. Об'єднання вдалося офіційно зареєструвати в Мін'юсті як всеукраїнську громадську організацію з однойменною назвою, а члени комісії налагоджували контакти з однодумцями в областях України (яких об'їхали 22) та за кордоном, встановивши тісні зв'язки з Комісією зі скарг на пресу Великої Британії та спілкою журналістів цієї країни, з німецькою Радою з преси та Спілкою журналістів ФРН, обмінявшись думками щодо етичної проблематики з колегами з Норвегії, Естонії, Боснії, Угорщини, Польщі, Чехії. «За рекомендацією британських колег нашу організацію прийняли до Європейського альянсу рад з преси. Це дало змогу донести до наших європейських колег інформацію про те, що в Україні примножуються сили, ладні боротися за свободу слова», — повідомив Володимир Мостовий.
Можливо, комісія працювала й дещо скромно, як закидали деякі учасники зібрання, однак досить ефективно, чим муляла очі владі. Про це свідчить той факт, що, за словами Мостового, в «темниках» від Адміністрації Президента з приводу поїздок у регіонах значилося: «Прохання ігнорувати». А значить, за час, що минув, журналістська ініціатива працювати чесно набула ще більшої актуальності. «Чи не найбільшим гріхом вітчизняних ЗМІ перед співгромадянами є заангажованість. Причому як у провладних, так і в опозиційних. А найбільшою розкішшю спілкування з читачем і глядачем стала об'єктивність», — констатує Володимир Павлович.
До речі про «темники», які фактично є порушенням 15-й статті Конституції, що забороняє цензуру. На переконання Мостового, одного дзвінка було б достатньо, щоб скасувати цю ганебну практику: «Сіверінсен просить журналістів: «Покажіть!», Сорос просить: «Покажіть!», представники ОБСЄ просять: «Продемонструйте!». Президент обіцяє Соросу розібратися. Та не царська це справа! Треба просто набрати три цифри по «сотці» (спеціальній телефонній лінії влади. — Авт.) і спитати: «Шановний пане Васильєв (мається на увазі, звичайно Генпрокурор)! А чи довго ще будуть по світах ганьбити моє чесне ім'я, пов'язуючи його з тими горезвісними «темниками»? Проведіть ретельне розслідування і притягніть отих «темникарів» до відповідальності!» Але «сотка» мовчить...»
Не випускають з уваги представники комісії і той випадок, коли журналістів навмисне зачинили у прес-центрі Кабінету Міністрів, щоб ті не змогли взяти коментар у першого віце-прем'єра Миколи Азарова щодо входження України до Єдиного економічного простору. «Ми вже майже півроку разом з Академією української преси, Незалежною журналістською медіа-профспілкою перебуваємо в листуванні з Генеральною прокуратурою з приводу того інциденту, — прокоментував «УМ» Володимир Мостовий. — У результаті отримали таку відписку, що це механічно зробив один охоронець: він притримав двері, поки по коридору проходили члени уряду. Я сумніваюсь, що вони 20 хвилин там проходили — це демонстрацію треба робити. Прокуратура власне розслідування не робила, а передала все Кабміну. Тобто ті, на кого ми скаржилися, отримали скаргу. Це тягнеться до цього часу. Тому ми вирішили просто судитися».
А щоб підтримати дух тим, хто принципово не «лягає» під чиновників, Михайло Батіг, екс-керівник агенції УНІАН, який зараз очолює корпорацію «Інформаційні системи України», запропонував додати до Етичного кодексу ще один пункт: «Найсерйознішим порушенням журналістської етики є служіння владі, а не суспільству». Його, попри дискусію та 12 голосів «проти», підтримала більшість журналістського загалу. Окрім того, комісія планує звернутися з пропозицією до керівництва Мін'юсту про включення до програми юридичного всеобучу держслужбовців розділу про норми законодавства, які регулюють обов'язки державних органів та їх посадових осіб перед журналістами і засобами масової інформації — щоб ті знали, що порушують, коли тиснуть на журналістів або просто їх ігнорують, закриваючи інформацію від очей громадськості.
