Легкість перекладу

Українська і словацька літератури мають багатий досвід взаємних перекладів. Досить сказати, що в повоєнні часи словацькою мовою виходили твори Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Івана Франка, Ольги Кобилянської, Гната Хоткевича, Василя Стефаника. Ще більше перекладали сучасників — Олександра Довженка, Олеся Гончара, Михайла Стельмаха, Юрія Мушкетика, Григора Тютюнника, Павла Загребельного, Віталія Коротича, Ліну Костенко та ін. Словацький читач мав змогу ознайомитися не тільки з класичними зразками української прози та поезії, а й пригодницьким жанром у книжках Ростислава Самбука чи Володимира Малика. Тож українська література словацькою мовою була представлена доволі повно. Це пояснювалося не тільки тим, що наші країни разом будували соціалізм в одному політичному блоці та існуванням великої української меншини у Словаччині. Ще й була певна домовленість, за якою словацьких письменників також широко перекладали в Україні.

Ця взаємовигідна співпраця закінчилася у 1989 році, коли у Словаччині почали домінувати антирадянські настрої, які згодом трансформувалися в антиукраїнські. За останні двадцять років словацькою мовою вийшли книжки лише кількох українських авторів: проза Юрія Андруховича, поезії Петра Мідянки, Надії Панчук та Тетяни Ліхтей. (Останні троє представляють Закарпаття).

Тому такою приємною є звістка з Пряшева, де вийшла антологія оповідання українських письменників «Місячний сміх» у перекладі Івана Яцканина. До 150–сторінкової книжки ввійшли твори тих письменників, котрі з політичних причин не перекладали в радянські часи. Зокрема, Віктора Домонтовича, Миколи Хвильового, Григорія Косинки, Богдана Лепкого, Леоніда Мосендза, Валеріяна Підмогильного, Федора Потушняка, Юрія Станинця, Володимира Винниченка. До цієї когорти розстріляних і затаврованих додано також оповідання Ольги Кобилянської «Лист засудженого на смерть».

Іван Яцканин, голова Спілки українських письменників Словаччини, п’ять років працював над цими перекладами, час від часу до них повертаючись і відшліфовуючи їх. Книжка побачила світ завдяки спонсорській підтримці його брата Андрія Яцканина. Наклад — 500 примірників, обов’язковий примірник отримають усі найповажніші бібліотеки Словаччини. «Я цю книжку хотів видати, — розповідає перекладач, — аби словацький читач побачив, якою великою є українська література. І якою би вона була, якби цих авторів морально і фізично не нищили».

Тим часом Іван Яцканин готує український переклад антології словацького оповідання від 1920–х років по сьогодення. Такої книжки в Україні ще не виходило. (У 1980–х роках він же видав українською антологію сучасного словацького оповідання «Полегшуючі обставини»). А кілька років тому українською в Ужгороді вийшла антологія словацької поезії «Із кузні часу» у перекладі Іллі Галайди.

Приємною новиною є також те, що словацький перекладач Мар’ян Гевеші зацікавився творчістю українського футуриста Михайля Семенка і готує книжку його поезій. (Журнальна публікація уже побачила світ). Так що взаємне зацікавлення починає відроджуватися, хоча, як зазначає Іван Яцканин, чехи в цьому напрямі активніші за словаків.