І хліб, і до хліба
Станом на 23 травня, за інформацією прес-служби Мінагрополітики, ярі зернові та зернобобові культури з кукурудзою при прогнозі 7,3 млн. га посіяли на площі 7 млн. га, суттєво перевершивши минулорічні показники. >>
Із 192 цілком робочих цукрових заводів, які працювали ще кілька років тому, сьогодні в Україні залишилося 140. «34 підприємства вже демонтовані», — констатував на прес-конференції у п'ятницю Євген Лавров, голова Державного департаменту продовольства Мінагрополітики. Ще близько 20 заводів, за його словами, власники саме зараз активно ріжуть і здають на металобрухт. А це означає, що у понад 50 традиційно «солодких» містечках України цукровари з діда-прадіда залишилися не просто без роботи, а й без тепла, світла, шкіл і садочків, словом, без жодних засобів для існування, адже система працювала так, що життя місцевих мешканців повністю залежало від роботи бурякопереробного заводу.
У минулому році працювало лише 121 цукрове підприємство. Ще 19 були готові до роботи, але не «запускалися» через відсутність сировини. Брак буряків — головна проблема тих цукрозаводів, за якими не стоять власники, зацікавлені в переробці тростинного сирцю. «Я прогнозую, що найближчі три роки буде заробіток не на цукрі, а на цукрових буряках», — каже в.о. голови асоціації «Укрцукор» Петро Борисюк. За його словами, уже торік як ніколи охоче за сировину платили живі гроші — за кошти закупили більше половини вирощених буряків, причому ціна виправдовувала витрати. «Мінімальну ціну ми написали 165, а середня закупівельна торік була у межах 180 гривень за одну тонну буряків», — зазначає Петро Григорович.
Проте господарства не дуже охоче сіють буряки. Станом на п'ятницю ними засіяли 684,8 тисячі гектарів, або 76 відсотків від прогнозованих площ. За підрахунками «Укрцукру», навіть якщо селяни виконають план по площах і урожайність солодких коренів буде не нижчою, ніж торік, — тобто 200 центнерів з гектара, Україна не зможе задовольнити власні потреби в буряковому цукрі. «Ми не матимемо більш ніж 16 мільйонів тонн буряків і 1,8 мільйона тонн цукру», — відзначають в асоціації, а отже, до річної потреби (ми з'їдаємо близько 2 мільйонів тонн «солодкого» на рік) бракуватиме мінімум 200 тисяч. Їх доведеться покривати традиційно — контрабандою та офіційно імпортованим сирцем.
А якщо немає сировини, не варто дивуватися, що підприємства зупиняються. Особливо постраждали традиційно цукрові регіони. Так, 16 цукрозаводів не працювали торік на Вінниччині, 13 — на Черкащині, 9 — на Сумщині, 8 — у Хмельницькій і 6 — у Кіровоградській областях. Причому 10 черкаських, 7 сумських, по 5 хмельницьких і вінницьких бурякопереробних підприємств уже ніколи не запустяться — їхнє обладнання порізали і продали невідомо кому.
В «Укрцукрі» втішають тим, що «вирізають» переважно старі й невеликі за своєю потужністю заводи. Поки що. «Це підприємства, яким більше ста років — з 1820 року до1900 року запуску, — каже Петро Борисюк. — Але є й новий 6-тисячний завод, Деражнянський, розташований під Молдовою, де немає зони, немає цукрових буряків». На їхньому місці залишаються руїни-стіни — німий «пам'ятник» тій колишній славі України як цукрової держави. Адже ще в 1990 році наші колгоспи та радгоспи сіяли 1,4 мільйона гектарів буряків, завдяки чому УРСР входила до п'ятірки світових виробників бурякового цукру. 5 мільйонів «солодкого» з буряків плюс 2-2,5 мільйона тонн переробленого тростинного сирцю — такими були потужності нині тотально поруйнованої галузі.
Головним ворогом буряківників вважають суттєво дешевший тростинний цукор. За даними Держмитслужби, в 2003 році Україна імпортувала 1 мільйон 523 тисячі тонн цукру-сирцю, готового цукру з сирцю і сирцевих цукрових сиропів. Дуже часто така сировина потрапляє в Україну без сплати мита, а завдяки пільговій квоті, яку «дерибанять» між собою наближені до виконавчої влади комерційні структури, через вільні економічні зони та контрабандним шляхом. Тому не варто дивуватися, що з 1022 тисяч тонн сирцю, завезених за давальницькою схемою (тобто на умовах, що їх перероблять в Україні і продадуть назад, за кордон), було експортовано лише 735 тисяч, а решта, майже 300 тисяч тонн, «осіла» на внутрішньому ринку, демпінгуючи ціну на суттєво дорожчий (за собівартістю) буряковий цукор.
