«Козирні» несуни

Благодатну пору збирання врожаю хлібороби зустріли з надією і ... тривогою. Бо ж добре знають: виростити збіжжя, захистити його від шкідників та природних стихій — це тільки півсправи. Надто з огляду на те, що останнім часом їх усе частіше позбавляють виплеканого тяжкою працею збіжжя «пошесті» рукотворні. У тому числі й ті, які з дивовижною легкістю добираються і до настояних дозрілих полів, і до комор із найсучаснішими замками... Наша газета вже розповідала про «білокомірцевих» злодіїв та шахраїв, які буквально спустошували «засіки» сільгосппідприємств і фермерських господарств Полтавщини за допомогою підроблених платіжок та інших банківських документів. Щоправда, про фіктивність останніх селяни в цих випадках дізнавалися вже після того, як за їхньою пшеничкою чи соняшником і слід вичах. Зрештою, винахідливість різношерстих «несунів», які вирушають по чужий урожай уже не з відрами чи мішками й беруть одразу десятками або навіть сотнями тонн, практично не має меж...

Хто «кришував» грабунок фермера?

Та все ж «найгучнішою» цьогорічною шахрайською оборудкою в цій сфері стало викрадення на початку березня у миргородського фермера Віктора Коваля 100 тонн насіння соняшнику на суму близько 300 тисяч гривень. Тоді, напередодні посівної, його позбавили необхідного для виходу в поле «стратегічного запасу» навіть без «традиційних» банківських фальшивок. Перед фундатором фермерського господарства «Павільйон флори» та його помічником спритники розіграли справжнісінький спектакль із «подвійним» перепродажем високоліквідного товару. По вже завантажене на шість потужних КамАЗів насіння соняшнику приїхали полтавські ділки, котрі нібито встигли заплатити гроші раптово зниклому перекупнику, з яким фермер домовився про операцію купівлі–продажу раніше. А щоб розвіяти сумніви продавця, гості з обласного центру запропонували для пошуку «зниклого» звернутися до керівних міліціонерів у Миргороді.

Отже, тепер ситуація під контролем правоохоронців? Щиро вірячи в це, фермер дав згоду на перевезення свого товару в інше місто, де сировину для виробництва олії приймало спеціалізоване підприємство. Там, на території автотранспортного підприємства, завантажені КамАЗи навіть опломбували у присутності слідчого місцевого райвідділу міліції. Та буквально за ніч (!) на тому АТП встигли замінити директора, зірвати пломби й вивезти весь фермерський соняшник на приватний елеватор під Полтавою. Тож Віктор Коваль залишився і без свого соняшнику, й без грошей за нього... Такі дивовижні метаморфози дали підстави побратимам останнього говорити про діяльність на Полтавщині організованої злочинної групи з «висмоктування» чужих урожаїв, яка має свій «дах» у міліції.

Задля того, щоб вивести її на чисту воду й таки повернути миргородському колезі викрадене, вже через кілька днів після тієї масштабної березневої крадіжки терміново зібралася рада фермерської асоціації Полтавщини, на засідання якої запросили тодішніх «аграрного» заступника голови облдержадміністрації та першого заступника начальника обласної міліції. Високопосадовці обіцяли в усьому розібратися й допомогти скривдженому хліборобу повернути вирощений урожай або гроші за нього. Коли ж цього не станеться, фермери погрожували вдатися до перекриття стратегічних доріг краю й навіть до голодування. А в червні, тобто вже перед жнивами, їм знову довелося вирушати в Полтаву, щоб зібратися з того ж приводу. Бо ж з’ясувалося: за три місяці віз тієї проблеми практично не зрушив з місця! Тепер задля її вирішення Віктор Коваль та його колеги апелюють уже до повпредів нової влади, у тому числі й столичних...

Раз пішли «на діло» — депутат, керівний аграрій і вчорашній дільничний

Хоча не всім «козирним» мисливцям за чужим збіжжям вдається виходити сухими зі скаламученої ними води. Зовні збирання соняшнику на полі №315 поблизу сіл Кустолово–Суходілка і Новий Тагамлик Машівського району фактично нічим не відрізнялося від традиційної «битви за урожай». Спершу, як і належить, своєрідну «рекогносцировку» влаштували там досвідчені спеціалісти агровиробництва, за ними на поле заїхали комбайн і кілька вантажівок. А щоб механізатор не гаяв ні хвилини, його забезпечили навіть «польовим» харчуванням. Тож 57 гектарів упорали за півтора дня, намолочені майже 128 тонн насіння соняшнику одразу відвезли на елеватор під Полтавою (до речі, саме той, який фігурує й у згаданій вище «фермерській» справі). За таку чітку, злагоджену роботу всі учасники згаданого процесу могли б, звісно, претендувати й на додаткову винагороду. Однак трьом його організаторам вельми специфічні «премії» довелося «виписувати» правоохоронцям та суддям.

Бо ж невдовзі з’ясувалося: збирали, транспортували на елеватор і, зрештою, продавали врожай... чужий. Належав він товариству «Укрсільгосппром», яке орендувало землі у Машівському та сусідньому Новосанжарськорму районі. Причому до останнього часу опікувався цим підрозділом згаданого товариства з «корінням» у сусідній області мешканець Новосанжарщини Григорій Савлук. Із керівної посади у ТОВ «Укрсільгосппром» він звільнився за якихось два місяці до «ударної» косовиці соняшнику й одразу працевлаштувався на посаду заступника директора місцевої агрофірми «Аршиця». Однак без уваги майже «рідне» соняшникове поле не залишив...

