Крихітка в колисці надії

Учора в Херсонському неонатальному центрі було справжнє свято — відділення, у якому рятують від смерті крихітних пацієнтів, отримало три лікувальні місця, укомплектовані найсучаснішими апаратами. На презентації в інкубаторах — таких собі «капсулах» із великою кількістю кнопок, трубок, яскравих панелей та незрозумілих позначок — лежали ляльки–манекени. Лікарі казали, що були б раді, якби ці ліжка для порятунку немовлят так і залишалися порожніми, а всі діти в регіоні народжувалися б вчасно, зі сформованими органами і системами і без вроджених вад. Утім реалії сьогодення такі, що недоношених та глибоко не доношених хлопчиків і дівчаток із різними патологіями щороку стає все більше. А відтак — новеньке устаткування простоювати не буде.

«Реанімація на колесах» везе малят до Ємця

Допомогу неонатальному Центру «Колиски надії», створеному на базі Херсонської обласної дитячої клінічної лікарні, надала не держава. Сьогоднішній держбюджет може похизуватися хіба що замороженим, урізаним та скасованим фінансуванням цілої низки медичних програм, ухвалених у попередні роки. Кошти на придбання дороговартісного обладнання виділив Фонд Віктора Пінчука — у рамках програми, яка діє вже впродовж чотирьох років.

Як розповіла «УМ» координатор програми «Колиски надії» Світлана Гавриленко, це вже 21–й центр, облаштований у рамках програми на базі дер­жавних пологових будинків чи дитячих лікарень: «Наша допомога сконцентрована насамперед на відділенні реанімації новонароджених. Як правило, купуємо три стандартні реанімаційні комплекси, кожен з яких включає в себе весь спектр обладнання, необхідного для надання допомоги одній дитині. Комплектація — або на базі інкубатора, або на базі відкритого реанімаційного стола. Цього разу було передано апарати для інвазивної та неінвазивної штучної вентиляції легенів, інкубатори для виходжування новонароджених, відкритий реанімаційний комплекс, моніторингову апаратуру, яка дозволяє контролювати життєво важливі функції пацієнтів, сучасні лазерні лампи для фототерапії, інфузійні насоси, комп’ютерну станцію тощо. Загальна вартість усього обладнання складає 1 мільйон 279 тисяч гривень».

Головний лікар Херсонської обласної дитячої клінічної лікарні Людмила Ляпецька не приховує радості від такого подарунка. Адже три додаткові ліжка від благодійників, повністю укомплектовані за найсучаснішими стандартами, — це велика підмога для відділення. Донедавна в ньому функціонували 9 місць, та й то з обладнанням, яке наполовину зносилося, а місцями геть вийшло з ладу. Деякі апарати вичерпали свій технічний ресурс і за паспортними термінами потребують списання. Але лікарі змушені працювати на тому, що є, бо інакше довелося б відмовляти в лікуванні десяткам, а то й сотням малюків.

«Допомогу Фонду Віктора Пінчука важко переоцінити, — каже людмила Ляпецька. — Тим паче що наша лікарня має єдине в області відділення реанімації новонароджених, тобто обслуговує Херсон і всю область. Інших таких закладів у регіоні немає, а це значить, що абсолютно всі немовлята у критичному стані надходять до нас. У більшості інших регіонів ситуація краща: там навантаження розподіляється між обласною лікарнею та перинатальним центром чи спеціалізованим відділенням у міській лікарні. А тут доводиться все брати на себе. Це і хірургічна корекція при вроджених вадах розвитку, які зараз так часто трапляються у малят: вади серця, шлунково–кишкового тракту, патології спинно–мозкової трубки, стравоходу тощо. Це і допомога хворим із гострою нирковою недостатністю, дітям із гострою поліорганною недостатністю при тяжкій асфіксії чи пологовій травмі — усе важко перерахувати. І все це ми робимо на місці, за винятком патологій, коли потрібна операція на відкритому серці. Тоді ми транспортуємо дитину нашим реанімобілем у супроводі лікаря та медсестри до Києва, у Центр кардіохірургії новонароджених Іллі Ємця. Упродовж 8—12 годин дитина лежить у «реанімації на колесах», без перерви у штучному вентилюванні легенів, а в столичному центрі отримує необхідну допомогу».

«Ніхто не хоче, щоб його дитинка була інвалідом»

Абсолютно кожна дитина, яка після народження дихає тільки за рахунок апаратури, без цієї техніки не вижила б, кажуть спеціалісти. Тому сьогодні так важливо мати в кожному пологовому будинку (уже не кажучи про спеціалізовані центри допомоги новонародженим) апарати ШВЛ — штучної вентиляції легенів. Утім практика свідчить, що апарати, як і діти, бувають різні.

«Звісно, на першому плані завжди буде порятунок життя, — ділиться з «УМ» завідувач відділення анестезіології та інтенсивної терапії новонароджених Херсонської обласної дитячої клінічної лікарні В’ячеслав Козин. — Але життя буває різне. Ніхто не хоче, щоб його маля було інвалідом, кожна родина хоче мати здорову, щасливу дитину. Нерідко майбутнє малюка — чи він буде здоровим, чи, навпаки, хронічно хворим, — залежить від класу апарата. Колись усе починалося зі звичайних вентиляторів, а на сьогодні ми маємо експертні апарати, які дають можливість прораховувати кожен вдих і видих дитинки. І бувають ситуації, коли без такого сучасного апарата дитина може залишитися інвалідом чи померти».

