Вудочка «старшого брата»

Свого часу газове протистояння Україна—Росія дехто пробував пояснити тим, що «поганий» (для Москви) Президент Віктор Ющенко зіпсував стосунки з великим сусідом через Голодомор і Бандеру. Втім задовго до Ющенка газом тиснули на Кравчука, що вплинуло на розподіл Чорноморського флоту, на створення бази російського ЧФ. А коли Росія «наїхала» на Білорусь (фактично, члена Союзної держави), стало зрозумілим: це системний підхід, це стратегія Російської Федерації.

Пишемо «РУЕ», розуміємо — Росія

Зброя Росії — газ, військова сила — «Газпром», мета (крім економічної, тобто високих прибутків) — політичний тиск на всіх залежних від газу. Щодо сусідів, таких слов’янських, таких православних, таких «братських» України та Білорусі метою є повне підкорення їх волі «великого брата». У недавній війні проти Білорусі, крім економічної (побільше здерти за газ, поменше заплатити за транзит), РФ добивалася ще й політичної мети. Ті ж цілі вирішувала вона й у минулих війнах з Україною. Недавнє рішення Стокгольмського арбітражного суду — не відгомін тих старих війн, а результат перманентної, яка ще триває, війни проти нашої держави.

Через риторику лідерки БЮТ у нашому суспільстві виникло хибне уявлення, що «Росукренерго» — це Дмитро Фірташ. Насправді «РУЕ» — це Росія. Російський державний «Газпром» володіє 50% РУЕ, Фірташ — 45%. Сектор газу — найбільш тіньовий, таємний і корумпований як у Росії, так і в Україні, найбільші капітали набуті саме там. Для постачання газу в Україну створювалися фірми–посередники, щоб із невидимої субстанції без кольору та запаху робити гроші. Тут «працювали» «Республіка» Бакая, «ЄЕСУ» Тимошенко, « Ітера» та інші. «РУЕ» виникло в 2004 році за часів президентства Путіна та Кучми, прем’єрства Януковича та хазяйнування в «Нафтогазі України» Юрія Бойка. Для України «РУЕ» організовувало транзит туркменського газу за вигіднішу для нас, порівняно з іншими посередниками, плату, для Росії воно здійснювало паралельно з «Газпромом» постачання газу в Європу. Ці потоки — газовий і грошовий — були підконтрольні Кремлю.

Смішно думати, що в «РУЕ» головним був Фірташ. Олігархи в Росії встають–присідають тільки за командою з Кремля. І в «РУЕ» командував Кремль — через «Газпром». Тоді умови посередника були прийнятні для нас, а що компанія робила із російським газом у Європі — то справа росіян. Згодом Росія відсікла нас від туркменського газу (момент прогавили «професіонали»), а «РУЕ» стало монополістом із постачання, протиснулося на наш внутрішній ринок. І то не біда. Умови лишалися прийнятними. З гіркотою слід визнати, що найкращі для нас газові угоди були за Кучми, всі наступні погіршували становище України. Нікудишніми переговірниками виявилися регіонал–«професіонал» Юрій Бойко, «націоналіст» Олексій Івченко, газ–бізнес–леді Юля: Росія весь час перегравала українських переговірників.

Особливо важких збитків завдала Україні Тимошенко в 2009 році. Ми одержали найвищу ціну в Європі за газ (хоч і без посередників!!!), найнижчий тариф за транзит. Це дало підстави Януковичу виправдовувати здачу Севастополя. Росія провела блискучу «двоходівку»: дорогий газ Тимошенко, здешевлення для Януковича за Севастополь.

Висока ціна непродуманої оборудки

Тимошенко прокрутила з «Газпромом» ще одну оборудку, думала перехитрувати всіх, а тепер за неї мусить розплачуватися Україна. Суть справи така. У наших газосховищах було 11 млрд. м куб. газу, що належав «РУЕ», але не був розмитнений. «Газпром» за $1,7 млрд. переуступив «Нафтогазу України» борг «РУЕ» . Якби будь–який український суд виніс рішення передати цей газ «Нафтогазу» в рахунок боргу, угода була б юридично чистою. Але Тимошенко та Андрій Портнов, що супроводжував цю оборудку як юрист, обрали інший шлях. До речі, нині Портнов уже в коаліції, мабуть, «регіоналам» не вистачає своїх юридичних пройдисвітів–«професіоналів».

Події, нагадаємо, розгорталися так: «Нафтогаз» продав 11 млрд. м куб. газу «Газпрому», того ж дня проведено зворотний продаж. Газ було розмитнено, і Тимошенко стала вважати його власністю «Нафтогазу». Розмитнення газу, купленого «Нафтогазом» у «Газпрому», було легітимним, тому абсолютно безпідставно нинішня влада кинула за ґрати колишнього керівника митниці Анатолія Макаренка. Але згадана операція не змінила права власності на газ «РУЕ» у сховищах.

І головне — в оборудці було стільки «проколів», що Стокгольмський арбітраж, куди звернулося з позовом «Росукренерго», присудив «Нафтогазу» повернути відібраний газ «РУЕ» і сплатити штраф: всього 12,1 млрд. м куб. газу вартістю $2,8 млрд. Україна зобов’язана виконати це рішення, а «Газпром» повертати $1,7 млрд. не буде: так було записано в угоді. Капітулянською та дуже підозрілою була позиція «Нафтогазу» в суді. Є підозра, що він, визнавши себе винним, захищав інтереси не своєї держави, а Росії та Фірташа. Не було використано такий доказ, як наявність боргу в 1,7 млрд. доларів. До речі, не з’ясовано, чи поверне «РУЕ» цей борг. Отже, Росія «кинула» Тимошенко. Але Росія «кинула» й Януковича, коли «Газпром» поставив свій підпис під позовом. Нічого собі «нормалізував» стосунки між країнами аж до «братських»!

Оптимістичні коаліційні політики, навіть дехто з урядовців говорять, що Україні стокгольмське рішення виконувати не обов’язково. Справді, на території України це рішення не чинне, поки його не підтвердить український суд. Але ж є інші країни та інші суди, куди може звернутися «РУЕ», тоді в тих країнах арештовуватимуть майно нашої держави. Так уже було кілька років тому, коли арештовували українські літаки та кораблі. За непрофесіоналізм, жадібність еліт, чвари між ними розплачуватиметься український народ.