Разом із двома досить відомими у Новосанжарському районі земляками — на той час непрацюючим (хоча його добре знали як багаторічного керівника місцевих сільгосппідприємств, депутата райради від Партії регіонів) Євгеном Панечком і пенсіонером МВС, колишнім дільничним інспектором міліції Володимиром Демиденком вони стали «застрільниками» вражаючої, передовсім ступенем нахабства, оборудки. Швидко знайшли й «виконроба» всіх операцій, аж до продажу чужого насіння зокрема, — знайомого підприємця з Полтави, котрий скуповував збіжжя. Той, у свою чергу, через приватні структури підшукав безпосередніх виконавців — комбайнера та водіїв КамАЗів. А оскільки пан Савлук залишався заступником директора агрофірми, то найнятий трійцею підприємець із Полтави вважав, що просять його скосити саме ввірену керівному аграрію площу, а значить, і та врожайна «битва» з подальшою реалізацією соняшнику є цілком легітимною... Зрештою, й діловими партнерами Григорія Івановича були вельми поважні особи, яких, здавалося, не запідозриш у схильності до злодійкуватих «витівок».

Вершки і корінці кримінальних «жнив»

Та чому до збирання врожаю залучаються винятково «сторонні» люди й техніка? І чому розрахунок за вирощене не «проводять» через касу сільгосппідприємства, покладаючись тільки на готівку, передану з рук у руки? Пізніше той самий таки «виконроб» із Полтави вже в іпостасі одного з головних свідків за порушеною проти надто підприємливого тріо кримінальною справою пригадував: домовляючись із ним, замовники найактивніше «педалювали» тему цін і часу. Мовляв, треба зібрати і продати насіння соняшнику якнайшвидше, без затримок на будь–які «формальності» — інакше за мінливої ринкової кон’юнктури можна прогадати з ціною... Розповів підприємець–перекупник і про те, як під час збирання соняшнику депутат Панечко телефонував йому на «мобільний» фактично щогодини, перепитував, скільки вже скосили. При цьому в слухавці було чути й голоси двох «компаньйонів» останнього — Савлука та Демиденка...

Згідно з «бухгалтерією» кримінальної справи, загальна вартість намолоченого на чужому полі насіння соняшнику сягнула 352 374 гривень — саме такою була сума завданих ТОВ «Укрсільгосппром» збитків. Трійці організаторів тих кримінальних «жнив», звісно, дісталося менше. Після продажу насіння та відшкодування затрат на його збирання і зберігання на елеваторі полтавський підприємець передав депутату–«регіоналу» Євгену Панечку 134 тисячі гривень, які «натхненники» оборудки розділили між собою на трьох. Також, як бачимо, непоганий «навар» виходить для кожного! Хоча, коли настав час відповідати за скоєне, вони намагалися відхрещуватися від нього та ламати комедію непричетності до більш ніж сумнівних «маневрів» на чужому полі. Мовляв, і косили ж, і молотили, і вивозили вкрадене інші...

Та показання свідків, роздруківки телефонних розмов, інші докази були вельми промовистими й дозволяли «вирахувати» справжніх ляльководів того брудного дійства. Зрештою, один з організаторів оборудки одразу після затримання розповів правоохоронцям, як усе відбувалося насправді, й навіть «здав» їм 23 тисячі гривень особистого «гонорару» за неї. Щоправда, потім, коли місцевий суд «випустив» його з–під варти, замінивши її на підписку про невиїзд, він, певно ж, не без допомоги адвоката «згадав», ніби тривалий час збирав ті гроші на весілля дочки. Хоча остання, за інформацією слідчих, жила з чоловіком у цивільному шлюбі, причому її родина спокійнісінько виплачувала довгострокові кредити за житло та автомобіль...

Коментар прокурора

— Розглянувши всі докази в сукупності, Новосанжарський районний суд засудив кожного з трьох фігурантів цієї кримінальної справи до 3 років позбавлення волі з конфіскацією половини особистого майна та солідарним стягненням 134 тисяч гривень на користь ТОВ «Укрсільгосппром», — зазначив у коментарі для «УМ» заступник прокурора Полтавської області Володимир Петров. — При цьому була застосована «пом’якшувальна» стаття Кримінального кодексу з урахуванням позитивних характеристик, колишніх заслуг, депутатства, досвіду керівної роботи засуджених тощо. Але з таким пом’якшенням прокуратура не погодилася. Хоча б тому, що саме той досвід і, власне, статус депутата районної ради, керівного аграрія та колишнього дільничного міліціонера фактично сприяли скоєнню злочину, вводили багатьох людей в оману. Тож після апеляції державного обвинувача Апеляційний суд Полтавської області скасував вирок районного суду і «відміряв» Євгену Панечку п’ять із половиною років позбавлення волі, а Володимиру Демиденку та Григорію Савлуку — відповідно, чотири з половиною та чотири роки. Сума відшкодування ними збитків також збільшена до 352 374 гривень. Законність цього вироку нещодавно підтвердив і Верховний Суд. Вирок, як бачимо, досить суворий, але, без сумніву, справедливий. Важливо тільки, щоб це усвідомили ті, хто, прагнучи «поживитися» чужим урожаєм, і досі сподівається на безкарність.