Едем у Добровській долині

Господарство 51–річного Едема Кемалова, мешканця села Перевальне, з якого починається чи не найобжитіша в усьому Сімферопольському районі Добровська долина, більше нагадує навіть не ферму, а зоопарк. Окрім овець, кіз, корів, коней, має він ще й екзотичних лам, верблюдів, павичів, декоративних курочок. Екзотика — то вже для душі, зізнається сам Едем, а також для туристів, які на його фермі — часті гості. Адже його особисте селянське господарство (ОСГ) примостилося на ближніх підступах до знаменитих Червоних печер (Кизил–Коба) — відомому туристичному маршруті, що біля підніжжя густо порізаної ущелинами Довгоруківської яйли.

«Кривавий» кебаб

«Ти диви — справжня лама, а можна, й ми з нею сфотографуємося?» — Едем охоче йде назустріч побажанню двох жіночок та ще й дає їм пораду: мовляв, тварину краще обійняти за шию — вона це любить і вмить стає сумирною. Туристки (з’ясовую, з Москви) передають мені свій «цифровик», і я намагаюсь підібрати вдалий ракурс. Щасливі москвички щиро дякують і поспішають (бо ж старший групи підганяє) до свого екскурсійного автобуса.

Інші подорожні, які не «прив’язані» до своєї організованої групи, спокійно смакують ароматною кавою за дерев’яними столиками в затишку молодих яблунь та квітів під плюскіт води у фонтанчику. Публіку, і надто малечу, забавляє павич, що гордовито розгулює подвір’ям і дозволяє себе годувати майже з рук.

Туристи–гурмани можуть замовити у господаря обійстя і щось більш калорійне, скажімо, плов, шашлик, лагман, манти, кебаб та інші страви східної кухні. Кебаб із баранини — це взагалі «коронний номер» пана Едема. Він власноруч його готує — аж від кривавого початку. Причому баранчик стає м’ясом просто на очах клієнтів. Емоції у клієнтів жива «поножовщина», звісно ж, викликає різні. Кемалов же при цьому переймається іншим: тільки б не злякати в останню мить бідолашну вівцю. «Якщо це станеться, — пояснює господар, — у тварини згорнеться кров — отже, м’ясо буде ніяким. Тому жертву потрібно звалювати на землю акуратно, щоб вона не встигла зрозуміти, що з нею далі збираються робити».

Свіжі шматки баранини просто посипають сіллю і без будь–яких приправ запікають на жару. За словами Кемалова, для багаття підходять обрізки виноградної лози, згодиться й будь–яка деревина без смоляного вмісту — граб, вільха, дуб.

Вартість цього «ексклюзиву» залежить від собівартості вигодуваної вівці. Едем Кемалов каже, що він не «торгаш–перекупник», а лише виробник. Тож хороша вівця йому сьогодні обходиться у 700—1000 гривень. Розділіть це на вагу порції готового кебабу — от вам і ціна страви.

Заплатити турист може й… руками

Утім у Кемалова можна не лише добряче підкріпитись, покататись верхи на конях, верблюдисі Марго в екологічно чистій місцині (до найближчого основного забруднювача повітря — автотраси Сімферополь—Ялта — понад 4 кілометри) із джерелами цілющої мінеральної води, «ваннами молодості» та водоспадами, а й трохи попрацювати. Наприклад, доглянути за худобою. Неледачі туристи отримають за це безплатний нічліг у «чабанній» (приміщенні, де мешкають чабани і сезонні робітники господарства) та кінну прогулянку. Такому «бартеру» нерідко надають перевагу заїжджі спелеологи й альпіністи. Завертають на обійстя пана Едема столичні науковці і навіть фотомоделі (певно, «стомлені» Мальдівами і Канарами), причому інколи живуть тут місяцями.

Долучитися до популярного нині зеленого туризму пана Едема спонукали самі ж відпочивальники. На майданчику перед його кошарами (колишньою власністю тутешнього радгоспу «Перевальненський») вони паркували автотранспорт, спішувались перед кидком до Червоних печер і «форсуванням» річки Краснопечерки. У дощову погоду майданчик під колесами перетворювався в суцільне місиво. Кемалов спершу завіз кілька самоскидів щебеню, обладнав убиральні. Далі, знову ж таки йдучи назустріч побажанню приїжджих, окультурив місцину фруктовими деревами, невеличкою альпійською гіркою, навісами, умивальниками — словом, створив сякий–такий комфорт. Коли ж почали з’являтися охочі зупинитись «на постій» на кілька днів, причому не тільки в теплу пору року, — обладнав добротні спальні приміщення, банкетний зал із зимовим садом, оригінальне опалення якого, до речі, господар провів сам. У тому саду — гранат, хурма, інжир, апельсин і виноград «вимахали» у повний зріст і регулярно рясно плодоносять. Приміром, плоди хурми сягають аж по півкілограма.