Для прикладу спеціаліст навів одну історію. Усе почалося місяць тому, коли в Херсонському пологовому будинку лікарі приймали передчасні пологи в молодої жінки. Дитина була бажана й вистраждана — мрії про поповнення родини виникли давно, але завагітніти ніяк не виходило. Тому подружжя вирішило вдатися до штучного запліднення. Процедура виявилася успішною, але доносити плід до відведених природою 38—42 тижнів жінці не вдалося. Хлопчик народився на 33–му тижні із важкими дихальними розладами. Лікарі ніяк не могли «запустити» легені новонародженого.

Як пояснив В’ячеслав Козин, малюк не міг дихати з причини, характерної для багатьох недоношених. У дитини не вироблявся сурфактант — речовина, яка допомагає роз­правляти легені та не дає їм спадати, колапсувати під час видиху. Без цієї речовини немовля просто не виживає, тому хлопчика терміново перевели на апарат штучної вентиляції легенів та здійснили сурфактант–замісну терапію (робили укол дороговартісного препарату).

У пологовому будинку і раніше доводилося рятувати таких дітей, схожі ситуації трапляються там майже кожного дня. І в переважній більшості випадків лікування допомагає. Уже на третю добу після уколу недоношені діти дихають самі, їх знімають з апарата, а через деякий час виписують додому. «Проблема в тому, що традиційна штучна вентиляція цій дитині не допомагала, — пригадує В’ячеслав Козин. — Дитині ставало гірше. Тому лікарі викликали нашу реанімаційну бригаду, яка перевезла хлопчика (йому виповнилося 12 годин від народження) до нашого відділення. Ми використали новітні технології респіраторної підтримки, надзвичайно ефективні в таких випадках. Йдеться про високочастотну осциляторну вентиляцію легенів (ВЧО–вентиляцію). Хлопчик був на цьому апараті, і легені почали виконувати свої функції належним чином. На шостий день лікування аналізи та контрольні обстеження показали, що все йде гаразд. Дитинка дихає самостійно, росте й набирає вагу. Точно можна сказати, що без сучасного обладнання (високочастотна вентиляція, нові апарати штучної вентиляції легенів високого класу) це було б неможливо. Хлопчик просто не мав би шансів на виживання».

Чому ж малюкові не допоміг традиційний апарат ШВЛ, який був у пологовому будинку? Як з’ясувалося, препарат, який вводять немовляті для нормального розкриття легенів, має рівномірно розподілитися по всіх легенях. Зазвичай так і стається. Але коли це не виходить… Традиційний апарат ШВЛ тільки забезпечує вдих і видих, він не здатний розподілити препарат. А ВЧО–вентиляція розправляє легені й тримає дихальні об’єми. Легені розкриті, у дитини здійснюється нормальний газообмін, і згодом в організмі починає вироблятися власний сурфактант. Тому неонатологи всієї країни мріють про нове обладнання, здатне не просто рятувати життя, а й забезпечувати його нормальну якість, щоб недоношені діти, які пережили таке інтенсивне лікування, не ставали інвалідами.

«Ми маємо знати про цих дітей усе ще до їхнього народження»

Щоправда, забезпечити перемогу над хворобами та інвалідністю допомагає не тільки якісна техніка. Дуже важливо не марнувати час, якомога швидше транспортувати немовля з пологового будинку до спеціалізованого центру — щоб не з’явилися органічні ураження незворотного характеру.

«Чим ближче такі діти будуть до нашого центру, тим швидше вони будуть отримувати допомогу, характерну для лікарні третього рівня, — каже В’ячеслав Козин.— Бажано, щоб майбутні мами проходили відповідне обстеження і ще до пологів знали, що в дитини можуть виникнути серйозні проблеми зі здоров’ям. І ще до того, як ці діти народяться, ми повинні знати про них усе, бути готовими надати їм допомогу. Проблема полягає в тому, що ці дітки можуть народитися і за 250 кілометрів від нашого центру. І що тоді робити? На виклик вирушає наша виїзна неонатальна реанімаційна бригада — на дорогу витрачаємо 4 години, це якщо непогані погодні умови. Та ще назад 4 години. Разом це вже 8 годин, упродовж яких дитина не отримує тієї високоспеціалізованої медичної допомоги, яку їй треба надавати, і це великий ризик для маляти. Бо якби вона народилася за 15 хвилин до нашого центру, то вже через 15 хвилин змогла б отримувати саме те лікування, якого потребує».

ДО РЕЧІ

За чотири роки існування програми Фонд Віктора Пінчука відкрив 21 центр по всій Україні, витративши на «Колиски надії» понад 33, 7 мільйона гривень. За цей час у центрах «Колиски надії» народилось понад 80 тисяч малюків. Із них 13, 3 тисячі стали пацієнтами відділень інтенсивної терапії та реанімації. А 6 тисяч новонароджених були врятовані завдяки обладнанню, встановленому в рамках проекту.

ДОВІДКА «УМ»

Відділення анестезіології та інтенсивної терапії новонароджених, яке функціонує в Херсонській обласній дитячій клінічній лікарні, надає невідкладну допомогу понад 400 новонародженим на рік, зокрема і малюкам з екстремально низькою вагою. Відділення має найкращі результати в Україні з виходжування новонароджених після хірургічних втручань. Лікарня вперше в Україні впровадила новітні методики допомоги таким дітям, зокрема застосування високочастотної штучної вентиляції легенів та неінвазивної респіраторної підтримки.