Уже сьомий рік «Країна мрій» збирається на київському Співочому полі. А славиться не лише запальною українською атмосферою, а й тим, що її учасників та гостей можна впізнати в будь–якому куточку міста — по вишиванках. Цей невід’ємний елемент українського одягу на фестивалі пробуджує такий собі змагальницький дух серед учасників та гостей. Кожен намагається готуватись завчасно, вибираючи найгарнішу вишиванку з домашньої колекції і до найменших деталей обдумуючи свій костюм.

«Музей без колекції — виставковий дім», — якось сказав турецький письменник, лауреат Нобелівської премії Ор­хан Памук. Два роки тому, напередодні 100–річчя з дня народження видатної майстрині Ма­рії Примаченко, Український дім вийшов за рамки виставкового дому і вперше презентував свої надбання. Зрозуміло, що тоді на презентабельному першому поверсі культурного центру розмістили твори Марії Примаченко, котрих у фондах Українського дому немає. Їх зібрали з приватних колекцій. А от другий і третій поверхи віддали під спадщину Українського дому, що дісталася від колишнього Музею Леніна. З фондової колекції, де зберігається понад 70 тисяч експонатів ХVIII—XXI століть, на світ Божий витягли кілька сотень живопису, графіки, скульптури, ікон, тканих рушників та японської гравюри. Як зізналася тодішня директорка Українського дому Наталя Заболотна, в них у підвалах зберігається переважно соцреалізм. Більшість робіт написані на ленінську тематику. Тоді для виставки відібрали тих авторів, з якими не соромно на люди вийти — Тетяна Яблонська, Сергій Григор’єв, Михайло Дерегус, Михайло Бойчук, Оксана Павленко, Микола Рокицький...