«Це Україна — Африка, а не ПАР!»

«За рівнем інфраструктури (дороги, торгові центри, житло, готелі) — це ми Африка, а не ПАР!» — робить висновок один із нечисленних українських туристів, який побував на чемпіонаті світу з футболу. Роман, програміст із Києва, відомий у інтернет–мережі «Живий журнал» під ніком lad_dal_lad_dal, влаштував собі майже двотижневу екскурсію до Південно–Африканської Республіки. Разом із трьома друзями він надумав їхати до Південної Африки ще тоді, коли шанси потрапити на чемпіонат мала збірна України. Після програшу «синьо–жовтих» у «плей–оф» вирішили план не міняти — надто вже цікаво. Тепер хлопці не лише збагатилися унікальними враженнями та викладають в інтернеті дивовижні фоторепортажі, а й можуть порівнювати підготовку африканців до ЧС–2010 із нашими приготуваннями до Євро–2012.

Дорога: візовий режим спростили під ЧС

«Полетіли до ПАР ще за тиждень до початку чемпіонату, бо так квитки були значно дешевшими, — розповідає Роман «Україні молодій». — Заодно заїхали на екзотичний острів Мадагаскар. Частина нашої групи затрималася в Африці трохи довше і встигла побувати ще й у провінції Лімпопо та в Мозамбіку. Авіаквитки з України до ПАР і назад із «зальотом» на Мадагаскар обійшлися приблизно у дві тисячі доларів».

Віза для поїздки в Південну Африку потрібна, причому, за відгуками мандрівників, отримати її досить непросто: все як на «шенген», та ще й перекладене англійською мовою. Але на чемпіонат світу процедуру спростили: для отримання візи було достатньо показати квитки на літак туди й назад, «тікет конфірмейшн» із ФІФА (підтвердження купівлі квитків на футбол, прислане в Україну поштою) та доказ бронювання готелю хоча б на перший день перебування в країні. Крім того, для «мундіалю» південноафриканці зробили візу безкоштовною (а так коштувала б 500 із чимось гривень).

Квитки на футбол купували на сайті ФІФА, офіційно, найдешевші — по 80 доларів США, розповідає Роман, знаний мандрівник по різних закордонах. У Південній Африці він відвідав «футбольні» міста — Йоганнесбург, Кейптаун з околицями та Нелспрейт.

Криміноген: африканці довели, що їхня країна гостинна щодо туристів

«Спочатку було трохи страшно, — каже Роман, — адже ніхто з нас у тих краях на іншому кінці Земної кулі раніше не бував. Готувалися до екстремальних вражень, до «іншого світу». Але насправді ПАР — принаймні ті великі міста, в яких мені випало побувати, — виявилася нормальною, цивілізованою країною. Кейптаун узагалі нагадав ситу Скандинавію. Я не помітив, щоб там жили бідніше, ніж у нас. Навіть навпаки. У містах — чистота й порядок».

Українці не наймали ніяких гідів, не вдавалися до якихось особливих заходів безпеки. Просто дивилися в інтернеті, куди і як їхати, — брали напрокат авто і їхали. На мис Доброї Надії біля Кейптауна, де сходяться Індійський і Атлантичний океани, їздили навіть автостопом. Послуговувалися також громадським транспортом — і все обійшлося (паспорт в одного з наших украли на Мадагаскарі, але то зовсім інша країна й інша історія). Хоча, пригадаймо, на початку ЧС тільки й було розмов, що про розгул злочинності, часті пограбування та збройні напади на гостей «мундіалю».

Підсумкова статистика «навколофутбольного криміногену» така: до ПАР на чемпіонат приїхало близько 500 тисяч туристів з–за кордону; іноземні вболівальники стали жертвами трохи більш як 300 злочинів. Багато це чи мало для турніру тривалістю місяць, що охоплював фактично десять міст,— хай кожен оцінює зі своєї дзвіниці.

