Очільника вітчизняних аграріїв у команді «регіоналів» прийнято вважати дещо чужорідною постаттю. Але не настільки, аби про це варто було говорити вголос. Подібна рівновіддаленість від головних політичних гравців завжди вважалася доброю запорукою чиновницького довголіття. До відставки Володимира Семиноженка...

Після цієї події до когорти міністрів, які є нібито наступними «на виліт», зарахували й Миколу Присяжнюка. Мовляв, через засадничі протиріччя зі своїм куратором — віце–прем’єр–міністром, одним із батьків–засновників донецької команди Віктором Слаутою. Утім, незважаючи на це, пан Присяжнюк до політично активних дій не перейшов. Навіть навпаки, він і надалі в усьому намагається демонструвати стриманість: від дизайну робочого кабінету, в якому новий міністр не зробив жодних революційно–дизайнерських новацій, до стратегії роботи і своїх оцінок ситуації в галузі. На відміну від «старших товаришів», він не звинувачує у всіх бідах попередню команду, залишається стриманим оптимістом, а також не планує надмірно радикальних новацій — і намагається дипломатично ухилятися від деяких, не приємних для нього запитань. Звичайно, село завжди вважалося консервативним, щодо цього міністр влучає в ціль. А от чи зуміє він стати незамінним кадром для команди, яку нині гойдають пертурбації, — покаже вже найближчий час.