Музей Леніна повертається

«Музей без колекції — виставковий дім», — якось сказав турецький письменник, лауреат Нобелівської премії Ор­хан Памук. Два роки тому, напередодні 100–річчя з дня народження видатної майстрині Ма­рії Примаченко, Український дім вийшов за рамки виставкового дому і вперше презентував свої надбання. Зрозуміло, що тоді на презентабельному першому поверсі культурного центру розмістили твори Марії Примаченко, котрих у фондах Українського дому немає. Їх зібрали з приватних колекцій. А от другий і третій поверхи віддали під спадщину Українського дому, що дісталася від колишнього Музею Леніна. З фондової колекції, де зберігається понад 70 тисяч експонатів ХVIII—XXI століть, на світ Божий витягли кілька сотень живопису, графіки, скульптури, ікон, тканих рушників та японської гравюри. Як зізналася тодішня директорка Українського дому Наталя Заболотна, в них у підвалах зберігається переважно соцреалізм. Більшість робіт написані на ленінську тематику. Тоді для виставки відібрали тих авторів, з якими не соромно на люди вийти — Тетяна Яблонська, Сергій Григор’єв, Михайло Дерегус, Михайло Бойчук, Оксана Павленко, Микола Рокицький...

Цього року Український дім зі своїми фондами пішов по другому колу, котрий перетворився у наростаючу спіраль. Навесні перший «завиток» зробили виставкою «Вожді», присвяченою 140–річчю з дня народження Володимира Ілліча. Відвідувачі сприймали бюсти Леніна напівжартома. Адже розуміли, що «Вождів» виставили не просто так. У пригоді стала кругла дата. Однак, починаючи з Леніна, соцреалізм в Українському домі став не просто тимчасовим гостем, а цвяхом усіх наступних експозицій.

Днями на Європейській площі замайоріли афіші з назвою чергової виставки «Український дім відкриває фонди». У трьох залах представлено 150 експонатів. Молодому поколінню імена класиків української живописної школи ХХ століття — народних художників СРСР та України Вітольда Бялиницького–Бірулі, Якова Ромаса, Георгія Чернявського, Микити Попенка і Бориса Шумунова — мало про що говорять. І не дивно, оскільки майстри минулого століття писали те, що було актуальним для їхнього часу. Кому сьогодні хочеться споглядати картини, на яких красуються хлібні лани над Дніпром і домни Дзержинки Чернявського, димлячі труби заводів Якова Ромаса чи жінка, скульптуру якої ставили при в’їзді в передові села Радянського Союзу, написану Михайлом Кривенком. Зрозуміло, соцреалізму належить ціла доба, і щоб не забували — ці твори варто час від часу виставляти на тимчасових виставках у музеях. Але навіщо ними розпочинати експозицію? Придбавши квиток за 15 гривень, відвідувачі мимоволі починають кривитися, що це за виставка така соцреалістична.

Не вчитуючись у назви картин і не вдивляючись у глибину пейзажів, хочеться мерщій втекти у Великий і Малий зали на другому поверсі в пошуку порятунку. Там справді панує геть інша атмосфера. Один із залів займає серія неоромантичних пейзажів живописця–мініатюриста Сергія Лисицина. Своїм пензлем він описав Венецію і Сімеїз із різних ракурсів. Три роки тому художник приніс у подарунок Українському домові понад 60 власних робіт з умовою, що вони виставлятимуться раз на два роки. Відтоді пейзажі Лисицина регулярно спонукають відвідувачів пакувати валізи і рушати в далеку путь до сонячного моря.

Сусідом пейзажиста стала американка українського походження Міртала Пилипенко. Малий зал віддали під колекцію скульптур цієї неординарної авторки, котру вона подарувала Українському дому до Дня Незалежності 1991 року. Роботи Міртали відірвані від реальності. То вона прямує до світла, то прислухається до голосу в пустелі, то примирюється з чужинцями, проходить вузькі ворота, кружляє у космічних орбітах. Разом із бронзовими скульптурами авторка подарувала Українському домові серію лазерних фотомонтажів і фотографій. Свої роботи вона накладала на світлини з виглядом затемнення Сонця, галактики, комети, планети Земля. На диво, світ Міртали ідеально злився з зображенням космосу.

Після зна­йом­ства з Сергієм Лисициним і Мірталою пробачаєш організаторам виставки соцреалізм на першому поверсі і дякуєш, що вони показали власні надбання, які знають у світі, а в Україні ховаються у підвалах. Та директор Українського дому Оксана Гриценко випередила хвилю радості. За її словами, виставки з фондів відтепер проводитимуться постійно, при тому соцреалізм нікуди не дінеться.

Виставка «Український дім відкриває фонди» триватиме до 24 серпня.