Сяйво чистого розуму

У Національному художньому музеї України зустрілися двоє чоловіків. Один із них — тайванець: низенького зросту, смаглявий, із розкосими очима, на правій руці носить чотки і як тільки випадає вільна хвилина, він, медитуючи, повільно перебирає намистини. Другий називає себе українцем, хоча коли бачиш його вперше, виникає сумнів, що цей містер зрозуміє бодай одне слово українською. Волосся хвильками спадає на його фіолетовий костюм, очі великі і наївно усміхнені, ніби він щойно вийшов із туристичного автобуса, тримаючи в руках буклет — чи то карту столиці, чи маленький розмовник. А нігті, пофарбовані чорним лаком, так і видають нетутешнє походження зрілого пана. «Майкл, у тебе чудові картини», — хтось тисне руку містеру у фіолетовому і отримує у відповідь історію написання роботи «Я страждаю, поки світ у порядку». Не віриться, але містер вільно щебече українською, правда, з легким діаспорним акцентом.

Шлях до симбіозу

Майкл Мерфі родом із Великої Британії, вчився у художніх школах Бельгії та Німеччини, де познайомився, а згодом і побрався з українкою Оксаною Грищенко, дочкою міністра закордонних справ. Уже десять років Майкл живе в Києві і разом із дружиною створює фотоінсталяції. Оксана працює фотохудожником, Майкл — живописець. «Коли я приїхав в Україну, мені сказали: якщо почну спілкуватися російською, ніколи не вивчу української. Тепер я спілкуюся державною мовою, але бачу, що треба вчити російську. В Україні є багато людей, які не розуміють української», — каже «УМ» Майкл. Британцю настільки припала до душі Україна, що він не тільки мову вивчив, а й прізвище змінив на український лад. Тепер містер Мерфі величає себе Мерфенком. «В Європу я їжджу лише на виставки. Мені там не подобається. Небо не таке, люди інші. Коли жив у Бельгії, писав депресивні картини. В Києві у мене з’явилися позитивні, відкриті кольори. Тут набагато краще твориться, хоча з економічної точки зору живеться важче», — зізнається Майкл.

Два роки тому на 53–й Венеційській бієнале куратор Костянтин Дорошенко, який співпрацює з Мерфенком, у палаці Пізані Санта Марія побачив роботи, до болю схожі на твори українського художника британського походження. Китайський майстер Лі Сандань, третій патріарх дзен–буддистської школи Форшанг, живописець, учитель, перекладач і піаніст, подивившись каталог із роботами Мерфенка, сказав: «Можливо, у минулому житті ми з Майклом були братами, тому ми відчуваємо однаково і схоже дивимося на речі». Лі Сандань досить відомий у Китаї, Америці та Європі художник. Такого рівня митців в Україну привозить хіба що Віктор Пінчук. Однак Костянтин Дорошенко набрався сміливості і запропонував майстру організувати у Києві виставку, спільну з Мерфенком. Лі Сандань погодився, пояснивши свій вибір тим, що весь час іде за кармою. Так, у Національному художньому музеї України поєднався Схід і Захід у виставці «Внутрішнє світло» Лі Санданя і Майкла Мерфенка.

Два бачення одного світу

Один критик написав, що майстер Лі відрізняється від інших художників тим, що представляє публіці внутрішнє світло. «У мене із Майклом Мерфенком різний спосіб самовираження. Він на полотні розсіює свої відчуття. Я виражаю їх у дуже сконцентрованій формі. Я радий, що кожен із нас має світло і по–різному його проявляє», — зазначив на відкритті виставки Лі Сандань. Один із найуспішніших митців Азії почав малювати у 34 роки. Перед тим він часто їздив на буддистські зібрання в Америку, під час яких одна побутова дрібничка змінила його життя: Сандань має звичку дуже швидко їсти, а його друзі обідали досить повільно, і йому було настільки нудно, що чоловік почав малювати на серветках картинки, які бачив під час медитації. У березні 2006 року він вперше написав картину олійними фарбами і незабаром став дуже дорогим художником — полотна Санданя оцінюють мінімум у 50 тисяч доларів. Уже 24 роки художник не змінює способу життя, а всі прибутки віддає у власний благодійний фонд. Коли в якійсь точці землі стається біда — землетрус чи війна, Лі Сандань пересилає туди грошову допомогу.

БУДДА В 34

Твори тайванця мають буддистський контекст. «Трансцендентальний медитатор», всівшись на березі річки, набирається сили від споглядання хмарочосів. У роботі «Усвідомленість — Будда — Присутність» всюдисущий Будда подається у тривимірному зображенні. Однак Сандань заперечує думку, що він — буддистський художник: «Мій Будда символізує внутрішнє світло, а не поклоніння». У Майкла внутрішнє світло теж виражається через Будду, тільки більш європейського, схожого на героя з мультфільму. Британець лише навесні цього року вперше побачив роботи тайванця. Можна було закинути, що Майкл спеціально підлаштувався під патріарха і почав малювати на ті самі теми, адже картини ніби писані в один час і в одній майстерні. У Майкла — жінка під назвою «Україна» лежить між синьо–зеленим небом і жовтою землею, в Лі — мати повиває дитину на червоному ліжку, а замість неба височать хмарочоси Китаю. У різні роки обоє художників зображають одні й ті самі образи — рука із квіткою, створення світу, обличчя природи, мелодія щастя. Тільки в Лі Санданя образи більш глибинні, далекі від щоденного побуту. Може, його буддистський контекст тільки зароджується? Адже Лі почав малювати в 34, а Майклу якраз виповнилося 34 роки. Хоча між митцями розрив у віці досить значний, вони обоє люблять свободу, обоє володіють здатністю вириватися з–під тягаря і випромінювати внутрішнє світло. Є в кого повчитися, зважаючи, що виставка у Національному музеї триває до 8 серпня.