«Попелюшка» від Россіні

Здавалося б, скільки версій всесвітньо відомої казки «Попелюшка» французького письменника Шарля Перро існує на сценах театрів, у кіно та на телебаченні, але найвідоміша з них — балетна Сергія Прокоф’єва. Проте існує ще одна інтерпретація цього відомого сюжету, а саме — оперна, яка з’явилася на світ задовго до балетного шедевра. Створив її ще в 1817 році знаменитий італієць Джоаккіно Россіні.

Ім’я цього композитора, якого свого часу німецький поет Генріх Гейне називав «божественним маестро», а російський класик Олександр Пушкін — «чарівним Россіні», у нашій уяві незмінно асоціюється з оперою «Севільський цирульник» (цей твір дотепер успішно йде на багатьох сценах світу, зокрема у нас в оперній студії Національної музичної академії України та в Національній опері України). Проте Джоаккіно Россіні створив ще чимало опер, загалом 38, з яких нам відомі лише деякі: увертюри до них інколи можна почути на концертах симфонічної музики. Це — «Італійка в Алжирі», «Шовкова драбина», «Синьйор Брускіні», «Сорока–злодійка», «Вільгельм Тель». А ще цей композитор створив певну кількість творів для камерних ансамблів і оркестрів, для хорів у супроводі оркестрів, зокрема «Урочисту месу», яку часом виконують і у нас в Україні.

Що ж стосується оперної спадщини Джоаккіно Россіні, то нам вона відома здебільшого завдяки вищезгаданому «Севільському цирульнику» та одноактній опері «Шлюбний вексель», яку кілька років тому поставили на сцені оперної студії НМАУ імені П. Чайковського, а також — опері «Подорож до Реймса», яку пощастило почути деяким слухачам у Києві близько десяти років тому під час гастролей Маріїнського театру з Санкт–Петербурга у приміщенні Національної опери України. Хоча за кордоном опери Джоаккіно Россіні виконують набагато частіше, і не тільки комічні, в яких найбільш яскраво розкрився талант композитора, а й твори, створені у жанрі опера–senia (серйозна). На щастя, до його оперної спадщини вирішив нещодавно звернутися і наш Національний оперний театр. За сприяння Італійського інституту культури в Україні тут поставили один із найкращих творів Россіні у жанрі опера–suffa (комічна) — «Попелюшка».

Кілька слів про історію її створення. Для проведення різдвяного карнавалу в Римі 1817 року театр «Валле» замовив Джоаккіно Россіні комічну оперу і ще за рік було підписано контракт між композитором та керівництвом театру. Лише за два дні до Різдва, тобто 22 грудня 1816 року, почалося обговорення сюжету майбутньої опери. Контракт був на межі зриву, поки лібретист Якопо Ферретті не запропонував сюжет, що нарешті зацікавив композитора. Ним виявилася саме «Попелюшка». У вкрай стислі терміни почалася робота над створенням опери, прем’єра якої відбулася 25 січня 1817 року.

Россіні трохи змінив сюжет відомої казки, так замість мачухи з’явився вітчим дон Маньїфіко, замість феї — мудрий наставник принца Алідоро, а замість кришталевого черевичка принц шукає подарований браслет. Але в лібрето збереглося найголовніше — історія кохання з першого погляду, яке перемогло марнославство.

Незважаючи на блискучий стиль запальної, емоційно насиченої музики, прем’єра опери в театрі «Валле» провалилася. Але автор опери залишався спокійним, відчуваючи, що його казковий твір усе одно знайде шлях до слухачів. Саме так і сталося. Вже друге виконання опери пройшло з великим успіхом, а «Попелюшка» виявилася одним із найпопулярніших творів Россіні.

І в наш час цей твір є одним із найпривабливіших у світовій оперній спадщині, хоча його партитура — одна з найскладніших. На відміну від відомого «Севільського цирульника» з його знаменитою арією Фігаро, у «Попелюшці» таких арій–скоромовок набагато більше. Складні оркестрові епізоди перегукуються з мереживними ансамблями, запаморочливими аріями, що «оздоблені» стрімкими, мов перли, россінієвськими музичними прийомами. А якщо ще й додати велику кількість вишуканих ансамблів, дуже складні мецо–сопранові, сопранові, тенорові й навіть басові колоратури, стає зрозуміло, що «Попелюшка» — опера найвищої вокальної складності. Її партії можуть виконувати лише високопрофесійні співаки, яким підвладні всі секрети італійського бельканто.

Прем’єра опери «Попелюшка», яку вперше поставлено на сцені Національної опери України, відбулася 24 червня і пройшла з великим успіхом. Слухачі віддали належне диригенту–постановнику Володимиру Кожухарю, який керував оркестром під час прем’єри, режисеру–постановнику Італо Нунціаті з Італії, а також хормейстеру–постановнику Богдану Плішу і художнику–постановнику Марії Левицькій.

Гарне звучання оркестру, що подолав усі технічні складнощі, цікаві декорації із великою кількістю оригінальних архітектурних композицій (їх перспективне рішення і загальний колорит збільшували сценічний простір), чудове звучання чоловічого хору і вдала динамічна режисура сприяли успіхові прем’єри.

Досить пристойно показали себе і виконавці сольних партій, зокрема Тетяна Пімінова (мецо–сопрано), що співала партію Попелюшки, Сергій Пащук (Дон Раміро, принц Салерно), Андрій Ганюков (дон Маньїфіко), Сергій Ковнір (Алідоро), Ігор Мокренко (Дандіні), Лілія Гревцова (Клорінда) та Ольга Нагорна (Тісба).

Проте співакам усе ж дещо не вистачало майстерності у подоланні технічних складнощів, емоційності у грі, невимушеності в ансамблевих сценах. Тобто виконання сольних партій було в цілому пристойним, хоча тієї особливої невимушеності і легкості все таки не було, а без цього комічні опери Россіні втрачають певну привабливість. Статично виглядали ансамблеві сцени, коли вокалісти вишиковувалися в один ряд на авансцені, що є прорахунком режисера–постановника. Дещо дивною була перша поява Попелюшки у палаці у... чорній сукні.

Але, незважаючи на деякі недоліки, вистава справила приємне враження, а сам факт звернення до однієї з найскладніших комічних опер світової спадщини є знаковою подією для Національної опери України. Суттєво те, що театр пристойно витримав це складне творче випробування і підтримав своє реноме провідної оперної сцени країни. Друга прем’єрна вистава «Попелюшки» відбудеться у неділю, 27 червня.

Сергій ПИРОГОВ