Переможниця першого сезону «Народної зірки», домогосподарка з Маріуполя Уляна Рудакова(в центрі), співала разом із Потапом і Настею. (Фото з сайту e–motion.tochka.net.)
«А ти знаєш, що у вас завтра кастинг на «Народну зірку» проходить? Я вже в поїзді, завтра чекай, готуй пісню. Все, па, в мене гроші на рахунку закінчуються».
Так коротко, ясно й без будь–яких «привіт» чи «як справи» може озватися тільки моя двоюрідна сестра Уляна. І байдуже, що востаннє ми бачилися на Різдво — кому–кому, а Улі я завжди готова підставити сестринське плече.
Коли ми з Уляною приїздимо в село до її матері, тітки Марії, й заводимо «Зеленеє жито, зелене», на кутку перестають нестися кури. Тож коли на телебаченні почалася ера усіляких реаліті–шоу на кшталт «Фабрики зірок», тітчині сусіди, які йменують нас не інакше, ніж «народні артістки», все дивувалися, що ми досі не беремо там участі. «Ну які з нас зірки? Там дівчатка по 16 років, а нам уже ось–ось 30 стукне. Якому продюсеру це потрібно?» — відмахувалися ми з Уляною. Але минулого року на телеканалі «Україна» з’явилося шоу, до участі в якому запрошували не лише юних перспективних талантів, а й тих, кому «далеко за», — аби лише «співали душею». «Дівчата, там навіть старі баби брали участь — сам бачив! — розповідав шанувальник нашого таланту сусід Петро. — Записуйтеся туди, бо кому ж і бути народними зірками, як не вам!»
«Може, й справді?» — радилися ми з Улею. Поки розмірковували, кастинги вже пройшли і почався новий сезон шоу. Було це вже з півроку тому — я й забула про ту розмову. А тепер сестричка майже опівночі повідомляє, що завтра ми йдемо пробуватися в «народні зірки». Дай, думаю, хоч гляну, як те шоу виглядає.
Добре, що є інтернет. Після дзвінка Уляни всю ніч із п’ятниці на суботу я присвятила перегляду попередніх двох сезонів «Народної зірки». Гм, та це ж для нас раз плюнути! Учасники якісь безголосі й непереконливі, а журі он по 10 балів ставить... Правда, декого з голосистих із шоу швидко виперли, але самі винні — занадто витребенювалися, от глядачі за них і не проголосували. Та ми з Улею там усіх «умиємо»!
Добре, що Улянин поїзд прибував опівдні — після безсонної ночі про ранішнє вставання годі було й думати. «Улько, — цікавлюся обережно, — а ти хоч знаєш, як ці кастинги виглядають? І що співати? Це ж, мабуть, готуватися якось треба...» — «Не дрейф, Катерино, все буде «пучком»! Що, ми мало пісень знаємо? На місці зорієнтуємося».
Ну на місці — так на місці. Київський — останній після кількох регіональних — кастинг відбувається в Будинку культури «Більшовик». На сайті проекту написано, що реєстрація учасників з 8:00 до 14:00 — ми встигаємо з півгодинним запасом. Щоправда, потім виявляється, що реєструють і в 15:00, і навіть о 16–й — як пояснюють замучені дівчата на столах реєстрації, їм дали завдання видати анкети всім, хто прийде, аби лише до завершення кастингу.
Які, думаємо, чуйні люди. У цю мить повз пролітає заплакана дівчина з криком: «Там просто садисти якісь сидять, вони нас усіх ненавидять!». «Не пройшла...» — шепочуться в черзі. Ми з Улею перезираємось: може, не такі вони вже й чуйні...