Місцеве населення загалом було налаштоване щодо туристів вельми доброзичливо, говорить Роман. І наводить такий приклад: «Одного разу заблукали ввечері в центрі Йобурга (так там скорочено називають найбільше місто країни — Йоганнесбург). Трохи злякалися, бо темно, навколо повно чорних — і жодного поліцейського, магазини й кафе вже зачинені (то була неділя). Крім того, не могли знайти стоянку таксі — там це зовсім не популярний транспорт. Прийшли на автобусну зупинку і звернулися до менеджера автобусної компанії: питаємо, як нам потрапити в Рендбург — передмістя, де ми жили (а передмістя там значно багатші порівняно з центром). Виявилося, що рейсів туди вже не буде. Але цей адміністратор посадив нас у порожній автобус–«гармошку» і сказав водієві: «Це туристи з України, давай знайдемо їм таксі. Бо якщо з ними тут щось станеться, я собі не прощу. Ми ж гостинна країна». Приємно було — потім навіть грошей не схотів брати».

Транспорт: електрички в ПАР убиті й небезпечні, зате автошляхи — ідеальні

За висновками Романа, найбільше проблем на чемпіонаті було з доїздом і пересуванням. Схоже, це буде слабкою ланкою і на нашому Євро–2012.

«Узагалі, там дебільна система громадського транспорту — автобуси і «маршрутки» без номерів, тільки місцеві знають, куди вони їдуть, — розповідає Роман. — Майже всі пересуваються машинами, і туристи теж здебільшого бронювали авто в прокатних компаніях». Вартість оренди — 400 рандів на добу (це помітно дешевше, ніж у Західній Європі). У рандах рахувати зручно, бо курс валюти ПАР — 1 до 1 гривні.

У ПАР ситуацію ускладнював ще й лівосторонній рух — «спочатку на орендованому авто кілька разів навіть на зустрічну смугу з незвички виїжджали».

Відомо, що загалом уряд країни–організатора виділив на підготовку ЧС 3,5 млрд. євро. З них 1,2 млрд. коштувала побудова й реконструкція стадіонів, і майже стільки ж — 1,16 млрд. євро — вкладення в модернізацію залізниці (не рахуючи додаткових 115,6 млн. євро на приміські електропоїзди). Із цим у ПАР трохи промахнулися: під час чемпіонату світу залізничним транспортом практично ніхто не користувався, адже він вважається найбільш небезпечним засобом пересування. «Ми поїздами не їздили, а от електричками по передмістях Кейпа (Кейптауна) — так, — розповідає Роман. — Електрички там дійсно «вбиті». Крім того, ніде не оголошують наступну станцію — доводилося постійно перепитувати в місцевих».

А от до чого в транспортній інфраструктурі немає жодних претензій, то це до автошляхів. «Дороги там ідеальні — багато де в Європі таких нема, не кажучи про Україну», — ділиться враженнями співрозмовник.

Мова: англійську там знають навіть негри–бомжі

«Якось у Кейпі йшли вулицею — причепився негр із відром і ганчіркою. Каже: «Я Джон, уже не злочинець — сидів у тюрмі (показує «татуху» на плечі), а зараз мию машини, живу на вулиці. Дай пару рандів — піду щось з’їм», — розповідає Роман про єдиний південноафриканський досвід, який можна вважати дотичним до криміногенного. Але цей випадок значно краще ілюструє іншу важливу картину: мовну. Джон із «татухою» говорив англійською.

«Англійську в ПАР знають усі, — ділиться враженнями Роман. — Правда, деяких негрів вдається зрозуміти з другого–третього разу. Але навіть ламаної мови достатньо для порозуміння!»

Згідно з офіційною статистикою, англійською мовою в ПАР постійно говорять до 9% громадян (знають її значно більше, але таки не всі). Найпоширенішими ж є мови зулу — 23%, коса — 18%, африкаанс (діалект нідерландської, мова переважно місцевих білих) — 14,5% і педі — 9,2%. Загалом у ПАР 12 офіційних мов, і саме англійська — провідна, що дуже стало в нагоді для організації футбольного чемпіонату. А от чи будуть через два роки київські, львівські, донецькі й харківські «джони» на вулицях так само вільно спілкуватися з гостями футбольної першості? Чи вивчить англійську бодай обслуговуючий персонал та міліція? Запитання риторичні.

