Робота на «нулях»

Жнива 2010 року аграрне начальство Луганщини зустрічає зі змішаними почуттями. З одного боку, врожай вимальовується цілком пристойний. З іншого — в чотирьох районах на півночі області озимину мало не загубила льодова кірка. Як розповів начальник управління рослинництва Головного управління агропромислового виробництва Микола Мірошниченко, вона протрималася на посівах два місяці поспіль. Пересівати вже було пізно. Після того як кірка розтанула, здавалося, рослини одужали. Хворіти вони почали, коли пішли в колосся. Тепер на постраждалих територіях більше 20 центнерів з гектара не очікують.

І на крейді врожай буде

Микола Мірошниченко підказав і адресу найцікавішого в регіоні сільськогосподарського підприємства. Селянське фермерське господарство «Айдар–овоч» (Новоайдарський район), на жаль, овочі сьогодні не вирощує. За словами голови господарства Олексія Павлова, повернення до першої його спеціалізації господарство планує, причому в найближчі роки. Однак поки що економічні умови цього не дозволяють. Зате господарство може дозволити собі впроваджувати найпрогресивніші методи обробки землі під зернові. Точніше, поступово від цієї обробки взагалі відходити.

— Хороші землероби прагнуть творити своє господарство в гармонії з природою, — стверджує голова. — Ми маємо тільки спрямовувати всі процеси, а не витрачати сили на боротьбу з природою.

Олексій Леонідович знає, про що каже. Він не просто випускник сільськогосподарського вишу. Не так давно вчений–агроном завершив навчання в аспірантурі (от тільки робота 25 годин на добу не дає змоги захистити кандидатську), а отже, здатний належним чином оцінити сучасний, а точніше — багатовіковий досвід. Хоча, очевидно, скористатися ним, а також внести власні напрацювання, господарство значною мірою змусили природні умови.

Річ у тім, що розташувався «Айдар–Овоч» на землях колишнього радгоспу «Авангард». Фермерському господарству дісталося 4 тисячі гектарів. Це — приблизно половина всіх площ радгоспу, очевидно, не найкраща, оскільки чимала частина ріллі припадає на яри та пагорби. А пагорби на Луганщині переважно складаються з крейди та її різновидів. Особливість тутешніх ґрунтів у тому, що при «класичній» глибокій обробці плугом вони просто сповзають по схилах під першою–ліпшою зливою.

За «колгоспних» часів подібні процеси хвилювали аграрне керівництво в останню чергу; натомість приватний власник не може дозволити собі залишатися байдужим — так можна взагалі без ріллі залишитися. Тож Павлов із помічниками почав шукати вихід — і таки знайшов!

Справа техніки

Заступник голови селянського фермерського господарства з виробничих питань Сергій Бондар — не агроном. Він — інженер, а тому до проблеми підходить із техніко–економічними мірками.

— Ціни на сільгосппродукцію в нас, самі знаєте, не надто високі. А на техніку, добрива, пальне — весь час зростають. Тому намагаємося досягати результатів підвищенням урожайності та зниженням собівартості. Чому й почали використовувати так званий «нуль» — мінімальну обробку землі. У чому вона полягає? Скосили ми, приміром, торік пшеницю. Є в нас такий агрегат, що зрізає рештки стерні (сантиметрів десять), подрібнює їх і розкидає по полю. Тобто робить мульчу. Ця мульча не дає випаровуватися волозі — вже великий плюс при посіві навесні. Наступний етап — обробка гербіцидами восени чи на весні — і відразу посів сівалкою. Все — не треба орати, лущити, боронувати, а отже, економія солярки, зарплатні. І часу. А найголовніше — схили. Якщо проводиться обробка землі, то під час дощу разом із плодючим шаром змивається й насіння. За «нульової» обробки цього не відбувається — вода стікає по мульчі. До всього сама солома ще є й добривом.

Утім мінімальну обробку в господарстві поки що роблять. Неглибоку — сантиметрів на п’ять. Спеціальний дисковий культиватор зрізає пожнивні рештки і паростки бур’янів. Без цього поки що не можна обійтися — настільки запущеною є земля після колгоспного хазяйнування.