Зате в черзі, яка займає увесь хол досить невеличкого БК, — однозначно всі «свої». «Анкети беріть у реєстраторів, заповняйте всі графи і ставайте за мною — ой, ви що, перший раз? А я вже на обох сезонах була, і на «Суперзірці», і на «Фабриці» — я вже багатьох тут знаю. Бачите того хлопця? Він завжди на всі кастинги ходить, співати геть не вміє, але все одно приходить знову. А оте бачите? Це насправді дівчинка, а всі думають, що хлопчик! А я знаю, бо ми на «Суперзірці» перетиналися — тільки не пройшли, але це все через те, що в мене тоді ангіна була», — щебече Аня. Ми всього лише спитали, де взяти анкети для реєстрації, але доброзичлива дівчина одразу взяла над нами шефство.
Ані — майже 17, вона живе з мамою в Боярці і регулярно оббиває пороги всіх можливих кастингів на всі можливі «зіркові» шоу. «Я точно буду зіркою, але поки що далі першого туру відбору ніде не пройшла. Ну й нічого, я у своїх силах упевнена — мамі сказала, що цього разу поїхала вступати в університет. Але я співачкою буду, дався мені той універ! Тут у журі викладачка з «Глієра» (музучилище. — Ред.) сидить, як я пройду, то попрошуся до неї на курс! Або Бистрякова (композитора, який також у журі) попрошу допомогти», — не вмовкає нова знайома. Забігаючи наперед: і цього разу її чекала невдача.
Заповнюємо анкети. Ім’я, прізвище, по батькові, паспортні дані (для неповнолітніх — треба вказувати паспорт когось із батьків), різні питання: зріст, вага, сімейний стан... Уже 15:00, а ми все в черзі — реєстратори стомилися й пішли на обід. У холі — неймовірна духота, але більшість охочих стати зіркою не розходяться: по–перше, на вулиці — теж + 38, по–друге — бояться пропустити чергу.
«Це просто знущання якесь: минулого разу кастинги відбувалися при 20–градусному морозі — в мене навіть голос замерз, — а тепер така спека», — скаржиться 40–річний Василь. Він приходить на «Народну зірку» вже втретє — перші два рази його жорстоко «обламали», заявивши, що в чоловіка немає голосу. «Цього разу я й гітару взяв — хай побачать, що я не лише співаю, а ще й композитор!» — пишається Вася.
Із гітарами стоїть ще група молодих людей — судячи із зовнішнього вигляду, рокерів–неформалів. «Нам по фіг, що нам тут скажуть — ми прийшли потусити», — із показовою недбалістю констатують «тусовщики».
Є в черзі й інтелігентні жінки та чоловіки років за 60 — вони стоять переважно мовчки, якщо запитують щось у сусідів — то дуже вишуканою українською мовою.
«Чи ви здуріли — хто ж таке пише?!» — це турботлива Аня поцікавилася вмістом наших анкет. В Уляни у графі «на що ви витратите виграш у шоу» чесно написано: «Куплю квартиру». Уля з чоловіком і дворічною донькою туляться в крихітній «хрущовці» з його батьками і сестрою, а на зарплату медика і вчителя хімії квартиру не купиш. За перемогу в «Народній зірці» обіцяють 500 тисяч гривень.
«Та хто ж захоче з вас робити зірку, якщо ви купуватимете квартиру! Треба писати: вкладу гроші в розкрутку себе як співачки, — пояснює наша нова знайома. — У графі «мій найбільший недолік» (до речі, анкети — російськомовні) треба писати не «лінива», як у вас, а щось на зразок «занадто працьовита».
Ще в анкеті є пункти: «найкраща риса вашого характеру», «чи брали ви участь у подібних шоу і в яких», «із якою зіркою вітчизняної естради хотіли б заспівати», «улюблена пісня», «чи маєте хвороби, які можуть завадити участі в програмі» тощо. В останній графі зазначено, що в разі виходу у фінальну частину телешоу ваша участь у зйомках обов’язкова, тому треба підтвердити можливість присвятити всього себе «Народній зірці» з 1 жовтня по 31 грудня.
«Мене ж із роботи виженуть...» — перелякано шепоче Уляна.
Та що там казати — і мене виженуть. Але хіба можливість стати зіркою цього не варта? «Нічого, як знайдете продюсера — зароблятимете такі «бабки», що про роботу й думати забудете, — заспокоює Аня. — Найбільше заробляють на корпоративах. Концерти, диски — це фігня. На виступах перед багатими дядями можна до 50 тисяч за вечір доларів отримати!»