Таким чином, минулий сезон більшість бурякопереробників закінчили зі збитками. Навіть сьогодні уряду не вдалося забезпечити умови, щоб ці підприємства продавали білий цукор рентабельно — хоча б за встановленою Кабінетом Міністрів мінімальною ціною, що становить 2 гривні 37 копійок за кілограм. Станом на 22 квітня середня оптова ціна по Україні сягала всього ... 2 гривні 30 копійок. «Деякі компанії за результатами роботи в 2003 році пішли з ринку, — констатує Сергій Федоренко, президент концерну «Укррос». — Хаос, відсутність будь-яких правил змусили їх піти. Більшість із них зазнала збиткiв».
«Тиск тростинного цукру на внутрішній ринок досить сильний — визнає в.о. голови Укрцукру. — Він сьогодні складає вагому частку — в межах 6-7 мільйонів тонн, які можуть надходити в Україну за ціною 200 доларів за тонну». Зрозуміло, що для великого бізнесу ціна 1 гривня 66 копійок за кілограм значно привабливіша, ніж урядова 2,37. Тому навіть нещодавно введена заборона на імпорт цукру-сирцю і сиропів із Грузії, Росії та встановлення більш жорсткого режиму з Білоруссю та Молдовою не зможе закрити всі потенційні сирцеві «дірки» на українському кордоні. За словами Петра Борисюка, в Укрцукрі побоюються, що на нашу територію таки потрапить дещиця із 200 тисяч тонн польського сирцевого цукру та 65 тисяч литовського, того самого, який Польща і Литва мають експортувати зі своєї території перед входженням у Європейський Союз, тобто до 1 травня.
Утім буряківництво «убиває» не стільки сирець (ми ж його раніше переробляли 2,5 мільйона, і нічого — він не заважав), скільки відсутність прорахованої протекціоністської політики щодо українського виробника і, навпаки, присутність потужного сирцевого лобі в парламенті, Адміністрації Президента та Кабінеті Міністрів. От і виходить, що урядовці помічають сирцеву проблему аж навесні, коли напівлегальна тростина уже давно «розчинилася» в буряковому ринку. А отже, всі, хто хотів, на ній уже своє заробили.
Впливати на власників бурякопереробних підприємств, які знищують галузь із блискавичною швидкістю, влада також не може. «На цукрових заводах уже пройшло три раунди перепродажу, тому вплинути на цей процес складно, — вважає Петро Борисюк. — Такі підприємства є купленими на торгах, є приватною власністю певної структури чи людини, яка робить що вважає за потрібне. Начальник держдепу продовольства Євген Лавров розповiдає, як сам був на двох підприємствах Тернопільської області — у Чорткові та на «Поділлі», де тільки принциповість робітників, які взяли заводи під власну охорону, не дає їхнiм власникам розрізати і вивезти обладнання брухтом.
Щоправда, шляхи, як припинити соціально небезпечне нищення галузі, в Мінагрополітики таки шукають. «Конституцією передбачено, що Верховна Рада може прийняти закон про заборону демонтажу щодо підприємства, яке для держави є стратегічно важливим. Сьогодні проект такого закону готує Міністерство юстиції, його найближчим часом мають внести на розгляд до Кабінету Міністрів, а уряд його подасть у Верховну Раду», — обнадіює Петро Григорович. А тим часом у Держдепартаменті продовольства спробують вплинути на власників цукрозаводів адміністративно — через керівників облдержадміністрацій. «Потрібно звернутися до керівників обладміністрацій, щоб вони взяли під свій особистий контроль демонтаж цукрових заводів», — заявив Євген Лавров. Непогано, що хоча б фактом визнання проблеми виконавча влада намагається на ситуацію вплинути. Однак навряд чи такий вплив здатен якось допомогти тим, чий завод уже «почив» .
Станом на 23 травня, за інформацією прес-служби Мінагрополітики, ярі зернові та зернобобові культури з кукурудзою при прогнозі 7,3 млн. га посіяли на площі 7 млн. га, суттєво перевершивши минулорічні показники. >>
Як свідчить моніторинг ринку останніх років, найбільшою популярністю в українських аграріїв сьогодні користується техніка виробництва США. І рiч не тільки в тому, що засновника всесвітньо відомої компанії «Джон Дір» наші фермери сприймають як свого рідного інженера-емігранта Івана Козу. Американська техніка справді добре зарекомендувала себе в полях України. >>
Міністерство аграрної політики і продовольства України сформулювало ключові напрями, за якими найближчим часом відбуватиметься реформування галузі. Комплексний стратегічний план, в основу якого їх і покладено, отримав назву «3+5». >>
Апеляційний суд Одеси минулого тижня виніс остаточне рішення про конфіскацію на користь нашої держави турецької рибопромислової шхуни ZOR та близько п’ятнадцяти кілометрів сіток — знаряддя лову. Шхуна назавжди залишається в Україні. >>
Росспоживнагляд дозволив українському державному підприємству «Артемсіль» відновити постачання солі до Росії. Очікується, що підприємство постачатиме до Росії 170 тисяч тонн солі щороку. Росспоживнагляд повідомив Федеральну митну службу про допуск продукції з 10 травня. >>