Ціни: такі, як і в нас

Група українських туристів лишилася задоволена й рівнем цін на харчі в магазинах, що практично не відрізняються від наших. Середній чек за обід у непоганому ресторані на одну особу — 70–120 рандів. А ось ціни на готелі на час світової першості суттєво підскочили, зазначає Роман.

Стадіони: всі зручності, пиво й вувузели на трибунах та необізнані стюарти

«Від стадіонів враження найкращі, — продовжує Роман, — особливо від головного, «Соккер Сіті» в Йобурзі. Єдиний його мінус — незручне місце розташування. Всі чотири стадіони, на яких я був, — суто футбольні (трибуни близько до поля), зі зручними входами–виходами. Із пивом можна заходити, закладів харчування багато, біля кожного сектору — просторі туалети. Щоправда, в день відкриття чемпіонату на матчі Франція — Уругвай були величезні, годинні, черги до металодетекторів, про це навіть у місцевих газетах писали. Але потім організатори виправилися і пропускали швидко. Огляд був поверхневий — можна було при бажанні пронести будь–яку піротехніку. Парковки біля стадіонів можна було бронювати в інтернеті, а кому не вистачало місць — ставили машини на багаторівневих паркуваннях у місті, а звідти їхали автобусами. Громадський транспорт для власників квитків на матч був безкоштовний».

На тлі таких зручностей, нетипових для українських арен, наші хлопці відзначили той факт, що стюарти й поліція на стадіонах і біля них були не надто підготовленими: «У Йоганнесбурзі ми десь 40 хвилин шукали ticketing office, щоб заброньовані квитки забрати, то почули з десяток версій, де ж він розташований».

Ще один стадіонний недолік — постійний шум вувузел. «Це абсолютне зло, — заявляє Роман. — Після кожного матчу від тих труб голова боліла. Була потреба в затичках у вуха або якихось навушниках. У всіх місцевих, здається, було по вувузелі. І багато американців ці дудки брали — залежно від культури вболівання. Американці, скажімо, всі лазили з вувузелами, а от аргентинці чи словенці — переважно співали».

Рівень життя й політрежим: білі ховаються за колючим дротом під напругою й тікають до Австралії

Згідно з переписом 2001 р., у ПАР мешкало 9,6% білих. Але зараз ця цифра суттєво нижча. Адже після тривалого періоду апартеїду — утисків білими чорного населення — почався суспільний диктат темношкірих, щось на кшталт «апартеїду навпаки». Чисельність білих у країні поступово зменшується за рахунок еміграції. У 1985—2005 роках із ПАР виїхало близько 0,9 млн. білих, здебільшого активні люди у віці до 40 років та їхні діти. Емігрують до Північної Америки, Європи, Австралії і Нової Зеландії.

«Кажуть, тутешнім білим зараз важче знайти роботу, ніж раніше, — розповідає Роман. — Хоча білих бомжів ми не бачили, тільки чорних. Білі живуть переважно в передмістях, їхні будинки огороджені, згори — колючий дріт під струмом і таблички «Armed response» («Збройна відповідь») на кожному паркані. По «ящику» рекламують тривожні кнопки і пістолети, бо часті випадки, коли білих там грабують і ріжуть удома».

За словами нашого туриста, серед поліцейських білих — до третини. У певних великих районах країни білі становлять більшість. «Були в Нелспрейті в ресторані, то таке враження, що він тільки для білих, бо всі відвідувачі й офіціанти — білі», — каже Роман.

Частка чорного населення зростає ще й за рахунок припливу негрів із Зімбабве, які погоджуються працювати навіть за суттєво меншу платню, ніж південноафриканські бідняки. У зв’язку з цим два роки тому місцеві чорні влаштували масові виступи та погроми проти приїжджих чорних, загинули десятки емігрантів.