Повз проходить сяюча красуня років 16–17 із фігурою топ–моделі і, що головне, — із заповітною зіркою в руках. Таку картонну посвідку видають усім, хто пройшов кастинг і вийшов у «другий тур», після якого залишиться значно менше потенційних учасників. Останній етап — найскладніший: із тих, кому пощастить потрапити у фінал, зірки вибирають собі партнера. «Можеш пройти всі відбори, опинитися у фінальній тридцятці, а жодна зірка з десяти тебе не вибере, бо ти для неї занадто талановитий або красивий, і затьмарюватимеш», — пояснює «ветеранка» Аня.
«Ну що там?» — кидається до щасливиці із зіркою заінтигована черга. «Усе прекрасно! В журі — чудові люди, дуже доброзичливі, жартують постійно. Ви, головне, співайте побільше пісень, щоб вони змогли визначити, який у вас діапазон і репертуар», — охоче ділиться досвідом «півфіналістка».
Ура, можна вважати, що ми вже у фіналі!
Нарешті здаємо анкети, реєстраторка фотографує нас і відпускає. На годиннику вже по 16–й. На прослуховуванні — 110–ті номери. У нас із Улею — за 290–й. Прикидаємо, що в кращому разі чекати нам іще годин шість.
У сусідньому парку Пушкіна претендентами на звання «народної зірки» зайняті майже всі лавочки, але ми таки знаходимо вільну місцину — не сидіти ж у душному приміщенні. «Ми з дочкою тут із четвертої ранку сидимо, електричкою приїхали. Не пройшла моя Танєчка... Нічого вони в талантах не розуміють!» — обурюється худюща літня жінка в хустці, розкладаючи на газеті варені яйця, домашню ковбасу, помідори та хліб. Вельми тілиста Танєчка років 20 у мереживних лосинах і блузці з рюшами сердито констатує: «Вони (журі) нас усіх ненавидять і тільки й мріють, щоб швидше відшити! Мені Бистряков сказав, що я в ноти не потрапляю. А я «Чорнобривці» цілий місяць тренувала!» На цих словах Танєчка заводить «Чорнобри–и–ивців насіяла мати», та так фальшиво, що в нас в’януть вуха, а білка на сусідньому дереві ледве не падає долі. Якщо всі «зарізані» конкурсанти так співають, то в нашому проходженні у наступний етап і сумніватися нема чого.
Сидимо, чекаємо. Добре, хоч воду з собою взяли. «Привіт, а ви ж теж учасниці? — підходить пузатий блондин років 40–50. Дядько стоїть у самих шортах і обливається потом: — Я вже думав не йти в таку спеку, але таки зібрався із силами. Мені Меладзе на кастингу до мюзиклу «Україна сльозам не вірить» сказав, що такий талант, як я, обов’язково має бути на сцені. Але до себе не взяв — каже, занадто вже я фактурний. Ну на «Народну зірку» я точно пройду».
Саша — так звати нового знайомого — професійний актор і навіть «засвітився» у якомусь не надто популярному серіалі. «Співати я почав недавно — раптом потягнуло... Уже й у кастингах на шоу «Україна має талант» участь брав, і ще в різних... Перший тур завжди проходжу, а потім — пролітаю. Тепер сюди прийшов. Ух, я їм ушкварю! Я з Бистряковим знайомий — мировий мужик! Ну, ми з ним не говорили, але я поруч стояв: він анекдоти травить — заслухаєшся! І Таю Повалій бачив — от як тебе, й Олександра Пономарьова, й Ані Лорак — вона така маленька...»