Утім трапляється, що журналісти й самі дозволяють владі використовувати себе по повній програмі. Редактор «УМ» Михайло Дорошенко розповів свіжий випадок, коли волинський «губернатор» дзвонить головi обласної органiзацiї НСЖУ: «Я очолив штаб Януковича, мобілізуй на роботу журналістів», — і той з готовністю пристає на пропозицію, просячи навзамін подарувати редакції машину. Це — реалії, за яких про етику і об'єктивність у висвітленні подій говорити не доводиться.
Як слушно підмітив Єгор Соболєв, який після звільнення з «Українських новин» позиціонує себе як незалежний журналіст, у журналістському середовищі до етики ставлення, як до дорогої краватки, яка може бути (і тоді ти — крутий хлопець), а може її не бути (і це також не біда). Проте насправді це не так, етика — не галстук, а життєва необхідність. Без дотримання етичних принципів медіа-ринок України залишатиметься таким же недорозвинутим і малопривабливим, преса — залежною, а телебачення підконтрольним «темникам», тому ще однією метою новообраної Комісії з журналістської етики буде популяризація досвіду роботи ЗМІ, які успішні як бізнес-структури, а тому не піддаються контролю «згори».
За рішенням з'їзду, тепер Комісія звітуватиме раз на два роки, а не на рік, як раніше, отож наступний з'їзд відбудеться саме перед наступними — парламентськими — виборами. Тепер до її складу входять 23 журналісти — 9 представників iз Києва і 14 з регіонів. Зокрема, кияни Володимир Мостовий («Дзеркало тижня»), Михайло Батіг (корпорація «Інформаційні системи України»), Микола Вересень, Михайло Дорошенко («Україна молода»), Сергій Гузь (Київська незалежна медіа-профспілка), Валерій Іванов (Академія української преси), Ігор Лубченко (НСЖУ) Єгор Соболєв і Сергій Рахманін («Дзеркало тижня»), а також харків'янин Зураб Аласанія (медіа-група «Об'єктив»), Василь Бедзір («Україна і світ сьогодні», Ужгород), Олексій Будько (Фонд соціального захисту журналістів Донецької області), Анатолій Гуменюк (Рівненська ОДТРК), Анатолій Жупина (херсонська газета «Новий день»), Володимир Здоровега (професор Львівського національного університету), Тетяна Котюжинська (делегована від Дніпропетровська), Данило Кляхін (Медіа-центр «Кандидат», делегований від Миколаєва), Людмила Кучеренко (Полтавський обласний медіа-клуб) Леонід Зверєв з Одеси, Світлана Кабачинська (Хмельницька обласна організація НСЖУ), Леонід Капелюшний («Литературная газета», Одеса), Енвер Сеїт-Джелілов (кореспондент «Інтерфаксу-України» в Луцьку) та власкор «УМ» у Сумській області Алла Федорина. Тут же, одразу після з'їзду, відбулося перше оргзасiдання новообраної комісії, яка переобрала своїм головою Володимира Мостового — на третій термін.
1. Свобода слова та висловлювань є невiд'ємною складовою дiяльностi журналiста.
2. Найсерйознiшим порушенням журналiстської етики є служiння владi, а не суспiльству.
3. Журналiст має з повагою ставитися до приватного життя людини.
4. Висвiтлення судових процесiв має бути неупередженим щодо звинувачених. Журналiст не може називати людину злочинцем до вiдповiдного рiшення суду.
5. Журналiст не розкриває своїх джерел iнформацiї, окрiм випадкiв, передбачених законодавством України.
6. Повага до права громадськостi на повну та об'єктивну iнформацiю про факти та подiї є найпершим обов'язком журналiста.
7. Iнформацiйнi та аналiтичнi матерiали мають бути чiтко вiдокремленi вiд реклами вiдповiдною рубрикацiєю.
8. Редакцiйна обробка матерiалiв, включаючи знiмки, текстiвки, заголовки, вiдповiднiсть вiдеоряду та текстового супроводу, тощо не повиннi фальсифiкувати змiст.
9. Факти, судження та припущення мають бути чiтко вiдокремленi одне вiд одного.
10. Точки зору опонентiв, в тому числi тих, хто став об'єктом журналiстської критики, мають бути представленi збалансовано. Так само мають бути поданi оцiнки незалежних експертiв.
11. Не допускається таке вибiркове цитування соцiологiчних дослiджень, яке призводить до викривлення змiсту. Журналiстськi опитування громадян не повиннi фабрикуватися з метою отримання наперед визначеного результату.
