23 червня волиняни щороку поминають у храмах розстріляних енкаведистами у 1941 році в’язнів Луцької тюрми №1. Про трагедію, що сталася на другий день від початку війни, розповіли у своїх спогадах уцілілі від розправи ув’язнені, а також розсекречені вже в роки незалежності України спецархіви. Останні засвідчують, що в тюрмі Луцька на 10 червня перебувало 2055 в’язнів. «Після відбору 84 указаних в’язнів... приблизно 2000 осіб, які залишились на подвір’ї для прогулянок, розстріляли. Весь обліковий матеріал і особові справи в’язнів спалені. Цінності, фінансові документи, штампи, печатки, журнали обліку в’язнів та інші документи заступник начальника тюрми тов. Лєскін перевіз до Києва...» — це лише кілька скупих рядків із архівного документа, що проливають світло на трагедію, яка довгі роки замовчувалася радянською владою.
Тіла розстріляних поскидали в ями, засипали вапном і закопали. Пізніше, щоб заховати сліди цього злочину, місця розстрілу заасфальтували. Десятиліття лучани ходили та їздили по кістках безневинних жертв, нічого не знаючи й не підозрюючи. І лише не так давно тут було встановлено меморіальний знак.
Позавчора на Замковій площі Луцька, поблизу стін колишньої тюрми, де за радянської влади довгі роки було музичне училище, відбулися вже традиційний мітинг та панахида. А ввечері по проспекту Волі й до місця розстрілу у Старому місті пройшла смолоскипна хода, організована молодіжною громадською організацією «Національний альянс». Близько сотні молодих людей із запаленими смолоскипами та піднятими прапорами скандували: «Герої не вмирають — Герої вічно з нами!», «ОУН–УПА — державне визнання», «Одна держава, одна мова, одна країна — це Україна» тощо. «Ви знаєте, в якій державі ми живемо зараз, яка в нас дуже «українська» влада. Насправді вона є антиукраїнською, українофобською, україноненависницькою. І я думаю, я впевнений у цьому, що вона все зробить для того, щоб такі марші надалі не проводились. Бо ж це — безпосередня загроза цій владі», — сказав на мітингу член ради «Національного альянсу» Володимир Галишин. Дуже хотілося б, щоб він помилявся...