За кілька годин сидіння на одній лавці Саша встигає розказати про всі свої акторські й співочі проби, невдалі одруження, проблеми з вагою («раніше я був атлетом, качався в залі, а тепер десять днів на дієті сиджу — а живіт ні на міліметр не зменшився!») та численні спроби стати зіркою телешоу. Про «Народну зірку» він, виявляється, нічого не знає: для дядька стало відкриттям, що в програмі треба співати не самотужки, а в дуеті з якоюсь вітчизняною знаменитістю. «Ех, я б хотів із Лорак. Така краля! А то деякі худі, як дошки, або пика страшнюча, а мислять себе зірками. Хоча б подивилися, куди пнуться!» — обурюється «красень».
У різних кінцях парку тим часом лунають пісні: народ тренується. Ми з Уляною й собі заводимо коронну: «Зеленеє жито...» Сусідні лавки заходяться в оваціях.
Десь о восьмій вечора повертаємося в Будинок культури. До нашої черги ще довго, тому слухаємо тих, хто вже побував або ось–ось збирається зайти у «святая святих». Перед очі журі запускають по десятеро претендентів. Доленосні зірки отримують одиниці.
У фойє зібралася групка веселих дівчат і хлопців — вони прийшли на кастинг компанією. Гурток почергово заводить «Сіла птаха», «Червону руту», «Если есть в кармане пачка сигарет», пісні Бейонс, Леді Гаги та «ВІА Гри». Усі голосисті, що ховайся. Неподалік репетирує ще одна довгонога краля модельної зовнішності, почувши глибоке контральто якої замовкають навіть попередні співаки. Ірина (так звати дівчину) на «Народну зірку» прийшла вперше. І вже, вважай, влучила в десятку: таке рідкісне поєднання зовнішності й таланту трапляється нечасто.
Ми з Улею перезираємося: може, не такі ми вже й зірки? Але змарнувавши вже понад шість годин (добре, хоч субота), вирішуємо залишитися до кінця. «Пам’ятаєш, як дядько Петро казав? Краще шкодувати про те, що зробив, ніж про те, що не зробив», — несміливо зауважує сестра.
Укотре переконуємося: більшість учасників, судячи зі співів і у фойє, і в туалеті (а тренується хто де може — багато хто співає під плеєри або в компанії з друзями), навіть на наше дилетантське вухо особливим талантом не вирізняються.
Що ближче до кінця прослуховування (а загалом зареєструвалося трохи більше 300 людей), то більше сліз ллють ті, хто виходить із кімнати журі. Тепер уже ніхто на запитання «що там відбувається» не відповідає доброзичливо. «От зайдете — й побачите», — сухо кидає юнак, який незадовго до того виводив рулади непоганим ліричним тенором. «Ідіоти, на що ви сподіваєтеся?! Там усе за гроші, таланти нікому не потрібні! Вони тільки вдають, що вас слухають, — обурюється хлопець у тенісці й джинсах. — А ще їх фріки (клоуни. — Ред. ) всякі дуже тішать: таких можна потім по «ящику» показувати й висміювати. Таким фріком може стати кожен із вас, а ви ще й у черзі стоїте!»
Із витягнутими обличчями повз проходить та сама компанія дружних співаків. «Ну що, хто засмутився?» — показово байдуже цікавиться одна з дівчат, якій найкраще вдавалися пісні Крістіни Агілери. «Ха, та ну, дрібниці, пішли пити пиво», — не менш показово відмахується решта. На очах у кількох дівчат блищать сльози, одна, не стримуючись, хлюпає носом.
«Чого ви тут маринуєтеся? У них уже давно зірки закінчилися, вони з 210–го номера жодну людину не вибрали!» — подає іншу версію черговий невдаха. А й справді, щось давно нікого вже не вибирали в наступний етап. Але ж зрозуміло, що як трапляться справжні таланти, зірку їм неодмінно вручать! І цими талантами будемо ми!
Повз проходить лютий Саша: «Такого ще не було, щоб я навіть перший етап відбору не пройшов. Куплені вони всі!» — констатує актор і, викручуючи мокру від поту сорочку (накинув–таки для пристойності), прямує до зупинки «маршрутки».
