Нечисленна когорта груп–ветеранів, що виникли наприкінці 80–х та на початку 90–х, створила власний неповторний дух і образ явища, яке ми звикли називати українською рок–класикою. Одна з головних рис класичних українських рок–гуртів — це переконлива індивідуальна харизма фронтменів тих груп, кожний з яких обрав собі сценічне амплуа. Незрівнянний «рагульський» суржик Сергія Кузьмінського з «Братів Гадюкіних», іронічно–дотепний, вишуканий і водночас кабаретово–розхристаний Михайло Барбара з «Мертвого півня», монументально–непохитний, зі своїми глибокими філософемами Андрій Середа з культового «Кому Вниз», фольклорно–панківська драйвова експресія Олега Скрипки з легендарних «Воплів Відоплясова», поетична рафінована самозаглибленість Тараса Чубая з «Плачу Єремії» очевидно контрастує із завжди виваженими, магічно–загадковими піснями–формулами Дмитра Доброго–Вечора — фронтмена групи «Вій». Хтось зауважив, що Дмитро — це справжній гуру язичницького рок–н–ролу, і я не здивуюсь, якщо через кілька десятків років «вієвські» пісні сприйматимуть як народну творчість, адже в сенсі всеохопності і лаконічності музичної мови він дійсно не знає собі рівних. До речі, на одному з культурологічних сайтів Дмитро знайшов свою знамениту пісню «Очі відьми», названу народною... Сьогодні поговоримо з Дмитром просто про музику…