У Південно–Африканській Республіці середній дохід населення наближається до нижньої межі середньосвітового доходу. Але спадок апартеїду дається взнаки: білі вже не мають жодної політичної влади, навіть Національна партія — провідна в період апартеїду — саморозпустилася, при цьому близько 15% населення (із яких більшість — білі) живуть у найкращих умовах, тоді як 50% (переважно чорні) — у жахливих злиднях. Близько чверті населення становлять безробітні, які живуть на менш ніж 1,25 долара США на добу.

Середня тривалість життя в країні — усього 49 років (показник 2008 р.), проте вона істотно зросла з 2000–го, коли становила 43 роки.

За кількістю ВІЛ–інфікованих ПАР посідає перше місце в світі, поступаючись за відсотковим рівнем зараження лише трьом країнам–сусідам. Всього в Південно–Африканській Республіці заражено вірусом імунодефіциту близько 5,7 млн. осіб, що становить більше 18% дорослого населення країни (дані 2007 року).

Мінуси: футбол закінчиться, а що залишиться?

«Країна справила враження розвиненої, — підсумовує Роман. — Думаю, після чемпіонату туристів у ПАР додасться. Є на що подивитися плюс інфраструктура гарна. Хоча хтозна, як «мундіаль» на них уплине. Багато хто радіє додатковим робочим місцям, вважає, що жити стане краще, бо економіка отримала поштовх, країна — гарну рекламу і буде краще розвиватися. А деякі місцеві нарікали: мовляв, навіщо нам такі великі футбольні стадіони, якщо в нас футбол не популярний?»

Думку можна продовжити: великий футбол піде з країни, а що залишиться? Скептики відзначають чимало негативних моментів.

Очікувані грошові прибутки країни–організаторки дозволять у кращому разі «відбити» якраз ті кошти, що були витрачені урядом на підготовку до ЧС. Уряд ПАР набрав кредитів і наразі має їх віддавати. Ці позики можна було пустити не на будівництво додаткових спортивних мегаарен, а на боротьбу зі
СНІДом, бідністю та злочинністю. Не потрібно чекати чемпіонату світу з футболу, щоб дотягувати свою країну до цивілізованого рівня — цю аксіому слід затямити й українцям.

Приватний бізнес, окрім хіба що готельного, мало збагатився на чемпіонаті. В інтересах збагачення ФІФА вболівальники в місцях проведення змагань могли купити пиво, прохолоджувальний напій, морозиво лише конкретних фірм–спонсорів, і з сувенірами була та сама історія, і з таксі–автобусами.

Більшість робочих місць були тимчасовими.

3,2 млрд. доларів прямого заявленого доходу з ЧС–2010 — це дохід ФІФА, яка тепер витрачатиме ці гроші на свої потреби аж до бразильського ЧС–2014 (при цьому, варто зауважити, у південноафриканський «мундіаль» Міжнародна федерація вклала 1 млрд. доларів своїх коштів).

Організатори тішаться 500 тисячам туристів, які відвідали ЧС, — це трохи більше, ніж очікувалося. Але ж у 2006 році німецький «мундіаль» прийняв цілий мільйон гостей.

Словом, маємо низку великих футбольних форумів та їх господарів: ФРН — ПАР — Україна — Бразилія. Нам уже є і ще буде з чим себе порівнювати. А чи на нашу користь буде порівняння?..

ЩО НАЙБІЛЬШЕ СПОДОБАЛОСЯ

Найяскравіше враження туриста з Києва в ПАР — Національний парк Крюгера між річками Крокодиловою й Лімпопо, неподалік кордону з Мозамбіком. «Здоровенна територія, населена дикими тваринами, — описує Роман. — Платиш 150 грн. — і їдеш повільно, а дорогу перебігають зебри, антилопи, слони. Від одного «гейту» до другого 120 км їхати, а загальна протяжність заповідника із півдня на північ — 340 км. Головне правило — не виходити з машини, бо є леопарди й леви».