«І я не пройшов... Але прийду ще і ще, і ще — вони не знають, яке в мене велике майбутнє», — сумно констатує чоловік років 35 в елегантному костюмі. Павло ходить на всі без винятку кастинги потенційних «зірок». Поки що жодна спроба успіхом не увінчалась, але певні здобутки є: «Ось я з Бистряковим і Медведєвою, ось ми з Неліпою», — хвалиться Паша фотографіями. «Я взагалі–то бізнесмен, але хочу стати зіркою», — зізнається.
Наприкінці дня журі, схоже, стомилося: замість десяти учасників викликають уже по двадцять, а слухають значно швидше, ніж раніше. І жодної виданої зірки — може, й справді закінчилися?
Нарешті підходить наша черга (на годиннику — майже 10–та вечора). Господи, ми ж і досі не вирішили, що співатимемо! «Затягуй «Жито» — не прогадаєш, — вирішує Уля. — А далі зорієнтуємося на місці». На всяк випадок подумки складаю список пісень, якими вражу журі.
Перед тим як запустити нас у зал, дівчина з рацією проводить інструктаж: заходимо тихо, одразу всі двадцятеро, не галасуємо; говорити й співати тільки в мікрофон, інакше «камера не почує»; співати винятково російською чи українською.
Повногруда краля на височезних підборах намагається розпитати у нашої інструкторки, хто з журі добріший і чи справді за зірку–перепустку вимагають гроші. Інструкторка запевняє, що її найняли на роботу на три тижні, і нічого вона не знає.
На той час, коли ми з Уляною нарешті потрапляємо до зали, нам уже байдуже, пройдемо ми чи ні. Від голоду животи поприлипали до хребтів, неймовірно хочеться пити й нарешті про все це забути.
До всього, потрапляємо в одну групу з голосистою Іриною — якщо вже когось із нас і виберуть, то це точно її...
Сцена в залі відгороджена ширмами, за якими сидить поки що невидиме нам журі. Усіх двадцятьох учасників садять на перший ряд в чисельному порядку. На сцені постійно має бути не менше двох людей: один перед журі, один — напоготові. Там же, за лаштунками, нудиться ведучий шоу — Максим Неліпа.
Перша з нашої двадцятки, в якій чомусь тільки жінки, вилітає швидко — журі її майже не слухало, одразу «зарубало». Наступна — оригінальна бабуся років під 70 у подертих капронових шкарпетках. Ледь чутно заводить «Катюшу». Журі обриває після першого куплету і просить заспівати ще щось. Бабуся одну за одною затягує ще дві пісні — знову невдача. «Гарно співаєте, але нам, на жаль, не підійдете», — лунає лагідний голос Володимира Бистрякова. «Зате я й на голові стояти можу, і танцювати!» — повідомляє конкурсантка.
Тим часом Неліпа за сценою активізувався: схопив мікрофон, «налаштував» оператора з камерою і чекає. Ну звісно — «фрика» знайшов.
Після того як безкомплексна бабця продекламувала на камеру вірш і закружляла Максима в танці, прослуховування відновлюється. Одна за одною переді мною проходять дві дівчини — ледве чутно щось пропищали, я б сама таких «зарізала». Наступною йде Ірина. Ух, зараз вона їх «порве»!
Але що це? Замість очікуваного гучного контральто, яким ми стільки разів сьогодні милувалися, лунає якесь белькотіння. «У вас надто слабенький голос — нам такі непотрібні!» — тон Бистрякова вже далеко не такий доброзичливий.
Ірина вилітає з–за декорацій, ковтаючи сльози: «Перехвилювалася...»
Тю, дивна вона — чого хвилюватися? У журі — звичайні люди, що нам, звикати співати перед людьми?
Нарешті настає й моя черга. Сміливо виходжу на сцену, беру мікрофон... і раптово розумію, що забула всі пісні, які знаю. «Я взагалі–то цілий день не їла», — намагаюся не так розчулити журі, як відтягнути час. «Співайте вже», — зневажливо кидає викладачка вокалу Медведєва, на яку найбільше нарікали попередні конкурсанти–невдахи.
