Креативність закінчується Леніним

Уявіть собі маленьку дівчинку наприкінці 80х, у якої старші брат і сестра ходять до школи. Вони — піонери, знають вірші про Леніна, щоранку з ненавистю зав’язують галстука і «стібуться» з наймолодшої, що на неї теж чекає таке щастя. Загалом я була дуже холерична дівчинка, зі злості кусала губи до крові й кричала, що не дочекаються. Я палила всі мамині фотографії, на яких було зображення Леніна. Виривала сторінки з книжок, де бачила лисого вождя, і не розуміла, як поетноватор Володимир Маяковський міг написати химерного вірша «Комсомольская», в якому пророкував «Ленин — жил, Ленин — жив, Ленин будет жить», яке стало гаслом цілої доби. Брат із сестрою справді не дочекалися, щоб мене записали в жовтенята. Моя ненависть розвалила Радянський Союз, і з першого класу я гордо називала себе соколятком. А зараз, 20 років потому, розумію, що Маяковський мав рацію. «Ленин — жив, Ленин будет жить». Про це мені чи не щомісяця нагадують художники, вечірки, рок­клуби, галереї сучасного мистецтва, кафе і білборди.

Нещодавно на британському аукціоні Mullock продали гравюру «Гітлер і Ленін грають у шахи» за 40 тис. фунтів стерлінгів. Навесні у Києві відкрили виставку «Вожді», присвячену 140-річчю з дня народження Володимира Ілліча. У Музеї сучасного образотворчого мистецтва, що на Глибочицькій, на півповерху в постійній експозиції розвішали портрети вождя. У Запоріжжі з успіхом працює галерея Lenin. Добре, що хоч назва не відповідає виставкам, які там проходять. Мистецтво у них справді якісне. Декілька років поспіль куратори знімали всі виставки в галереї, а потім видали подвійний диск, який назвали відеоенциклопедією «Сучасного мистецтва України», де Леніним і не пахне. Подібна ситуація зустрічається і в Києві. Серед товаришів­музикантів добре знаний рок­клуб «Ленін». На його сцені грають андеґраундні колективи, часто зовсім юні, які, як і я, ніколи не носили галстука. Проте в клубі вони автоматично стають товаришами і шанувальниками Леніна. У порівнянні з Києвом, у Криму в клубах взагалі звар’ювали. «Леніним» закладів не називають, однак пропонують розважальні програми за участю героїв радянської епохи. Найпопулярніші персонажі вечірок знову ж таки Ленін і Сталін.

Ну фішка у них така. Нехай буде. Хто не хоче бути Леніним, не купує його, до клубу чи на вечірки не ходить. Але чому в кожному районі Києва я повинна натикатися на вождя? Раніше відкривали їдальні й кафе у народному стилі. Козаки, вишиванки, глечики, соняшники — все, як має бути. Тепер модно згадувати, як баба дівкою була. «СРСР», «ЛЕНІН», «КОМУНАЛКА»... Притому в меню замість борщу пропонують олів’є. Тож на вулиці товаришів тепер свято. У Луганську по всьому місту з білбордів Володимир Ленін запитує у перехожих «Ну як вам живеться за капіталізму?» Добре батечку, вас шануємо і не забуваємо.

І знову я зі злості почала кусати губи. Пора щось робити. Адже так не хочеться, щоб мої діти в європейській країні відчували, як добре живеться Леніну.