До речі, про техніку. Павлов шукає по всьому світу (переважно через інтернет і по всіляких міжнародних виставках) не просто новинки, а такі машини, що здатні реалізовувати його концепцію. Зараз шукає якусь спеціально пристосовану під «нуль» сівалку — ті, що є, вже його не влаштовують. Павлов навіть боїться називати її вголос — каже, таких у Луганську немає.

Привіт із Бразилії

За даними Павлова, вперше застосовувати «нульову» обробку схилів почали в Аргентині та Бразилії. В Україні — фірма «Агросоюз».

Як на мене, відкритим залишається наступне питання. Очевидно, що застосування «нульової» технології зберігає ґрунти; очевидно, що врожайність при цьому вища, ніж колись. Зрозуміло, господарство виграє в собівартості. А от якщо дотримуватися всіх нормативів «класичної» технології — при своєчасному й повному внесенні добрив, при обробці гербіцидами та інсектицидами — чи не більшим буде збір зерна з одиниці площі? Збирати врожай в «Айдар–Овочі» ще тільки починають, тому оцінювати його Олексій Леонідович відмовився. Повідомив лише, що врожайність жита цього року — 30 центнерів з гектара. Голова вважає — непогано, якщо знати, що сіялося жито на полі, де до того ріс соняшник. Власне, жито для Донбасу — культура не дуже характерна; пшениця родить у нас значно краще.

А взагалі, вважає Павлов, тих, хто зберігає ріллю на схилах пагорбів, держава має підтримувати в першу чергу. Із ним важко не погодитися. Особливо тим, хто ці пагорби бачить кожного дня і може належним чином оцінити швидкість ерозії ґрунтів.

Працювати не по–колгоспному

...Над робочим столом Сергія Бондара досі висить старовинна фотографія знатної трактористки Федосії Перової. Це — айдарська Паша Ангеліна, бригадир тракторної бригади ще колгоспу «Авангард».

— Заслужена жінка. Коли ми сюди прийшли, фотографія висіла, і ми не стали її знімати. Багато трактористів були з нею знайомі.

У колишньому радгоспі самих лише механізаторів було чоловік із тридцять. Та ще півсотні водіїв. У «Айдар–Овочі» дев’ятеро механізаторів і четверо водіїв. Із нинішньою технікою більше й не треба, пояснює Сергій Бондар. Імпортний трактор за зміну засіває 150 га, а раніше трактор МТЗ сіяв за день усього 20 гектарів. Отже, треба прагнути до нових технологій. Звичайно, непогано було б отримати допомогу від держави — хоч яку–небудь...

—  Вам довелося в колгоспі попрацювати? Є різниця?

— Звичайно, є. Я рік у цьому ж «Авангарді» й працював. Ми сьогодні навіть використовуємо вислів «працювати по–колгоспному», якщо хтось не надто добросовісно виконує свої обов’язки. Коли я працював у радгоспі — нікому ж нічого не було потрібно... Запчастин купити було нереально — живих грошей тут не бачили. Зарплата платилася зерном. Тепер, дякувати Богу, зарплати виплачуються.

— Великі?

— Я так скажу: механізатор може заробляти в сезон і тисячу гривень, і десять тисяч, і п’ятнадцять. А сезон починається у квітні й закінчується в листопаді. Вважаю, це пристойна зарплата. Але дуже важко знайти робітника. Нормального. Який хоче працювати і працює! Бо народ так звик і держава так привчила...

ДОСЬЄ «УМ»

Олексій Леонідович Павлов

Народився 1972 року в місті Красний Луч Луганської області.

У 1994 році закінчив Луганський сільськогосподарський інститут (нині — Національний аграрний університет) за спеціальністю учений–агроном. Працював у радгоспі «Авангард» агрономом.

У 2000–му заснував селянське фермерське господарство «Айдар–Овоч». Господарство спочатку спеціалізувалося на вирощуванні овочів, але в 2005–му перейшло на зернове виробництво. У 2007 році Павлов закінчив аспірантуру Луганського національного аграрного університету.

Минулого року телепрограмою «Сільський час» і компанією «АМАКО» був удостоєний звання «Найкращий господар України».