Нагадаємо, ще у травні новинярі каналів «1+1» та СТБ оприлюднили заяви про факти цензури на своїх каналах. Відтоді це питання розглядав парламентський комітет із питань свободи слова, було створено журналістський рух «Стоп цензурі!», медійники сподівалися побачити своїх висуванців у Нацраді з питань телебачення та радіомовлення. 1 липня у Верховній Раді проголосували за створення тимчасової парламентської комісії з питань розслідування цензури у ЗМІ. Наша розмова — з її головою, журналістом , а сьогодні народним депутатом від «НУНС» Іриною Геращенко.
— Ірино, якщо згадати практику роботи парламентських тимчасових слідчих комісій: їхня діяльність не завжди була результативною. Частина людей скептично ставиться і до нещодавно створеної комісії, яку очолили ви. Як і чим конкретно новостворена комісія може допомогти журналістам, що не хочуть перетворюватися на піарників нової влади?
— Сьогодні багато хто ставиться скептично і з недовірою до роботи Верховної Ради загалом. І не безпідставно. Бо проблема ефективності роботи законодавчого органу дійсно існує. Неначе є нова каоліція, депутати активно голосують, але ми усвідомлюємо, скільки у цьому «зразковому» процесі «потьомкінської бутафорії». Наприклад, одне з останніх голосувань — надважливий закон про засади зовнішньої і внутрішньої політики. Після скандального першого читання до проекту внесли 423 правки, але врахували з них лише... 3 — від «регіонала» Єфремова. Від опозиції — навіть якщо йшлося про граматичні чи лексичні зауваження — жодної. Робота Верховної Ради та її постійних комітетів перетворюється на фарс, дуже серйозні законопроекти ґрунтуються на сьогоденній політичній доцільності, кон’юнктурі і позбавлені стратегічного бачення.
Робота тимчасових комісій часто була по–особливому заполітизована. Але створенню нашої передувала ініціатива журналістів, які ще у квітні почали заявляти про спроби керівництва каналів відредагувати новини — не з огляду відповідності редакційним статутам, а щоб сподобатися новій владі. Представники ЗМІ, в першу чергу, і будуть задавати темп і тон роботи цієї комісії, вимагати її результативності . Перший звіт у Верховній Раді, згідно з постановою, буде у вересні—жовтні. За три місяці важливо вивчити усі факти, що стали приводом і причиною створення комісії — щоб ні в кого не було можливості сказати: нічого такого в Україні не відбувається, ніякого згортання прав і свобод немає. Як голова ТСК, я уже маю, наприклад, папку від Національної спілки журналістів, в якій описано, як місцеві «князьки» часто дуже хибно усвідомлюють роль місцевих ЗМІ: сприймають їх не як «четверту владу», а як обслугу. Так само надали серйозний фактаж незалежні профспілки, чи не щодня телефонують журналісти з Києва, з регіонів, просять допомогти, захистити, підтримати. Ми будемо ретельно розбиратися з такими фактами порушення прав на професію. На засідання ТСК запрошуватимемо представників Генеральної прокуратури — для того, щоб була відповідна реакція. Щодо кожного випадку тиску на журналістів готуватимемо депутатський запит. До наступної сесії ПАРЄ, яка відбудеться в жовтні і на якій мають бути слухання щодо ситуації в Україні, плануємо підготувати узагальнену інформацію щодо ситуації зі свободою слова.
Ми будемо лобіювати прийняття важливих медіа–законів, зокрема про прозорість медіа–власності.
— Чому нинішня влада, на вашу думку, навіть не намагається хоча б показати «демократичний вигляд»? Депутати практично не врахували побажань журналістських об’єднань при голосуванні за нових членів Нацради з питань телебачення і радіомовлення.Тому що влада все ж боїться навіть найменшого можливого спротиву чи тому що серед родичів і знайомих є багато тих, хто хоче мати непогані робочі місця?
— Будемо відверті: кожна влада намагається тримати контроль над Нацрадою, і нинішня не є винятком. Кожна влада і мала цей контроль, чого, власне, легко домогтися: з четвірок від парламенту і Президента щонайменше шість голосів від глави держави та правлячої коаліції там є завжди. Зараз, коли питання обрання нових нацрадівців розглядали у сесійній залі, один з «регіоналів» прокричав: «Ми будемо голосувати за професійних людей! Не робитимемо преференції за партійними прапорцями!». Але йде голосування — і «біло–блакитні» голосують всупереч своїм гаслам. Виняток — хіба що Микола Фартушний, кандидатуру якого висували фракція Партії регіонів та Незалежна асоціація телемовників, але якого підтримала майже вся зала. Він працював у Нацраді, на УТ–1. У сфері телебачення ще працювала Ірина Опілат, у якої, правда, були проблеми з документами. Щодо інших новообраних членів Нацради, то їх обрання — це дійсно ляпас громадським організаціям, що висували професійних і авторитетних у сфері ТБ людей. Адже тепер питаннями ліцензування телепростору і запровадження цифрового телебачення займатимуться, зокрема, Євген Баранов — людина, яка очолювала компанії, що займаються вивозом і переробкою сміття, та родичка одного з «регіоналів», що займалася нерухомістю, Оксана Єлманова. Головним при виборі кандидатур стало одне: щоб була своя людина на всі сто. Найзатребуваніші і серед депутатів, й у міністерствах та інших органах виконавчої влади сьогодні — кнопкодави. Ні рівень освіти, ні фаховість нову владу не цікавлять. Щоб довести, що голосування за нових членів Нацради було суцільним «бєспрєдєлом», Національна спілка журналістів та незалежні профспілки розглядають можливість позивання до Верховної Ради. І вони праві— адже закон чітко вимагає, що в цьому органі на міністерських за статусом посадах повинні працювати люди, що мають фахову освіту і стаж роботи в журналістиці не менше 5 років. А тут і 5 місяців немає.
