Леонід Кравчук — єдиний з українських Президентів на час каденції якого не припало як ухвалення Основного закону незалежної України, так і спроби його змінити «під себе». Тож напередодні 14–ї річниці Конституції України украй об’єктивними є його слова: «Нинішня влада, як і попередні, не бажає жити за Конституцією України. Ми жодного дня не жили за Конституцією. Можливо, жив народ, або хтось із громадян, але влада ніколи не жила за Конституцією. Вона жила, живе і збирається жити за політичною доцільністю.Весь 20–річний конституційний процес в Україні залежав від вождів».

Що й казати, вже Леонід Кучма, чий автограф стоїть під текстом Конституції від 28 червня 1996 року, двічі робив спроби змінити Основний закон. Перша спроба у 2000 році, під час так званого референдуму (двопалатний парламент, зменшення кількості народних обранців до 300 з обмеженням депутатської недоторканності), мети не досягла. Друга — наприкінці 2004 року, що отримала назву політичної реформи (перехід від президентсько–парламентської до парламентсько–президентської форми правління, формування уряду коаліцією депутатських фракцій тощо), таки взяла своє за мовчазного спостерігання головних учасників перегонів–2004 — Віктора Ющенка та Віктора Януковича. В подальшому обидва були не проти повернутися до конституційних моделей того ж таки Кучми. Але кожен обрав різні лекала Леоніда Даниловича. Президент Ющенко, за рік до президентських виборів–2010 запропонував свій проект нової Конституції, окремі норми якого дуже вже нагадували питання референдуму–2000. А новообраний Президент Янукович нібито не проти «відмотати» час назад у 2004 рік — повернутися до Конституції часів Кучми із сильними президентськими повноваженнями.