Екзотика і «живе срібло» до столу

Це наштовхнуло чоловіка на думку серйозно зайнятись ще й вирощуванням субтропічних культур у теплиці. А також укривним столовим виноградом, зокрема мускатними сортами. Тим паче що попередньо він випробовував їх на власній присадибній ділянці. Під сонячну ягоду вже в наступному році Кемалов збирається виділити аж цілий гектар із тих п’ятдесяти орендованих, які вже сьомий рік поспіль засіває здебільшого люцерною.

Є в Кемалова ще одна «родзинка» — мочак, тобто невеличке озерце. Воно живиться підземними джерелами, що б’ють просто з–під яйли. Зарибнив той мочак метикуватий господар мальками товстолобика і білого амура. І ситно їх підгодовує — щоденний раціон риби становить не менше двох лантухів зерна. Чоловік хоче відгодувати своє «живе срібло» до щонайменше двадцяти кілограмів. Досвід є: до подібної кондиції дипломований електромеханік і колишній чабан «Перевальненського» доводив рибу ще наприкінці 80–х років, коли орендував у рідному радгоспі ставок, що в селі Піонерське. У тому ж таки ставку вирощував ще й ондатр і нутрій. На цій звірині він теж непогано розуміється. Адже до переїзду на історичну батьківщину своїх батьків — кримських татар — в Узбекистані вирощував зубастиків, вичиняв і шив із них шапки на продаж. Та й узагалі, слід сказати, Едем — мастак на всі руки: він і зварювальник, і технік, і муляр, і ветеринар, і столяр.

Під диктовку попиту

Але найбільшу для себе перспективу чоловік усе ж бачить у м’ясному тваринництві, зокрема вівчарстві. Сьогодні поголів’я худоби в селянському господарстві Кемалова чималеньке: півтисячі овець, двісті кіз, півтори сотні голів великої рогатої худоби, вісімдесят коней, два верблюди і три лами. Кожному виду відведена своя «товарна» роль. Скажімо, вівці і бички йдуть на м’ясо, яке охоче купують санаторії й пансіонати Південнобережжя. Із дійного стада, яким, до слова, опікується рідний брат Едема — Ізет, відповідно, — молочний зиск. Кіз, чисті «ангорки», утримують заради їхньої цінної вовни. Коней купують чи беруть в оренду ті, хто займається в гірській місцевості кінним туризмом. Верблюди і лами — поки що лише для екзотики. Хоча у їхнього господаря є щодо них певні прагматичні задумки. «Варто спробувати розводити лам, — розмірковує пан Едем. — Тварина, як я переконався, дуже невибаглива навіть порівняно з тими ж вівцями, м’ясо чудове і дороге, вовна — теж».

А поки на часі у мого співрозмовника нагальне організаційне питання. Вже найближчим часом хоче змінити форму господарювання з ОСГ на фермерське. З таким прицілом, щоб потім узяти в лізинг сучасну багатофункціональну техніку. Мовляв, старі трактори і комбайн, які він колись узяв «на руках», давно на ладан дихають. Викласти ж готівкою одразу 200—250 тисяч «зелених» за нове придбання Кемалову поки що не по кишені…

ДОВІДКА «УМ»

Кизил–Коба — це найдовша (близько 17 кілометрів) в Україні й одна з найбільших у Східній Європі карстова порожнина у вапняках. Найглибша у Кизил–Коба шахта — Солдатська, вона має глибину 517 метрів. Печера — одна з семи природних чудес України. Головною галереєю першого поверху тече підземна річка Су–Утхан з численними озерами завглибшки до 4 метрів. На окремих ділянках вона заповнює галерею до стелі, формуючи так звані сифони.

Печера тривалий час слугувала прихистком і водночас рільничим капищем представників так званої кизил–кобинської культури (VII—VI ст. до н.е.). Упорядкування Кизил–Коба задля сучасного екскурсійного обстеження розпочалось у 1989 році