Правляча каоліція постійно ігнорує питання ЗМІ. Президент Янукович ще під час візиту в Америку пообіцяв, що, згідно з Регламентом ВР, згідно з традиціями, парламентський Комітет зі свободи слова віддадуть опозиції. Проте подання на Андрія Шевченка до цього часу не винесли на розгляд у сесійну залу. Планувалося, що цього тижня депутати розглянуть законопроекти, що посилюють відповідальність власників і керівників медіа за впровадження цензури, за розширення цього терміну, але і на це «не вистачає часу».
— Взагалі, Віктор Янукович дає завдання розібратися з випадками цензури, а Олена Бондаренко у сесійній залі «розвінчує» дії громадського журналістського руху «Стоп цензурі», Олександр Єфремов констатує, що ніхто з журналістів на святковому зібранні ні про які випадки утисків свободи слова не розповідає.
— Саме для того, щоб журналісти мали змогу довести, що на них тиснуть, і потрібно розширити поняття «цензура» — так, як виписано у законопроектах Олени Кондратюк (БЮТ) та Арсенія Яценюка («НУНС»). Влада може не визнавати фактів цензури, але зобов’язана вислухати журналістів і вести з ними діалог. Але правляча коаліція не дала жодного голосу навіть за створення ТСК.
Нинішня влада кричить, що ані Президент, ані Прем’єр безпосередньо на журналістів не тиснуть. А їм це й не треба робити, не панська це справа. Усе, думаю, відбувається на рівні домовленостей влади з олігархами, для яких, у свою чергу, медіабізнес не є профільним. У нас, як правило, найбільшими медіактивами володіють люди, що мають заводи і пароплави, займаються нафтою, газом, металом, а телеканали — це хобі, елемент престижу. Щоб зберегти свої основні активи, бізнесмени навіть із власної ініціативи впроваджують винятково лояльне ставлення до діючої влади. Тому представникам останньої легко вести діалог із такими медіа–власниками. А заручниками стають журналісти, яким ставлять вимоги керівники каналів, та глядачі, які дивляться однаково позитивні новини, далекі від реального життя.
— Чи буде втручатися комісія в ситуацію з «5–м каналом» та ТVi?
— Ми будемо її тримати на особливому контролі й захищатимемо права журналістів на професію. Саме заяви із цих каналів є найбільш резонансними щодо тиску на ЗМІ. Взагалі це вперше у нас суди відбирають у каналів ліцензії. Вперше так відверто СБУ втручається у роботу Нацради. За словами менеджменту «5–го каналу» і ТVi, ще до вступу в дію судових рішень (канали подали апеляцію) у деяких містах відключають їхній сигнал. Це абсолютне безправ’я. Звичайно, кожен телемовник намагається розширити своє покриття, бо це — збільшення аудиторії, рейтингів і прибутків від реклами. Ніхто не захоче вкладати гроші у канал, який можна дивитися у трьох будинках у Києві.
У випадку з «5–м каналом» та ТVi ми бачимо, як Нацрада або суд може перетворитися у репресивний орган, який каратиме «чужих», не компліментарних до влади мовників.
— Чи всі факти, які наводили у своїх заявах журналісти, можна вважати цензурою?
— На мою думку, не всі. У деяких випадках дійсно йдеться про право редактора визначати, що має бути в новинах, а що не є важливою інформацією. Вважаю, не є визначальним щодо ступеня свободи слова у країні те, показали чи ні телеканали відео, де на Президента від шквалу вітру впав вінок. Це просто курйозний випадок. Якби я зараз працювала журналістом, то теж подумала б, чи ставити в ефір знаменитий сюжет, де екс–прем’єр бідкається, що «пропало всьо!». Це — технічні моменти, які бувають при підготовці будь–якого сюжету. Але, безумовно, коли йдеться про особливі вказівки щодо висвітлення підписання Харківських угод чи заборону на підготовку сюжету про Голодомор, коли на сесії ПАРЄ піднімається ця тема — то це цензура.
— Україна у питаннях згортання свободи слова йде російським шляхом?
— На жаль, для суспільства питання свободи слова сьогодні не є пріоритетним. Суспільство ще не усвідомило, що заможна країна не може бути тоталітарною. І в цьому криється велика небезпека. Якщо суспільство «проковтне» згортання прав і свобод — ми підемо російським шляхом. Те, що ми на цей шлях уже ступили — очевидно. Тому особливо важливими є виступи журналістів проти випадків цензури й організований журналістський рух — як потужний елемент громадянського суспільства.
Але не варто забувати, що від журналістів чекають не тільки громадянської позиції, але й високого професіоналізму. Це — так само запорука довіри до медіа. Із професіоналізмом у нас і в журналістиці, і в політиці ще далеко не все гаразд.
Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>
Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>
Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>
Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>
Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>
У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>