ОЦІНКИ

Зепп Блаттер,
президент ФІФА:

— Афроскептики присоромлені — з організаційної точки зору нинішній «мундіаль» вийшов не гіршим від попередніх чемпіонатів. При цьому він приніс країні, що його організувала, величезну користь як на політичному , так і на економічному фронті. Прогнози, що вболівальники з інших країн побояться їхати до Південної Африки, не виправдалися. Ми показали всьому світу, що футбол допомагає поліпшити наше життя. Цього тижня я став найщасливішою людиною на Землі.

Мішель Платіні,
президент УЄФА:

— Завдання було неймовірно важким, але народ ПАР упорався блискуче. Перший чемпіонат світу ФІФА в Африці пройшов із великим успіхом.

Правін Гордхан,
міністр фінансів ПАР:

— Наші доходи можна умовно розділити на прямі та непрямі. Прямі доходи — це ті гроші, що залишили в нас гості країни під час турніру. Вони платять у готелях, ресторанах, магазинах, а держава отримує з цього податок. Можу сказати, що прямі доходи будуть набагато більшими, ніж ми очікували. Ми прогнозували, що в ПАР приїдуть 200–300 тисяч туристів, а вийшло — понад 500 тисяч! Лише туристи зі США й Британії розплатилися в ПАР банківськими картками на суму понад 52 млн. доларів.

Непрямі доходи підрахувати складніше. Чемпіонат світу — це інвестиція в майбутнє. Інфраструктура, яку ми створили, нікуди не дінеться. Наприклад, дороги, які ми побудували, служитимуть нам і надалі.

Завдяки чемпіонату світу ми створили 130 тисяч нових робочих місць. Так, не всі вони постійні. Та все ж кількість тих, хто завдяки турніру знайшов роботу, , дуже велика.

У цілому ми прогнозуємо, що цього року отримаємо дохід у розмірі 3,9 млрд. євро. Це вже більше, ніж держава виділила на підготовку до чемпіонату.

ВИТРАТИ УРЯДУ ПАР НА ЧC–2010

Галузь Сума в євро

Стадіони 1,209 млрд.

Залізничний транспорт 1,161 млрд.

Приміський залізничний транспорт 115,6 млн.

Будівництво та модернізація шосе 45,09 млн.

Автобусний транспорт 51,65 млн.

Аварійне енергопостачання та комунальні послуги 14,04 млн.

Організація телетрансляцій, телекомунікації 154,9 млн.

Охорона здоров’я на турнірі 85,28 млн.

Управління турніром

(включаючи Кубок конфедерацій–2009) 74,06 млн.

Безпека турніру 134,87 млн.

Волонтери 2,58 млн.

Додаткові міжнародні угоди, митна інфраструктура 309,9 млн.

Інформаційні технології 65,1 млн.

Інформація про турнір, стратегія країни–господарки,

культурні заходи 52,06 млн.

Усього 3,476 млрд.

Витрати комунальних бюджетів окремих міст — бази для команд і тренувальні поля; фан–зони в містах; облагороджування території стадіонів; відновлення навколишнього середовища, знищення відходів; страхування.

Витрати приватних фірм — розміщення гостей турніру; пропаганда туризму.

ДЛЯ ПОРІВНЯННЯ

Ще два роки тому українська влада затвердила фінансовий план із підготовки до Євро–2012, за яким планувалося витратити на підготовку чемпіонату близько 15 млрд. євро. Із цих коштів близько 5 млрд. євро передбачено взяти з бюджетів різних рівнів, включно з державним, а решту грошей планували отримати від приватних інвесторів. Але замість 75–80% усієї суми від «приватників» наразі вдалося залучити не більше 20%. Тобто частина державних витрат суттєво зростає.

При цьому порівняйте кошторис двох турнірів відповідно до їх розмаху та способу організації: Україна влаштовує першість навпіл із Польщею; у ПАР чемпіонат приймали дев’ять міст, в Україні — лише чотири; в Африці змагалися 32 збірні з відповідною кількістю груп підтримки, а в Україні й Польщі — тільки 16.

Середня вартість побудови чи реконструкції одного стадіону в ПАР — 120 млн. євро. А в нашій країні з «найчеснішою» владою вартість реконструкції НСК «Олімпійський» зросла вже до 550 млн. доларів.