12. Журналiст зобов'язаний зробити все можливе для виправлення будь-якої поширеної iнформацiї, якщо виявилося, що вона не вiдповiдає дiйсностi.
13. Журналiст не повинен використовувати незаконнi методи отримання iнформацiї. Журналiст при зборi iнформацiї дiє в правову полi України i може вдатися до будь-яких законних, в тому числi судових, процедур проти осiб, якi перешкоджають йому в зборi iнформацiї.
14. Плагiат не сумiсний iз званням журналiста.
15. Нiхто не може бути дискримiнований через свою стать, мову, расу, релiгiю, нацiональне, регiональне чи соцiальне походження або полiтичнi уподобання. Вказувати на вiдповiднi ознаки особи (групи людей) слiд лише у випадках, коли ця iнформацiя є неодмiнною складовою матерiалу.
16. Журналiста не можна службовим порядком зобов'язати писати чи виконувати будь-що, якщо це суперечить його власним переконанням чи принципам.
17. Незаконне отримання журналiстом матерiальної винагороди чи будь-яких пiльг за виконаний чи невиконаний журналiстський матерiал є несумiсним iз званням журналiста.
18. Журналiст має бути особливо обережним при висвiтленнi питань, пов'язаних iз дiтьми. Журналiст та редактор повиннi мати обгрунтованi пiдстави для висвiтлення приватного життя неповнолiтньої особи (осiб) та дозвiл на це вiд її батькiв чи опiкунiв. Неприпустимим є розкриття iмен неповнолiтнiх (або вказування ознак, за якими їх можна розпiзнати), якi мали вiдношення до протизаконних дiй, стали учасниками подiй, пов'язаних iз насильством.
Коли Валентина Руденко, радник Президента Віктора Ющенка, у 2006 році на великій нараді у Секретаріаті (тоді так називалася президентська адміністрація) казала, що Росія готується до війни з Україною, інші відповідали, що це її суб’єктивний погляд. >>
Із минулого квітня, коли врешті-решт прийняли закон про суспільне мовлення, активно обговорюються питання перетворення у нову за суттю і змістом, не залежну від влади структуру державної Національної телекомпанії, видимою частиною якої для широкого загалу є ефіри Першого Національного. >>
Депутат кількох скликань, нині керівник Комітету Верховної Ради з питань свободи слова й інформації Микола Томенко для оприлюднення свого ставлення до телевізійних політичних ток–шоу і їх ведучих активно використовує блогосферу. Він різко негативно ставиться до того, що громадянин іншої країни Савік Шустер веде, по суті, передвиборчі програми, що заборонено законом, і закликає податківців прискіпливіше слідкувати за доходами телевізійників–заробітчан. У розмові з Миколою Володимировичем ми вирішили з’ясувати, чи такі досить радикальні судження й оцінки в інтернет–просторі трансформуються в офіційні депутатські запити й ініціативи. >>
Якщо інформацію про життя в Україні черпати з ефірів телеканалів, можна вважати, що влада тільки те й робить, що дбає про «маленьких» українців, і живемо ми чи не найкраще у світі. Насправді ж маємо суціль економічні й політичні проблеми, а свобода слова засобів масової інформації здебільшого перетворилася на піар можновладців. Чому нас, м’яко кажучи, дезінформують і чи можна боротися з інформаційними маніпуляціями — з цими питаннями ми звернулися до медіа–експерта Наталії Лигачової. >>
Минулого тижня Верховна Рада 345 голосами призначила на посаду голови стратегічного перед виборами парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації Юрія Стеця. З народним депутатом–медійником, кандидатура якого стала компромісом для провладних й опозиційних сил, говоримо про можливості відстоювати права опозиційних журналістів та майбутні парламентські вибори. >>
Запроваджувати День україномовної преси недоцільно — так написала від імені Президента України Ганна Герман у відповіді на звернення Координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства «Меморіал» ім. Василя Стуса. Звернення було датоване 25 листопада 2011 року, «Україна молода» писала про цю ініціативу. Відповідь радника Президента — керівника головного управління з гуманітарних і суспільно–політичних питань АП датована 3 січня. Те, що пані Герман не вклалася у визначений законом термін відповіді, — дріб’язок у порівнянні з висловленою позицією влади. >>