Яке там «співайте» — звуку із себе вичавити не можу! Але, поглянувши на зневажливі погляди журі, таки затягую щось народне. Здається, фальшиво й надто тихо. Журі неприховано кривиться й вустами Володимира Бистрякова виносить вердикт: «У нас сучасне шоу, а не нафталін. Наступний учасник!»
Оце так осоромилась. Іду зі сцени, боковим зором помічаючи круглі від подиву очі Уляни.
За дверима всі втішають Ірину, в якої справжня істерика. «Він назвав мій спів «беканням»! — ридає дівчина.
Аж ось із залу червона, як буряк, виходить Уля: у неї теж нічого не вийшло. «А тебе взагалі не чути було, тільки якісь незрозумілі звуки», — повідомляє знервована сестра.
Ні, ну як же так сталося? Більше ніколи на такі проби не підемо! Усе куплено, «перепустки» в наступний тур швидко закінчуються, талантів не беруть і взагалі...
«...Ті дівчата, що Агілеру співали, казали, ніби скоро ще якийсь кастинг буде. Давай підемо? Ми ж тепер знаємо, як це все відбувається», — десь через чверть години глибокодумно промовляє Уляна. І я погоджуюся. Хай йому грець, ми ж таки вміємо співати! А що перехвилювалися — з ким не буває.
Володимир Бистряков,
композитор, член журі проекту «Народна зірка:
— Нам не потрібні пошуковці титулу «зірка», дівчатка і хлопчики, які відкривають рот під фонограму. Специфіка нашого шоу така, що передача йде тільки в прямому ефірі й із живим звуком, тому відбувається такий жорсткий відбір. Важливо вибрати людей із голосом, які вміють співати й не бояться сцени. Як показує практика, таких багато, але їх іще треба затягнути на кастинг. Тому що люди старшого віку не звикли ходити по таких заходах. Проте нерідко саме ті, кому за 35, «запалюють» значно яскравіше, ніж молодь.
...За останні кілька років найбільша проблема телебачення і, зокрема, музичної сфери — спрямованість на підліткову поверхову публіку. Через це музичне мистецтво значно опустило професійну планку. Що можуть запропонувати ті ж «фабриканти»? У них немає репертуару, все скупе та убоге. Шоу «Народна зірка» іншого формату. Його завдання — відродити високе пісенне мистецтво, сучасне та минулих років.
Учасники музичного шоу «Народна зірка», створеного за оригінальним сценарієм, — десять дуетів, що складаються із зірок естради та виконавців з народу, обраних за результатами всеукраїнського кастингу. Головний критерій відбору — вміння і бажання співати. Вік та зовнішність значення не мають. Після попередніх кастингів у кількох найбільших містах України (цього разу — Донецьк, Дніпропетровськ, Луганськ, Харків, Львів, Чернівці, Одеса, Сімферополь, Київ) ті, хто пройшов відбір, приїздять на фінальний кастинг у Києві. Там із 200 півфіналістів журі (цього разу до нього входили композитор Володимир Бистряков, викладач вокалу Наталія Медведєва та аранжувальник Сергій Грачов) відбирає 30 найдостойніших. Серед них десять запрошених зірок вітчизняної естради обирають собі по учаснику, з яким співатимуть у дуеті.
У кожному випуску шоу дуети отримують своєрідне завдання: вибрати музичний напрям, в якому їм належить підготувати наступний виступ. Всі номери виконуються «наживо». Оцінює старання учасників авторитетне журі, але вирішальним є голос телеглядачів, які можуть проголосувати за своїх улюбленців за допомогою СМС–повідомлень.
Фінальний кастинг нинішнього, третього, сезону проекту, відбудеться в Києві 31 липня. Саме шоу стартує в ефірі телеканалу «Україна» в жовтні.
У перших двох сезонах перемогу здобули домогосподарка з Маріуполя Уляна Рудакова (виступала разом із Потапом і Настею Каменських) та студент із Кременчука Сергій Лоб (співав разом з Ольгою Поляковою).
Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>
Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>
Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>
Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>
Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>
У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>
